Писаний світ.
"Повість про Ґендзі", або "Ґендзі моногатарі" – це 1516 сторінок українського перекладу у виданні від Фоліо, або 54 розділи-сувої в японському варіянті. Це перший великий роман у світовій історії написаний жінкою на початку XI століття у проміжок з 1001 по 1005 років. Це захоплює. Це вражає.
Японська культура сповнена іронічних парадоксів. Патріархальні традиції та жіночий любовний роман у фундаменті літератури. Паперові ширми та підкреслена приватність особистого життя. Начала цих парадоксів… гарно ілюструють "логіку" людського буття.
Неможливо передати повністю їхню розмову, а тому чи варто додавати ще якісь подробиці?
Японська писемність складна. Легша, аніж у китайців, з якої її й лямзили-запозичили, але все ще складна. Японська культура десятками століть зростала впевнена у вищості китайської культури. Китайські вірші – це довершений витвір мистецтва, а кандзі – це дар богів. Очевидно, що обмежені жінки не здатні осягнути всю велич китайської культури, тому, шоб не зламали, їх узагалі не можна підпускати до цього сяйливого ідеалу. Тому була створена кана (катакана для запозичених китайських і пізніше європейських слів та хіраґана для питомої мови).
Вдумайтесь в цю логіку. Жінки дурні, тому їх не можна вчити кандзі, які надміру складні, тому треба вигадати складову абетку, і віддати її на поталу жінкам, гордо назвавши кану жіночим письмом. Додайте до цього те, що тільки кана могла передавати розмовну мову та нюанси людського спілкування, на відміну від кандзі, котрі були ідеографією.
Це настільки довершений приклад граничного сексизму, який самовіддано стріляє собі в коліно, що я просто не можу.
Хоча я хотіла б ще розповісти про те, як [...], але, на жаль, у мене болить голова і я дуже втомилася. Розповім краще іншим разом, якщо принагідно щось згадаю.
Прочитати про це більше ви можете у розділі 8 "Мурасакі та "Повість про Ґендзі": перший великий роман у світовій історії" в книзі Мартіна Пухнера "Писаний світ". Та й взагалі, рекомендую вам і цю книгу теж. Дрібки інфи були в передмові Бориса Яценка до тритомника "Повісті про Ґендзі" від Фоліо.
Придворна розпуста та приховане дітограйство.
Контекст.
Що й казати, спокійно на душі у того, до кого не прискіпуються. Та як тільки людина хоч трохи у світі виділяється, то не може й кроку вільно ступити.
Пані Мурасакі Сікібу, авторка "Ґендзі моногатарі" була придворною дамою не самого високого рангу в період Хейан, котрий відповідав своїй назві, себто був мирним.
Ну, поки придворні інтриги, кумівство та побудова політики на сімейних взаємозв'язках не призвели до масштабної війни домів Тайра та Мінамото. Але це вже зовсім інша історія. Буквально. Це історія "Хейке моногатарі".
Тож повернемося до періоду миру, в який головною турботою аристократії були любовні пригоди та складні стосунки поміж дружинами різних рангів.
Сюжет.
Усі жінки, з якими він зустрічався зрідка, час від часу, були непересічними особами, що вирізнялися багатьма своїми чеснотами, і, мабуть, тому він залюбки приділяв їм увагу, а вони тривалий час відповідали йому взаємністю. Щоправда, траплялися серед них і такі, що, невдоволені такими ненадійними стосунками, віддавали перевагу іншим коханцям, але Ґендзі вважав це лише природним проявом мінливості світу.
Розумні люди якось там по розумному визначають композицію роману. Я до цих людей не маю жодного відношення, тож...
"Повість про Ґендзі" поділяється на дві частини.
Перша – з першого по сорок перший розділ плюс один – розказує про все життя Ґендзі. Від обставин його народження, через пошуки/виховання дружин та коханок до постригу в монахи та смерті.
Друга – з сорок другого по п'ятдесят четвертий розділ – розказує про життя деяких нащадків Ґендзі. Не з самого початку, та не до самого кінця.
