Усі ми діти в душі, адже колись були ними. Гралися з улюбленими іграшками, а іноді, з тим що було. І як же не згадати про зовсім не любимі іграшки, які закидають куди подалі, щоб очі не бачили.
Настав час і для цього хлопчини - старий плюшевий ведмедик, що вже багато разів зашивався. То діти порвуть, то від старості прохудиться, навіть прання його не шкодувало. І зараз, насамкінець, його просто забруднили руками діти, чимось липким і солодко пахнучим. Звичайно варто його попрати, але ж...
Більше він нікому не потрібен і вирушає на горище.
Виконавши доручення, тепер можна і розслабитися. Хотів би я сказати але ні. Ось для тебе нові завдання, а додатково – пильнувати малечу. Дорослим слід допомагати. Слухаюсь, повинюсь. Але… це так виснажує. Сподіваєшся, що от, ще трішечки і дітлахи підростуть. Закінчу вже з ними нянькатись. Ще й день видався важким, а ледь торкнувшись ліжка, стався нещасний випадок. Я вдарився головою о подушку і провалився в сон.
Знаєте, це відчуття коли спите і не відчуваєте ковдри? Ретельно його шукайте, намагаючись мінімально рухатися, і потім з роздратуванням встаєте, щоб його таки знайти і взяти. Так от, у мене зараз зовсім інший рівень відчуттів. Я опинився у темному місці, все в пилюці та павутинні, темно, страшно, інакше не описати. До того ж, я не міг ні рухатися, ні говорити, що радості не додавало. За відчуттям, начебто сиджу, але повернути чи опустити голову не виходить. Залишалося лише безпорадно вдивлятися в оточення. Звикнувши до темряви, помітив, що все-таки щось світить, тьмяне і далеке свічення місяця. Світить, напевно, з вікна, але навряд чи повний місяць, навряд чи він повністю потрапляє до кімнати. Світло трохи не діставало до центру кімнати, дозволяючи невиразно, але все ж таки бачити наповнення простору. Крім пилу, дерев'яних ящиків, накритих простирадлами, стало видно знайомого плюшевого ведмедя, він сидів навпроти. Цей хлопчина вже пережив багато на своєму віці, затертості на іграшці і пара рваних так званих ран, показували його внутрішній пух і ту саму пляму від солодощів. А більше й нема чого розглядати, що лише повертає до нервозності, від нерозуміння ситуації.
- Аг-о-о-в... - Пролунала приглушена луна по кімнаті.
Якого? – Крикнув би я, та й смикнувся б знатно, якби міг.
- Самотньо тут, так? – Знову не змусив на себе чекати співрозмовник. - Але знаєш, краще б так воно було…
Може це викрадач? Це пояснило б, чому я не пам'ятаю, як я тут опинився. Трясця, він мене накачав чимось, я не можу нічим поворухнути.
- Адже від самотності переважно лише сумно…
Якась річ з гуркотом впала за рогом ящика, залишаючи в незнанні, що це було. Лише кілька хвилин тривала тиша і безмовне падіння пилу, перервавшись шарудінням з того ж боку.
- А ось і вони... - З безнадією продовжив незнайомець. - Ідуть на запах…
Судорожно бігаючи очима, намагався зрозуміти про що він каже. Від стресу почала боліти голова, але зараз було не до цього. Шорохи були розбавлені скреготом о дерев'яні дошки, а також... Неприємно знайомий писк. З-за рогу виходить величезний щур, непристойно величезний.
Такі взагалі бувають? Він же із мою голову! - Той зупинився і піднявшись на задні лапи, став принюхуватися до навколишніх запахів. Повернувшись у мій бік, завмер. Опустився на всі чотири і повільно йшов до свого інтересу. Ще один, рухався до ведмедика, мабуть відчуваючи свіжу пляму.
Скільки ж їх? - До мене все наближається звірюга, придивляючись кудись у нижню частину мене. Стало тільки гірше, коли я перестав бачити щура. Все що я міг - це чути нервуючий цокіт пазурів і спостерігати за бідним ведмедиком у якого готувався вгризтися щур.
Що ж, хоч не мене. - Втішав я себе, поки не стало боляче, нога укушена болить. У сусіднього ведмедя справи були не краще. Мучитель продовжував вгризатися сильніше, намагаючись відірвати шматок.
Та що б тебе! - Кричав я зсередини і з усіх сил намагався хоч якось поворухнутися. Черговий хижий ривок щура, і шматок був все ж таки відкусаний. Подумки посипалися лайка на проклятого щура. Адреналін зашкалював, намагаючись знайти шлях для порятунку, поки той відволікся на свою здобич. Все нутро палало намагаючись розворушити неслухняне тіло. Очі несамовито бігали по всій кімнаті, що разу перетинаючись з ведмедиком. Ніщо не давало а ні надії, а ні ідеї. Лише я та іграшка у такій же небезпеці через двух проклятих щурів. Але серед хаосу в голові, промайнула шалена думка - той ведмедик не просто у такій же халепі. Той ведмідь - і є я.
Це ж ... Це ж маячня! - Став ще сильніше вдивлятися в єдиний краєвид. Навколо ведмедя є якийсь контур, усвідомлення, що це дзеркало, прийшло швидко, але реальність все ще не вкладалася. Біль же був хорошим доказом зворотного. Щурисько не на довго відволікся, неквапливо продовжив свою справу, викликаючи гострий, протяжний біль.
Коли ж ти нажерешся тварюка?! — Роздратовано і тим не менш виснажено кричав я внутрішнім голосом. Отримавши те за чим прийшов, щур пішов, але тільки для того, щоб повернутися знову. Біль той самий й безвихідь незмінна. Коли ж щур повалив ведмедя на спину, страх посилився багаторазово. Адже тепер він йшов до лиця.
Ні, ні, ні, ні! Тільки не це! - Але щур не чув його благання, та й не зміг би зрозуміти. Відчуваючи жахливіший біль, все вкрилось мороком і навіть думки не вдавалося зібрати разом, уносячи свідомість кудись далеко.
