Хтось помиляється сьогодні,
Хтось завтра, а хтось — і потім.
А що ти? Де твоя правда?
Чи цікаві тобі трагедії,
Коли співчуваєш усім,
Хто в них потрапив, мовчиш,
Згадуючи внутрішні війни —
Як божий гріх, що не зник.
Спогади лишаються в серці,
А може, й ні — ти герой,
Герой сьогодення,
Богом хвалебний,
Відваги не позбутись.
В минулій частині "Бен і Тінь" ми знайомилися з персонажем і відкривали його світ. Ця частина — дрібний флешбек, який відкриває паралель між людиною і твариною. Сусідський хлопчина доволі схожий на нього, особливо в прагненні до чогось, що може забрати ту самоту, яка його їсть.
Вірш передає глибокі емоції і роздуми про долю, втрати та зраду. Він починається з образу тихих небес, які символізують безмірність і невідомість, що переплітається з людською долею. Серце в тиші не може зрозуміти, що відбувається, поки не відчуває болю гріха.
«Бен і Тінь» — це казка не зовсім для дітей, і не зовсім для дорослих. Це історія собаки, який мав дім, миску, ім’я — але щодня дивився за паркан і відчував, що шукає щось більше. Він не знає, чого саме — чи тепла, чи матері, чи власного запаху на вітрі.
Про любов, що ніколи і не була любов'ю. Про гріх, що, зрештою, завжди омивається кров'ю. Про любов, що переростає у біль. І про біль, що переростає у ненависть
Я почала писати років десь у 12-13. З того моменту встигла набити купу шишок і дізнатись купу способів, як НЕ написати свою книжку.
Про любов, що ніколи і не була любов'ю. Про гріх, що, зрештою, завжди омивається кров'ю. Про любов, що переростає у біль. І про біль, що переростає у ненависть
Я почала писати років десь у 12-13. З того моменту встигла набити купу шишок і дізнатись купу способів, як НЕ написати свою книжку.
