Ніч час, коли тіні подовжуються і можуть перетворитись на нічні кошмари.Один з таких наш східний сусід...
Ніч час коли непевен, чи прокинуться близькі люди далеко від тебе відстаню,але не серцем.Будеш відчувати їхній кожен страх і зойк,поки кляті "шахеди" й ракети ріжуть небо лініями небезпеки, а вухо сміртоносним тріском.
Будеш точно знати як і я - ось ввечері годинку прокемаріла чомусь-значить,ходити чужою хатою далеко-далекої безпеки до 5 ранку, до відбою тривоги у рідному вже Києві.
11 років тому, після втрати Донецька, закриваєшся від новин, надто по-живому вони.Не чути, не бачити, не знати, що там.Ніби вийняли живе серце і набили пустоту шрапнеллю.Ніби вмить щезло все минуле, і погані і гарні спогади.Витратиш роки щоб хоч щлсь зі скарбів відновити.
І знов-війна в дім загрозою…
З Києвом ми у сінхроні, я відчуваю пульс Міста навіть на відстані.Чи це безсоння у часи обстрілів про любов, чи то мій власний спосіб покарати себе за від'їзд?
Хто зна?Але зараз мої думки сонні.
А рідні,на щастя, живі-умовно здорові.
До чергової ночі, коли тіні стають довшими є цілий день...
