Письмо як терапія: Як слова зцілюють душу

Імре Кертес, угорський письменник та лауреат Нобелівської премії, у дитинстві ув'язнений в Освенцимі та Бухенвальді, описував письменництво як те, що значною мірою допомогло йому вижити. За словами літературознавиці Луїзи Альфонсо, саме письменництво дало Кертесу змогу жити з емоційними та екзистенціальними наслідками «хвороби Освенціма».

“Після написання роману я майже перестав думати про свій досвід у концтаборі: це стало досвідом мого героя. Я вільний”, — описував Кертес написання свого роману Fatelessness

Більшість письменників говорить про те, що процес письма тою чи іншою мірою терапевтично впливає на них.

Ми віримо, що це помічали і ви. Наприклад:

• як тільки ви опишете проблему, що вас турбує, на папері, вам одразу легшає (навіть на короткотривалий проміжок часу); при цьому, неважливо, чи опрацювали ви шляхи її вирішення

• коли ви наділяєте персонажа рисами, що вам у собі не подобаються, вам стає простіше їх сприймати

• коли ваш персонаж переживає ті самі травмуючі події, що і ви, ви знаходите для себе відповіді на багато питань: починаючи з того, чому ви тоді відреагували так, як відреагували, закінчуючи поведінкою оточуючих

Багато психотерапевтів радять своїм пацієнтам вести щоденники (або щомісячники, наприклад). Дослідники вже давно довели, що “експресивне письмо” (вільний запис думок, його ще інколи називають “freewriting”) допомагає при тривожності та легкій формі депресії. Цей інструмент сторітелінгу також застосовують і автори художньої прози для того, щоб позбутися блоку. Однак часто буває таке, що “експресивне письмо” заводить письменника у глибину переживань його героя ‒ а коли ці переживання суміжні із авторськими, це, по суті, стає сублімацією.

Письменниця Сара Махнік (Лоу) також опрацьовувала свій досвід за допомогою письма. У ранньому віці у неї виявили рак грудей. За допомогою експресивного письма вона впоралася сама і допомагає молодим жінкам, що також стикнулися із цією хворобою.

“Під час хіміотерапії мені було дуже важко, ‒ розповідала Сара у інтерв’ю виданню Psychology Today ‒ я почувалася ізольованою. Я просто почала записувати свої думки і з цього вийшла поезія. Я почала писати вірші, і дуже швидко це стало моєю ранковою рутиною, і я відчувала, що це спосіб вивільнити свої емоції”

Науковець Марк Робінсон у своєму дослідженні “Writing Well: Health and the Power to make Images” опитав тридцять чотири людини, які вважали себе письменниками та писали регулярно (хоча не всі займалися цим професійно). Переважна більшість, 84%, повідомили, що їхні твори мають для них терапевтичну цінність.

Багато хто сказав, що почав писати для того, аби пережити важкі життєві події: наприклад, втрату близького родича. Те ж саме стосувалося людей, які не писали регулярно: під час письмових експериментів, проведених дослідниками-психологами, більшість неспеціалістів (без підготовки та досвіду) просили писати про свій життєвий досвід протягом кількох сесій. Ці досліджувані також повідомили, що вважають ці сесії письма суб’єктивно цінними, навіть коли їм запропонували написати про найболючіший досвід у їхньому житті.

Висновок

Звичайно, ніхто не може змусити вас писати про болючі переживання. Інколи для цього потрібен час. Інколи ‒ вдала ідея, що могла би накластися на пережиті вами події. Потрібні персонажі, цікавий сюжет. А інколи для цього не потрібно нічого ‒ і сама ретравматизація через текст теж не потрібна.

Прислухайтеся до себе та своїх відчуттів. Жодні дослідження не спроможні виявити, наскільки вам потрібен цей досвід і чи потрібен взагалі. Якщо ви відчуваєте, що автобіографічні елементи спроможні вам допомогти ‒ це чудово. Якщо ж ви відчуваєте, що це нашкодить і вам, і вашій творчості ‒ можливо, тоді краще зосередитися на темах, що не викликатимуть у вас таких сильних негативних емоцій?

У будь-якому разі ‒ пишіть із задоволенням. В першому чергу ‒ для себе.

А головне ‒ любіть себе.

Авторка: Софія Гудовсек

P.S: Окрема подяка за консультацію стосовно цієї статті Тетяні Одемчук