Валер‘ян Підмогильний – безумовно один з найвизначніших письменників «Розстірляного відродження», чиї твори просякнуті психологізмом та самоаналізом. Чи не найвідоміший представник урбаністичного роману, він в довершеній формі «вносив» нові кольори в тогочасну літературу, збагачуючи її нечуваними досі мотивами.
Новий погляд на світ з його порядками, оновлення світогляду усіх «персонажів», кожен з яких грає свою роль і точно з‘являється на сторінках книги не без причини. Все це доповнює на дивно не перенасичену й реалістичну картину життя, звісно ж, не забуваючи і про майстерність автора.
Перо Підмогильного наврядчи можна не помітити. Безліч термінів, згадки про науку та досліди, філософські погляди – усе це є частиною його особливого багатогранного стилю.
Отож, про «Невеличку драму»:
Хронологічно «Невеличка драма» - другий роман Підмогильного. Коли вона зʼявилася друком, автор уже був уславленим «Містом».
Проте тут все не так однозначно. Адже «Невеличка драма» була першою і хронологічно, і за значенням. Уже на початку написання «Драми..» , київських письменників, за словами Підмогильного, охопила кінолихоманка, якої не уникнув і він сам. Піддавшись загальному ажіотажу, він узявся писати сценарій кінокомедії, але, як людина достатньо самокритична, швидко зрозумів свою безпомічність у цьому жанрі. Проте (аби хоч якось компенсувати поразку) Підмогильний скористався уламками первісного задуму. 3 них і народився роман «Місто», який формально став першим романом письменника.
Безумовно, читаючи і «Місто», і «Невеличку драму», думки розходяться. Хтось вважає їх не просто подібними, а ще й автобіографічними. Проте, на мою думку, це не зовсім доречне твердження.
«Місто» легко екранізувати, події в ньому відбуваються на вуличках Києва, прекрасно передаючи атмосферу шумного життя. Натомість «Навеличку драму» екранізувати складніше. В першу чергу, це - камерний роман, де сцени відбуваються в кількох «основних» місцях, періодично змінюючи декорації. Ось в цьому і полягає основна відмінність, яка несе за собою своєрідні ознаки в творі.
Не можна заперечувати, що автобіографічні мотиви в обох романах присутні. Сам Валер‘ян Підмогильний був прихильним до наук (математики, біології та безлічі інших). Тож не дивно, що інтелектуалізм проглядається з кожного рядка. Декому «Драму» читати легше, що теж є цілком логічним наслідком стилю написання, просякнутого реальною драмою сімей:
Підмогильний любив створювати цинічних персонажів, от хоча б Степан Радченко із роману “Місто”.
А в “Невеличкій драмі” можна побачити подібного до нього доктора, Юрія Славенка.
Самозакоханий, егоцентричний - перше, що спадає на думку, ознайомлюючись з цим персонажем. Та і їх кохання з Мартою (а саме те, чи воно взагалі існувало) є найбільш неоднозначним питанням, що «тягнеться» з нами протягом усього твору. Ми бачимо інтерес, симпатію, прихильність, але точно не можемо дати ствердну відповідь на те, чи було це любов‘ю
Підсумовуючи, обидва романи Підмогильного варті уваги.
Неможливо чітко порадити, який з них варто читати першим, проте «відкривши» для себе сенси обох, можна легко провести безліч паралелей та проаналізувати їх ще раз (уже через призму порівняння)
