Вступ
Уся історія людства поділена на дві епохи — **До** і **Після**. Межею між ними стала катастрофа, що породила Попіл або відкрила його джерело. Саме вона назавжди змінила Землю, перетворивши її на **Попільний Світ**.
Відтоді минули віки, а можливо — й тисячоліття. Ніхто вже не пам'ятає, яким був світ до Попелу. Від колишньої цивілізації залишилися лише руїни, легенди та уламки знань.
Попіл присутній усюди. Він вкриває сушу, утворюючи попільний пісок і попільний камінь — головні джерела попільного пилу. Він змішався з усіма надземними водоймами: від найменших струмків до безмежного океану. Подекуди вода також отруєна відходами, що залишилися після діяльності людей Старого й Нового Світу. Навіть повітря насичене дрібними частинками попелу, які супроводжують життя кожної живої істоти.
Та найзагадковіший прояв Попелу можна побачити, якщо вдень, у ясну погоду, поглянути на небо. Серед блакиті й хмар ледь помітно проступають обриси **Попільного Шторму**. Вони нагадують величезні кільця, довгі смуги та темні плями, що повільно дрейфують високо над світом. Через свою неймовірну віддаленість ці утворення здаються майже нерухомими, а хмари нерідко повністю приховують їх від людського ока.
Ніхто не знає справжньої природи Попільного Шторму. Для більшості мешканців Нового Світу він є таким самим звичним елементом небосхилу, як Сонце чи Місяць. Одні вважають його вічним нагадуванням про загибель Старого Світу. Інші — раною, що так і не загоїлася. Дехто переконаний, що саме звідти й досі безперервно сиплеться попіл, який повільно вкриває світ і визначає життя всього, що в ньому залишилося.
Відомий Світ
Одним із небагатьох відомих регіонів Нового Світу є **Малі Землі**. Їхня протяжність не перевищує приблизно трьох тисяч кілометрів. Саме тут розташовані Темна Долина, Попільна Пустеля, Похмурі Гори та інші землі, де існують найвідоміші народи й держави Нового Світу.
Головною особливістю Малих Земель є повна відсутність поверхневих джерел прісної води. Річки й озера протікають тут лиш під землею, тоді як на поверхні збереглися лише моря, що омивають узбережжя регіону. Через це вода стала одним із найцінніших ресурсів, а її пошук, добування та збереження є основою життя і виживання місцевих народів.
Рослинність Малих Земель також украй бідна.
Найбільше її збереглося в Темній Долині, тоді як у Попільній Пустелі трапляються лише поодинокі види, зокрема кактуси та інші рослини, пристосовані до суворих умов попільних пісків. Незалежно від місцевості, вся поверхня регіону вкрита шарами попелу, що безперервно осідає з атмосфери.
Про інші землі Нового Світу мешканці Малих Земель знають надзвичайно мало. Лише з вершини Чорної Стіни за сприятливої погоди можна розгледіти далекі обриси **Великої Землі** на півночі. Крім того, серед мандрівників і торговців ходять чутки про невідомі острови далеко на сході, однак жодних достовірних відомостей про них не існує.
Для більшості жителів Малі Землі — це весь відомий світ. Усе, що лежить за їхніми межами, залишається загадкою, оповитою легендами, припущеннями та давніми переказами.
Таємниці Нового Світу
Найбільшою загадкою Нового Світу вважається **Попільний Шторм**. Його можна побачити майже з будь-якої точки Малих Земель, проте ніхто ніколи не наближався до нього настільки, щоб з'ясувати його справжню природу. За сучасного рівня розвитку Нового Світу це практично неможливо: жоден відомий літальний апарат не здатний піднятися на таку висоту, не кажучи вже про те, щоб діяти в її умовах.
Тому вчені Сталевих Міст досі не можуть пояснити, чому Попільний Шторм майже не змінює своєї форми протягом століть і яким чином утримується високо над землею. Одні дослідники вважають його рідкісним атмосферним явищем, інші — залишком давньої технології, що пережила Катастрофу. Існують також теорії, за якими саме Попільний Шторм є джерелом Попелу або приховує його справжнє походження.
Попри численні гіпотези, Попільний Шторм і досі залишається найбільшою нерозгаданою таємницею Нового Світу.
