Авторка майже 20 романів, популяризаторка української міфології, лавреатка премії «Коронація слова» за «Гонихмарника» й людина, яка почала писати випадково: у відповідь на виклик своєї доньки.
Сьогодні запрошуємо до читання інтерв’ю від Аліни Пирогової з талановитою письменницею: Дарою Корній.
Ваша перша книга «Гонихмарник» була написана у відповідь на виклик доньки, але що змусило продовжити письменництво?
Продовжила певно тому, що мені сподобалось і легко писалося. Я себе не напружувала, не змушувала, не дисциплінувала, для мене то був виклик із боку моєї дитини. Узяла маму на слабо (зможе чи не зможе), а я змогла. Коли вже тримала в руках книжку в паперовому варіанті — я зрозуміла, що круто бути письменницею.
Коли став на ту стежку — є враження, ніби тобі хтось допомагає і приносить нові сюжети для книг. Так сталося після «Гонихмарника»: я не шукала сюжетів, не бігала — він сам прийшов до мене в життя. А я сіла й написала.
Як ви збираєте матеріали для власних книг? З чого розпочинається процес роботи?
У мене народжується історія, і коли я знаю, як вона закінчиться — сідаю писати. Я завжди роблю план для себе й за ним рухаюся. Не завжди все йде за моїм планом, частіше воно навіть йде не за планом, але кістяк таки лишається. Робота над матеріалом буває цікава: доводиться по-різному працювати.
Звичайно я консультуюся. Мало того, коли прописую ці розділи — даю ще раз читати фахівцю й інколи доводиться весь розділ переписувати. Я це роблю, бо розумію, що я не фахівець.
Ти розумієш, що тобі недостатньо знань, і тоді звертаєшся до фахівця. Це круто, що в тебе є можливість це робити: не треба шукати фахівців, а навіть серед читачів дуже багато фахових людей, які завжди з радістю допоможуть.
Робота над дослідженням української міфології
А що стосується чарівних істот — це взагалі моє хобі: матеріал для них я збирала десять років. Я виросла в селі, а всі історії, які розповідалися темними вечорами, записувала. Їх назбиралося досить багато і я зрозуміла, що треба історії упорядковувати якимось чином.
Тоді з’явилася ідея зробити міфологію популярною. Є, звичайно, наукові роботи, але там дуже важка мова для сприйняття. І людині, яка хоче познайомитися, буде важко пробиратися через терміни.
Отак народилася ідея зробити виклад популярним, насамперед зацікавити дітей, оскільки, якщо діти зацікавляться, то зацікавляться і батьки. Куди їм діватись.
Дуже довго шукала видавця. Смішний вигляд мало те, що в Україні видавець вважав, що українці не будуть цікавитися своїм. Декілька сказали, що будуть видавати, але це буде чорно-біле зображення без малюнків, економклас, скажімо так. Я зрозуміла, що якщо ми заходимо з нашим міфом, то ми заходимо красиво. З Vivat ми зайшли красиво.
В одному інтерв’ю ви згадували: якщо ваша героїня за сюжетом має вийти опівночі на кладовище, то це маєте зробити й ви, щоб мати змогу це все прописати. На які найдивніші вчинки ви йшли заради своїх книг?
Я не вважаю, що це дивний вчинок. Це якісь польові дослідження. Ти мусиш цю емоцію відчути. Одне дивитися у фільмах, якихось серіалах, а геть інше, коли відчуєш на собі. Треба сказати, що це ні із чим не порівняєш. Теж саме стосується походів у гори, наприклад, ти можеш сидіти в себе в кабінеті, не бувши в Карпатах, описувати ті краї. Інтернет дає змогу тобі подивитися світлини, але то не те буде.
Якщо тобі не вистачає якихось знань і ти не можеш опинитися в цій ситуації, то знаходиш людину, яка на собі пережила цей досвід. Тому заради своїх персонажів — так, я готова на ризики.
Чи ґрунтується ваше натхнення для творчості виключно на українській міфології, чи ви також черпаєте ідеї з іноземних міфологічних джерел?
