Гортаємо сторінками житя.
Одна за одною в роках.
І плутаєм минуле з сьогоденням.
Прийдешнє не досяжне - недоторканне, просипалось дощем серед зими.
Замерзлою стежиною збігає струменями час до цілі…не відає якої сам Творець цього всього увічненого будня…буттям якого звем.
Там фрагментарно селфуємо себе, усіх та все.
Толочим час у діжці виноградній гоготунами в безтурботності своїй.
Марнотні в самоті вдивляємось у світ крізь крапку діафрагми у космос, у безмежність неймовірності світів.
…І прагнемо легкої простоти!
Але вона сплелась - та простота - у плутанину важких складних питань…і відповідь відсутня…
Без пояснень не зрозумілі ми самим собі! Куди вже мовити про інше.
…І мовим так - рік накидав від нас тюпцем.
Наздогоняти мусим вже наступний, але старанно, заповзято - чи вистачить нам сил на те, наснаги, розуму та вміння розумнеє завершеним привести до пуття?…
Та вияснити врешті - чого в сучасності ми варті?
Звертаємось молитвами до Бога?…А Бог мовчить…мовчить нам Бог!
Йому і так усе відомо, усе про нас Він знає.
За звичкою - отож! - цей рік перегортаєм як щось смішне до бісиків! Пусте та недолуге.
З надіями - звичайно! - на все краще…та пишем книгу майбуття… - життя триває.
