Знаєте, зазвичай коли людину просять сказати, що в неї спливає в голові, коли мова заходить про війну, то представляють перестрілки, техніку, битви за території. Однак… Ніхто ніколи не думає що відбувається зі звичайними людьми що виявляються між двома вогнями. Тому ми з вже відомим вам Вереснем вирішили оглянути гру яка найбільше показує жахи війни – “This War of Mine”.
Історія
Я назвав цей пункт не просто так, бо те що відбувається в грі це ніякий не сюжет, а досить близька до українців що зустріли окупантів історія. Зі слів розробників, вони намагались показати, що подібне може трапитися у БУДЬ-ЯКІЙ країні, тому питання чому гру не зробили на основі реальних подій швидко відпадає. Хоча й події що відбуваються у грі і є вигаданими, але прототип історії все ж таки був – війна що увійшла в історію як «Облога Сараєва 1992-1996 року». Що цікаво – серед планів розробників був фінал де у місто входять війська сусідньої держави, які користуються війною щоб забрати собі території, але коли в той момент відбулося вторгнення у Крим ці плани відмінили. Так що ж відбувається у самій грі? А тут ніякої конкретики – люди лише встигають дізнатись що почалася війна між повстанцями та армією країни і нам лише залишається бути спостерігачем війни, якого її наслідки звісно будуть постійно чіпляти.
Виживання(Вересень)
Зруйнований війною Погорень зустрічає нас гаром та попелом – чергова війна. Чергове пекло каліцтв та безумства. На війні ніхто не навчить тебе, як виживати, та що саме робити для того, щоб проіснувати щe один день. Навчання відсутнє, підказки – також. Нас кидають у кривавий вихор війни і єдине, що нам необхідно зробити – не дати цьому вихору нас роздерти. Дякувати Богу, або у кого ще ви там вірите – у вас є прихисток, який і стане вашим домом (?), і який вам доведеться облаштовувати, та захищати, з надією на те, що наступний день буде більш милосердним ніж цей (хоча чи памятає тут хоч хтось, що таке “милосердя” ?). Вода, їжа, медикаменти, паливо. Це – найбільш необхідні та базові ресурси, які вам доведеться роздобути, не кажучи вже про матеріали для облаштування свого прихистку. Процес вашої боротьби поділяється на дві фази – денну та нічну. При світлі дня вам доведеться готувати їжу, майструвати інструменти, виготовляти верстаки, збирати дощову воду та виготовляти те просте умеблювання, яке може створити хоч якусь ілюзію комфорту. Інколи, впродовж дня, до вас може навідатись місцевий відчайдуха-торговець, у якого ви, методом бартеру, зможете придбати необхідні вам речі, або, вас можуть відвідати сусіди з пропозицією чи проханням допомоги. Вночі, коли стрілянина та артобстріли трохи стихають, комусь буде необхідно зробити вилазку в одне з багатьох зруйнованих місць, та забрати звідти все, що може вам знадобитись – від матеріалів та води, до коштовностей, а інколи – навіть і зброї. Звичайно, що руїни можуть бути як повністю покинутими, так і “населеними”. В більшості випадків, вам доведеться стикнутися з ворогами. Це – бандити, мародери, військові, та просто безумці, яким нічого втрачати. Супротивники тут ЗАВЖДИ мають над вами як чисельну, так і вогневу перевагу. Головні герої тут не персонажі бойовиків, і не володіють надприродньою реакцією, та незламною силою вони – звичайні люди, і зброя в їх руках, хоч і збільшує шанси вижити, але також дає хибну впевненість у своїх силах. Бойові сутички тут, це в першу чергу ризик – персонажі помирають раз і назавжди, залишаючи по собі тільки горе та смуток у інших напарників. Вся гра наскрізь пронизана дилемами та моральними виборами (серед яких може і не бути правильного варіанту). Що краще – допомогти дівчині, яку намагаються згвалтувати бандити, ризикуючи при цьому своїм життям, чи тихо забратися геть, прихопивши все що тобі потрібно ? Віддати останні ліки дітям, у яких помирає мати, чи зберегти їх, вилікувавши свого недужого напарника ? Кожна дія буде впливати і на самих головних персонажів – пограбувавши беззахисне літнє подружжя, персонаж буде відчувати себе останнім покидьком, і його вразить депресія. Відмовивши дітям у допомозі (навіть якщо у вас самих не буде необхідних продуктів), персонажі, тим не менш, відчують на собі цей факт. Кожна сумнівна та жорстока дія впливає на стан та психіку персонажів. Вони можуть напитися, у спробі заглушити біль та стрес, або, будучи повністю зламаними, та знесиленим, персонаж цілком може скоїти самогубство. Саме такою і є суть війни – тут немає видовищних подвигів, битви одного проти тисячі, правильно, неправильно, чорного, або білого. Є лише огидна, брудна сірість, “чудова” мелодія гармат, та твої спроби дотягнути до завтра…
Симфонія снарядів
Коли постійно знаходишся в підвалі, лунаючи звуки снарядів та пострілів з автоматів становляться справжньою симфонію, і якщо не хочеш відправитися на концерт до Баху – треба постійно слухати ці звуки. Геймплейно вони є досить важливим елементом виживання, особливо під час ночі, коли це єдине що дозволяє тобі зрозуміти, де знаходяться вороги, бо сюрприз-сюрприз, тут немає такого щоб ти мав можливість бачити абсолютно всю локацію і знати де що знаходиться. І це правило працює в обидві сторони – якщо гравець захоче побігати або зробити постріл то це буде чудово чутно по всій локації на що звісно відреагують люди.