Насправді іноземні джерела вже такі заїжджені. Повторюватися ще раз мені не цікаво, а цікаво популяризувати наше рідне і, звичайно, що я з радістю досліджую грецьку, скандинавську, японську міфології. Несподівано для себе відкриваю такі міфології, які не досить популярні, наприклад, у «Гонихмарниці» я сама не сподівалася, що мене закине так далеко.
Який міфологічний образ ви вважаєте несправедливо недооціненим, забутим?
У нас є дуже багато цих образів. Якщо в нас дрібна чортівня ще збереглася по селах, то що стосується вищої міфології, пантеону богів, то скільки дослідників — стільки думок. Часто вони між собою сперечаються, яким був цей пантеон, хто головний і так далі. Мені здається, що ми будемо розвиватися в цьому напряму, наша українська міфологія буде розвиватися взагалі. Будемо писати і про Перуна, і про інших наших богів також. Не забудемо пам’ятати, Зевса ми всі знаємо, правда. А про Дажбога дуже мало всім відомо, на превеликий жаль.
Улюблений бог
Певно той, кого ми називаємо творцем — це Рід. Досі цим словом ми бажаємо родинного затишку, родинного щастя, кажемо, що в нас родинне свято. Бачите, як глибоко слово збереглося. Ось тому Рід це і творець усього: його навіть богом не назвеш — це початок початку. Легенди, які розповідають про нього, неймовірно цікаві: вони збереглися в наших старих колядках, і коли читаєш тексти цих колядок — ти просто насолоджуєшся.
Нещодавно країна побачила вашу «Гонихмарницю», продовження «Гонихмарника». Чи плануєте і третю частину «Гонихмарників»?
Мабуть, так: читач вимагає і я спеціально залишила дуже відкритий фінал. Писати продовження самого «Гонихмарника» відмовлялася до 2014 року, але стався майдан і, переживши ці події, зрозуміла, що потрібно написати продовження. Немає нічого гіршого за непокаране зло й коли воно зрозуміє, що ви розслабились, — воно б’є дуже боляче. Ми зараз бачимо те, що відбувається в нас на Сході: руйнуються наші міста, села, те, що пов’язувало нас із цією землею. Воно хоче забрати нашу пам’ять разом із ними.
Зло так працює, тому написалася «Гонихмарниця», і дуже радію, що я її написала. Встигла закінчити в січні 2022, напередодні вторгнення. Не знаю чи змогла б її зараз писати.
Розкажіть про свої письменницькі мрії та плани на майбутнє
Найбільша мрія — щоб закінчилася війна. Щоб мої хлопці вернулися додому. Мій чоловік і син у ЗСУ: скоро вже три роки і спокою немає. Дуже важко творчо налаштовуватися, тому що ти живеш у постійному стресі, за них переживаєш.
Ми всі з вами живемо зараз у жахливому стресі. Тому в мене найбільше бажання — повернення до мирного життя, і тоді, упевнена, що зможу зайнятися творчістю.
А зараз воно в мене уривками. Дослідницька робота ведеться і це круто, але якісь великі сольні проєкти розпочати не можу. У мене великі плани, навіть синопсиси на майбутні романи розписані, але я розумію, що не можу приступити. Усе на паузі, бо я чекаю закінчення війни.
І наостанок, щоб ви порадили читачам для ознайомлення з українською міфологією?
Я спеціально підготувала список:
«Чарівні істоти українського міфу» Дари Корній, усі 3 частини;
«Чарівний звірослов українського міфу. Птахи» Дари Корній;
«Звичаї нашого народу» Олекси Воропай;
«Історія української літератури» Михайла Грушевського (користуюся дуже часто);
«Антологія українського міфу» Валерія Войтовича;
«Нариси української міфології» Володимира Гнатюка.
Джерел дуже багато: якщо захочете більше дізнатись із наукових, наприклад, монографій, то це нескладно зробити. Особливо в наш час, коли є інтернет-ресурси. Велика кількість фольклорного матеріалу зацифрована зараз і її можна знайти у вільному доступі.
Журналістка: Аліна Пирогова
Коректорки: Ангеліна Іванченко та Анна Ковбасенко
Дизайнерка: Софія Віннік
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
