Весь ТікТок в полоні цих таємничих “садівників” та “архітекторів”: райтери у своїх відео розповідають, до якого типу відносяться і як це допомагає їм в роботі над текстами, критики висловлюються на тему того, чому цей поділ нелогічний і дурний, а читачі махають руками в нерозумінні, що взагалі відбувається.
Так, а що ж саме відбувається?
Все почалося ось з цієї цитати:
«Я вважаю, що є два типи письменників: архітектори та садівники. Архітектори все планують заздалегідь, як архітектор будинок. Вони знають, скільки кімнат буде, який дах, де будуть проходити дроти, яка буде сантехніка. Вони все спроектували та накреслили ще до того, як прибили першу дошку. Садівники викопують ямку, кидають насіння і поливають. Вони начебто знають, що це за насіння, вони знають, чи посадили насіння фентезі, чи містики, чи щось інше. Але коли рослина з’являється і вони її поливають, вони не знають, скільки в неї буде гілок, вони дізнаються, коли вона виросте. І я набагато більше садівник, ніж архітектор»
Вона належить всесвітньовідомому американському письменнику Джорджу Реймонду Річарду Мартіну, автору циклу фентезійних книг «Пісня льоду й полум’я». Ця метафора свого часу настільки сподобалася літературній спільноті, що переросла у цілі терміни на позначення різного типу письменників: письменники-архітектори та письменники-садівники.
Письменник-архітектор: спланувати, щоб вижити
Як ви зрозуміли із цитати вище та із назви розділу, письменник-архітектор ‒ це планувальник. Це той, для кого текст ‒ дуже цікавий багатошаровий проєкт. Письменник-архітектор здебільшого спочатку планує текст, основний конфлікт, прописує наперед персонажів та світ, детально обдумує сюжет та сюжетні ходи (а подекуди навіть малює діаграми, привіт, трьохактка), а потім за усією цією інформацією пише свою історію. Наче обкладає шкірою екзоскелет.
Звичайно, це має свої переваги. Наприклад, архітектурне письмо вважається “письмом без дір”, бо сюжетні ходи вже продумані наперед і узгоджені з іншими подіями в історії, і в подальших етапах редагування письменник затрачає менше часу на закінчення арок персонажів та доведення сюжетних ліній до кінця. Також архітектори здебільшого (проте, звичайно, не завжди) витрачають менше часу на написання самого тексту ‒ проте якщо додати до цього часу ще час підготовки та планування, може вийти цифра у значно, значно більше годин, ніж у садівників.
Є також і мінуси - наприклад, загнані у рамки сюжету персонажі можуть діяти неправдоподібно. Навіть, якщо автор до пальчика прописав кожного з них, це не дає йому гарантії, що в угоду сюжетному ходу йому не доведеться наділити персонажа неочікуваною для нього характеристикою.
Проте факт є фактом ‒ архітектор вже знає свою історію, коли починає писати її. Все, що йому залишається ‒ це возвести стіни, поставити меблі та прикрасити.
Письменник-садівник: жити, щоб спостерігати
Письменники-садівники схожі на батьків. Вони дають воду і тепло, прополюють грунт, але історія наче росте сама. Такі письменники не мають чіткого плану: зазвичай все починається із “насінинки” ‒ якоїсь конкретної сцени, думки або персонажа, і автор іде за цією насінинкою, спостерігаючи, у що вона виросте.
Одна із основних рис письменника-садівника ‒ це свобода. Це як і перевага, так і недолік.
З одного боку, садівник може почати з багатообіцяючої ідеї, страшенно цікавої сцени, харизматичного персонажа або динаміки, що заворожує з перших реплік, і витратити тижні на розвиток та розпис. Але що, якщо нічого з цього не виросте? Якщо сцена так і залишиться просто сценою, нарисом, а всі інші сюжетні лінії виглядатимуть недолуго і фальшиво? Неприємно витрачати час на твір лише для того, щоб в кінці усвідомити, що не маєш уявлення, куди взагалі рухатися!
З іншого боку, а що, як вийде щось грандіозне?
Та і найбільша перевага садівників у тому, що вони знаходять сюрпризи в своїй роботі. Що часто їхня робота спонтанна та непередбачувана. І, на відміну від архітекторів, їм цікаво не лише як вони це напишуть, а і що саме вони напишуть.
А до якого типу відносите себе ви? Напишіть у коментарях!
Авторка: Софія Гудовсек