Не менш загадковим явищем Нового Світу є справжня природа **Коралітів** — дивних організмів, що ростуть серед скель, у пустелях, на морських узбережжях і навіть на дні мілководдя. Здалеку вони нагадують кристали або кам'яні нарости.
Їхня поверхня тверда, холодна й шорстка, через що більшість мандрівників тривалий час вважала їх звичайними мінералами.
Лише після руйнування такого утворення стає зрозуміло, що воно має складну внутрішню будову, яка поєднує риси рослин, коралів і кристалічних структур. Усередині проходить густа мережа тонких розгалужених каналів, заповнених м'якою живою тканиною.
У різних регіонах Кораліти мають різне забарвлення. На узбережжі Ржавого Моря вони набувають характерного іржаво-помаранчевого відтінку через високу концентрацію заліза, тоді як в інших місцевостях можуть бути сірими, білими або майже чорними.
Дослідження вчених Сталевих Міст показали, що Кораліти поглинають сонячне світло, мінеральні речовини з попелу та воду. Побічним продуктом цього процесу є кисень, який вони безперервно виділяють у навколишнє середовище.
Саме Кораліти вважаються головним джерелом кисню Нового Світу, хоча окремі дослідники припускають існування й інших природних процесів, що підтримують сучасний склад атмосфери.
Ростуть ці організми надзвичайно повільно. Великі колонії формуються протягом століть, а тривалість життя окремих Коралітів може сягати віку найстаріших дерев Старого Світу.
Розмножуються Кораліти, викидаючи дрібні спори, забезпечені тонкими волокнами, схожими на парашутики. Потрапивши на придатну поверхню, спора повинна закріпитися на камені чи скелі. Лише після цього починається ріст нового організму.
Попри десятиліття досліджень, учені Сталевих Міст досі не можуть визначити, до якого царства живих істот належать ці створіння. Вони не є ані рослинами, ані грибами, ані коралами в звичному розумінні. Саме тому в науковій літературі за ними закріпилася назва **Кораліти**, хоча вона є лише умовним терміном і не відображає їхньої справжньої природи.
Не меншою загадкою Нового Світу є **Прокляття Плоті**.
За одними переказами, воно було смертельною хворобою. За іншими — біотехнологією або штучною еволюційною програмою, створеною в останній відчайдушній спробі врятувати людство від загибелі. Її творці прагнули пристосувати людину до світу, де повітря, вода й сама земля стали смертельно небезпечними.
Та їм вдалося лише частково.
Прокляття Плоті назавжди змінило людство.
Одні навчилися жити з мутаціями. Інші почали замінювати власну плоть металом. Дехто ж перетворився на істот, які майже нічого не пам'ятають про своє людське походження.
Минуле давно втрачено, а правда похована під незліченними шарами попелу. Тепер уже ніхто не знає, чи стало Прокляття Плоті останнім шансом урятувати людство... чи його останньою помилкою.
Спадщина Людства
Про **Старий Світ** мешканці Нового Світу знають надзвичайно мало. Від нього залишилися лише руїни давніх міст, уламки забутих технологій та уривки знань, які різні народи й фракції тлумачать по-своєму. Для більшості сучасних людей минуле давно перетворилося на суміш легенд, страхів і напівзабутих переказів.
Серед попільних земель інколи можна натрапити на залишки величезних мегаполісів. Їхні мертві вежі стирчать із попелу, мов кістки загиблого світу. Усередині руїн подекуди й досі працюють дивні механізми, мерехтять старі екрани або лунають голоси давно померлих людей, збережені записами машин минулої епохи.
Саме зі Старого Світу походять найбільші технологічні досягнення сучасності: підземні комплекси Підземних Колоній, реактори Сталевих Міст, системи очищення води та залишки зброї, здатної знищувати цілі поселення. Проте ніхто вже не розуміє цих технологій повністю. Народи Нового Світу лише підтримують у роботі те, що ще не зруйнував час, або намагаються відтворити окремі елементи давніх знань.
Попри віки досліджень, учені Сталевих Міст можуть стверджувати лише одне: наукові знання й технології Старого Світу перевершували можливості Нового Світу на багато століть, а можливо — й на тисячоліття. Більшість із них втрачена назавжди, а те небагато, що пережило Катастрофу, нагадує просту істину: люди Нового Світу живуть серед уламків цивілізації, велич якої вони вже не здатні осягнути.