Реалії війни(Вересень)
Не може йти мови о графіку коли подібні жахи для нас це реалії війни, де вічні кошмари що бачили очі з чіткістю та горем переносяться олівцем на пергамент. Моторошні подробиці війни постають перед нами у повний зріст, глумливо скалячи криві та потворні ікла. Перше, що необхідно відзначити – візуальний стиль самої гри. Він є, в деякому роді, унікальним i являє собою детальні графічні малюнки олівцем оброблені та анімовані за допомогою комп’ютерної графіки. Це, в свою чергу, дозволяє створити потужну та гнітючу атмосферу – барви доволі скупі – це, переважно всі відтінки сірого та чорного, за виключенням дрібних деталей, таких як, одяг персонажів, або інтер’єр помешкань, та приміщень, які відвідують головні герої. Через загальну похмурість та однотонність може здатися, що гра – майже чорно-біла, і хоча, це не зовсім так – одяг, що носять персонажі та навколишня обстановка відзначаються ледве помітними, ніби вицвілими барвами. Однією з найбільш помітних деталей самої гри, як на мене, є фонові (якщо так можна виразитись) “пейзажі” – до болю у скронях знайомі багатоповерхівки та приватні садиби, понівечені війною та мародерами, мерзенний колючий дріт, звитий, наче нутрощі мерця, та напрочуд яскраве, жорстоке полум’я, що ніби танцює на давно покинутих будинках, пожираючи їх без залишку… Вогонь в цій грі є, напевно, найяскравішою деталлю оточення, що гравець може зустріти впродовж усього ігрового процесу, і це додає гнітючого контрасту – тліючі попелища та будинки, охоплені вогнем є візуально найбільш яскравими об’єктами у грі, що лише додає гіркоти у і без того невеселу іронію цієї жахаючої картини. Також, однією з доволі значущих візуальних особливостей цієї гри є фотореалістичні портрети персонажів, що як на мене, є досить вдалим кроком, оскільки дивлячись на них, ми ніби відчуваємо реальну історію, що стоїть за цими людьми.
«Те, що залишається»
Під час війни зʼявляються такі речі як мародери, ґвалтівники, розстріли полонених та цивільних людей, викрадання людей, вори , дефіцити їжі та води, прильоти, стрілянина, відрізання від зовнішнього світу, діти що не вміють рахувати але вже напам'ять знають звуки пострілів купи техніки та зброї. Ну і звичайно... Смерті. Вся ця анархія розкриває істинну натуру кожної людини. І знаєте що? Це не погано, бо погано стає тоді, коли всі ці події для нас стають нормою і на чергову смерть ми вже реагуємо зітханням, а не сльозами.
Біль: 8,3/10
+ Плюси
«Олівцевий» стиль гри
Висока реграбільність
Різноманіття ситуацій та персонажів
- Мінуси
Гра фізично не може передати те, що відбувається у реальності, з якою любовʼю та повагою вона не була б зроблена
Цей огляд присвячений всім постраждалим та загиблим під час війни цивільним, чиї історії ніколи не будуть розказані. І мова йдеться не лише про вторгнення в Україну 2022 року, а й про всі інші конфлікти про існування яких ми й гадки не мали.
