Нещодавно, переглядаючи свій беклог, я натрапив на гру Call of the Sea і, прочитавши опис, не довго думаючи, придбав гру та пройшов за один вихідний практично за одним заходом - настільки гра мені сподобалася.
Call of the Sea - це пригодницька гра-головоломка від першої особи, дії якої відбуваються у 30-тих роках ХХ століття. Гра оповідає історію Нори, жінки, яка розшукує зниклу експедицію свого чоловіка.
Пошуки приводять її на дивний, сповнений секретів, дивовижний острів. Це історія про таємниці, пригоди, самопізнання та кохання з домішками потойбічного.
Отож, розглянемо кожен аспект гри окремо та розберемося чи дійсно вона варта уваги.
Сетинг та графіка
Події гри відбуваються у 1930-их роках - одному з моїх найулюбленіших сетингів та історичних періодів. Гра має вайб, схожий з фільмами про мисливців за скарбами (Мумія, Індіана Джонс) та пригодницькою літературою тих років, а оскільки тут ще є небагато містики, то це подвійне влучання в моє серденько.
Головною (і єдиною) локацією є дивовижний таємничий острів, що знаходиться на півдні тихого океану на відстані 74 миль на схід від Таїті.
Острів має декілька менших локацій - від піщаних пляжів, тропічних хащ та примітивних поселень до дощової гірської місцевості та величної архітектури древньої цивілізації.
Блукаючи островом, хочеться милуватися ледь не кожним кадром.
Рушій UE4 дозволяє грі видавати дійсно дивовижну картинку і створити неперевершену атмосферу таємничого острову.
Геймплей
Геймплейно гра мені дуже сподобалась. Хоча, здавалося б, якихось незвичайних механік немає - тут ви будете блукати островом, вирішувати головоломки та читати записки, залишені членами експедиції, які розкривають події, що відбувалися з ними до прибуття Нори на острів - та зроблено це все напрочуд гарно та цікаво.
Головоломки дуже цікаві та різноманітні і, найголовніше, цілком зрозумілі - якщо не відразу, то через декілька хвилин точно, треба лише трішки подумати. Не було такої головоломки, на яку б я витратив більше 10-15 хвилин та підказку до яких хотілося б загуглити - навпаки, кожну загадку хотілося зрозуміти та вирішувати самому. Тут великий плюс розробникам за те, що їм вдалося знайти баланс між складністю та цікавістю головоломок.
Щодо читання записок та аудіозаписів (останніх зовсім небагато), то тут я теж був приємно здивований. Всі записки змістовні, розкривають події гри і відносяться лише до основних дійових осіб - не було такого, що я читав записку і не розумів, про кого йде мова, як це буває в інших іграх. Тож, записки лише допомагають з розумінням сюжету та подій, що сталися з експедицією, а артефакти та фрески древньої цивілізації, які Нора може оглядати, дають змогу дізнатися її історію.
Також я читав відгуки про те, що гра повільна та що блукання островом лише затягує час, але я мушу не погодитися. Левел-дизайн виконаний таким чином, що ви будете шукати вирішення загадок на досить невеликих локаціях і безрезультатне блукання можливе, лише якщо ви не зрозуміли як вирішити головоломку.
Ну і звісно, що темп гри на любителя: хтось віддає перевагу повільним іграм, а хтось - швидким.
Сюжет
Але вишенькою на торті, як на мене, є сюжет гри.
Якщо хтось боїться спойлерів, то краще пропустіть цю секцію!
Все починається з того, що Нора Еверхарт отримує посилку із фотографією свого чоловіка Гаррі з детальними координатами острова на схід від Отахейта (Таїті). Гаррі зник після того, як вирушив в експедицію, щоб знайти ліки від таємничої сімейної хвороби Нори, яка повільно вбиває її. Нора відправляється на острів, який їй постійно снився. Просуваючись углиб острова, вона знаходить табір, який використовувала експедиція, що складалася з Гаррі, репортера Кассандри Уорд, механіка Френка Дейтона, дерматолога Ернеста Де Вітта, каскадера Роя Грейнджера та їх таїтянського гіда Теахароа.
Експедиція знайшла колодязь, який остров'яни використовували для ритуалу з чорним іхором. Втративши терпіння через те, що вони ніяк не могли відкрити його, Рой використав динаміт, випадково вбивши себе та забризкавши руку Де Вітта іхором. Тоді Де Вітт почав втрачати розум і на шкірі з’явилися плями, схожі на ті, що були у Нори. Команда намагалася відтворити ритуал, але відмовилася від нього після того, як корабель, який привіз їх, “Леді Шеннон”, було викинуто на берег неподалік. Нора повторює ритуал, змушуючи колодязь наповнюватись мулом разом із нею всередині. Вона переживає видіння, в якому вона спускається зі скелі в річку під наглядом гігантської істоти, схожої на амфібію, і виявляє, що перетворюється на морську істоту.
