Промовив я до десяти,
І вийшов на повагу.
Надвечір солдати йдуть,
Жінки б’ють тривогу в нічну,
Сергій, сержант з частини,
Вболіває за команду.
Тихий шпіон, мільйон із тіні,
Він у грі — завжди на висоті.
Я готовий руки цілувать,
Лише б згадали, свічку ставить.
Ранок вистрілом будив,
В шумі себе я губив.
Не на колінах, а на вколішках,
Стрілянина, биття— не для слабких.
Тільки не сумно старому,
Залишимось на присягу в дому.
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Описується мрійлива подорож у далекі гори за океан, де панує атмосфера свободи і єдності. Вогнище символізує тепло і затишок, а танець без слів відображає глибокі емоції та зв'язок між людьми. Головним є те, що для щастя потрібна лише людина з музикою в душі
У вірші йдеться про трансформацію почуттів, де герої відмовляються від страждань і обирають любов і тепло. Проте, незважаючи на це, вони відчувають, що темрява все ж наближається, і їхній шлях веде до невідомості.
Беззбройних не розстрілюють солдати, Не добивають тих, хто вже упав. Та pосіяни — нелюди і кати — Бояться воїнів Вкраїнських лав:
Беззбройних не розстрілюють солдати, Не добивають тих, хто вже упав. Та pосіяни — нелюди і кати — Бояться воїнів Вкраїнських лав:
