Хтось помиляється сьогодні,
Хтось завтра, а хтось — і потім.
А що ти? Де твоя правда?
Чи цікаві тобі трагедії,
Коли співчуваєш усім,
Хто в них потрапив, мовчиш,
Згадуючи внутрішні війни —
Як божий гріх, що не зник.
Спогади лишаються в серці,
А може, й ні — ти герой,
Герой сьогодення,
Богом хвалебний,
Відваги не позбутись.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Не мантра героя й не крик переможця. Це — тиха обітниця любові, що вчить тримати не лише меч, а й душу. «Лицарське кредо» — про силу, яка ніколи не ставить себе вище, але завжди стоїть поруч. Про слово, що оберігає краще за зброю.
Ріку не можна перетнути самотньому. Спробуй зробити це сам – і тебе зірве з ніг та потягне за течією. Це можна зробити, тільки якщо хтось триматиме тебе за руку… хтось, у кому ти будеш упевнений, хтось, хто нізащо не відпустить – тоді і тільки тоді ви разом подолаєте Ріку.
Не мантра героя й не крик переможця. Це — тиха обітниця любові, що вчить тримати не лише меч, а й душу. «Лицарське кредо» — про силу, яка ніколи не ставить себе вище, але завжди стоїть поруч. Про слово, що оберігає краще за зброю.
Ріку не можна перетнути самотньому. Спробуй зробити це сам – і тебе зірве з ніг та потягне за течією. Це можна зробити, тільки якщо хтось триматиме тебе за руку… хтось, у кому ти будеш упевнений, хтось, хто нізащо не відпустить – тоді і тільки тоді ви разом подолаєте Ріку.