Нора прокидається біля розбитої “Леді Шеннон” і виявляє, що корабель розірвано на частини, а команда зникла. Нора знаходить інший табір і дізнається, що Де Вітт, який остаточно втратив розум, поранив Френка, але був зупинений і зв’язаний, а пізніше зник. Команда виявила музичний оргáн, висічений у скелях, і використала його, щоб відкрити прохід до храму на вершині острова. Нора йде до храму, де експедиція використовувала гучномовці, щоб за допомогою музики оргáну відкрити двері храму. Це спричинило зсув каміння, а Френк помер від зараження, спричиненого ножовим пораненням. Відновивши живлення гучномовців, Нора непритомніє і бачить видіння про пустелю, оточену кістками морських істот, і музичну скриньку своєї матері, в якій грає мелодія. Наспівавши її, Нора відкриває храм і знаходить записку Гаррі, яка пояснює, що вона не хвора, а натомість перетворюється на щось нове (людиноподібну амфібію).
Нора знаходить ворота, які дозволяють їй перетворитися на форму амфібії. Вона прибуває в поселення, яке використовували жителі острова, що були «рабами» невідомих панів. Нора знаходить записку Гаррі, в якій пояснюється, що господарі відвели своїх рабів до «святилища», щоб завершити їхнє перетворення, яке він мав намір пройти, щоб стати схожим на Нору і вони могли бути разом. Це призвело до суперечок між Кассандрою та Теахароа, в результаті чого останній покинув острів. Нора йде до святилища.
У святилищі вона знаходить записку від Гаррі, з якої здається, що він втрачає розум. Нора заходить у тронний зал і знаходить тіло зі слідами мутації та окулярами Гаррі поруч. Нора розуміє, що тіло належить Кассандрі, яка, бажаючи безсмертя морських істот, підстрелила Гаррі, спробувала перетворитися на них і померла в процесі. Гаррі зрозумів, що ритуал на нього не подіє і, вибравшись з острова, надіслав Норі посилку, імітуючи свою смерть, намагаючись змусити її пройти трансформацію та врятуватися. То ж, виявляється, що Гаррі обманув Нору попри їхню давню клятву казати одне одному лише правду, якою б гіркою вона не була. Але зробив він це з єдиною метою - врятувати кохану навіть ціною того, що вона його забуде.
Після того, як нам відкрилася вся правда про події на острові, перед нами постає вибір: Нора може або завершити своє перетворення, або відхилити його. Якщо вона трансформується, вона відмовляється від своєї людяності та подорожує до підводного міста заради, здавалося б, радісного вічного життя, ціною того, що ніколи більше не побачить Гаррі. Якщо вона відмовляється від цього, вона проживає решту років з Гаррі. Не зважаючи на обраний фінал, Гаррі залишається сам (відразу або через кілька років) і присвячує всього себе роботі і багато років потому, працюючи деканом кафедри археології, розмірковує над тим, чи правильно він прийняв рішення, збрехавши Норі.
Що ж до мене, то я обрав перший фінал, оскільки мені здається, що краще прожити час, що залишився, поруч з коханою людиною, аніж мати вічне життя і залишатися навіки самотнім.
І на останок хотілося б навести діалог між Норою та капітаном, який чимось запав мені в душу:
Капітан: Отож… ви не знайшли свого чоловіка на острові, місіс Еверхарт?
Нора: Ні, я його не знайшла.
Капітан: Але… що ви тоді робили ці три дні? Що ви там знайшли?
Нора: Я не знаю. Гадаю, що правду про себе. І причину повернутися додому.
Капітан: Не певен, що я вас розумію, мем…
Нора: Ви коли-небудь кохали, капітане Ходжсон?
Капітан: Кохав? Як у любовному романі?
Нора: Ні, це вигадка, капітане.
Нора: В реальному житті історії справжнього кохання не закінчуються весіллям - вони вінчаються тризною. І єдине, що полегшує цю останню мить несамовитого смутку, - це всі добрі спогади, які ми пережили разом.
Капітан: Якщо честно, то не думаю, що коли-небудь відчував щось подібне, місіс Еверхарт. Але, якщо ви кохаєте свого чоловіка так сильно, то йому точно пощастило.
Нора: Нам обом пощастило.
Вердикт
То що ж у підсумку?
А в підсумку ми маємо дуже класну гру з дивовижними краєвидами та атмосферою, цікавими та в міру складними загадками і з неймовірною історією кохання з елементами містики у дусі Лавкрафта.
То ж, я щиру рекомендую дану гру всім поціновувачам головоломок, таємниць та цікавих історій.
Дякую за увагу!
Мій Телеграм-канал з оглядами та ігровими скріншотами: https://t.me/DartPepeus