В процесі читання ви будете дуже вдячні, що на початку кожного розділу є перелік персонажів з коротким їх описанням, бо так читати суттєво легше. Це плюс. Мінус у тому, що на останній третині, бо наша пісенька чудова, починайте її знову, бо Ґендзі вмер і у вас нова компанія персонажів. І вам знову треба запам'ятати хто є хто. Дяка хоч, що остання третина, це любовний трикутник бразильських/турецьких серіалів, тож персонажів менше.
Персонажі та секс.
З її третьою сестрою він зрідка зустрічався в Імператорському палаці і за звичкою не забував, хоча особливої уваги їй і не приділяв, тож вона страждала цілими днями й ночами.
Ви любите гаремники? Ось цей характерно анімешний жанр, де у вас є головний ніби-то й ідеальний та уберсильний, але при цьому ніякий головний герой та зільник дівок, у кожної з яких є якісь свої бажання, характери, най навіть клішовані, особливості психіки та фізіології та все таке.
"Ґендзі моногатарі" – це типовий гаремник. У нас є Ґендзі. Він чудовий, прекрасний, неймовірний в усьому, тільки через примхи долі є простою людиною, але досягає всіх бажаних вершин бюрократичного штибу.
А є дівки – кохана дружина Мурасакі, котру Ґендзі викрав у її десять років (йому було на той час сімнадцять) і потім довго виховував, щоб зробити ідеальною дружиною (ви скажете крінж, я скажу аніме); перша дружина Аої, котра померли при перших пологах і з батьком котрої у Ґендзі завжди були чудові стосунки; пані Рокудзьо, одна з найбільш постійних коханок Ґендзі, котра має вельми різноматітний та не завжди зумисний вплив на жінок Ґендзі; Фудзіцубо, еееее, дружина імператора, котра нагадувала Ґендзі його мати, тому він її завалив, і так, від цього стався хлопчик; Уцусемі, єєєєєє! та хто таки змогла дати Ґендзі відкоша!; Акасі, від якої в Ґендзі буде єдина та улюблена донька, а ще та, хто розважила Ґендзі, коли його вигнали зі столиці (не в останню чергу через зв'язок з Обородзукійо); Третя принцеса, від якої у "Ґендзі" буде син (от бачите кармічні наслідки поробленого Фудзіцубо сина?).
Фан-факт (ні), знаєте скільки разів вживається слово "зґвалтування" ("rape") на сторінці персонажів англійської Вікі? П'ять разів.
До слова, осьо прикольна стаття на цю тему. Якщо що, автор статті доволі адекватно пише, що відсутність активної згоди жіночих персонажів не є рівноцінним зґвалтуванню, зважаючи на час та культурні особливості періоду, і що Ґендзі, котрий бере на себе відповідальність ледь не за кожну жінку з котрою в нього був хоча б один статевий акт по стандартах свого часу був взагалі ідеалом. З мінусів, автор статті вперто не помічає деякі речі не промовлені прямо. На кшталт того, що наявність сексу ми помічаємо, навіть якщо це вкрай завуальовано і не дуже й то зрозуміло, а от невдоволення персонажок з приводу того, що донька Ґендзі завагітніла у дванадцять-тринадцять років ми помічати не будемо.
Мінливий світ.
Якщо моє життя буде тривалим і я переживу своїх близьких, то стану монахинею або кинуся в морську безодню.
"Повість про Ґендзі" чудово показує, що люди категорично відмовляються змінюватися. Знаєте ці прохолодні пікаперські історії? Ну, якщо дівка ото дала зразу, то вона нецікава, а як все нє та нє, то йой яка лялечка! Се тутечки буде.
А пам'ятаєте цей чудовий троп, з якого всі регочуть, про Супермена, який окуляри зняв і його ніхто не впізнає? Щоб приховати свою особистість Ґендзі тупо переодягається в одяг для полювання. Додайте якийсь расистський жарт про те, що азійці теж один одного не відрізняють.
Альтернативний варіант приховування особистості – взяти з собою тіки десяток людей. Ну як зовсім край – двох. На які страждання не підеш заради гарненької панночки...
Ще це любовний роман. Написаний жінкою. Стандарти жінок до чоловіків теж не особливо змінились, тому ідеальність Блискучого Ґендзі підкреслюється, не в останню чергу, тим, що він розмовляє з жінками, цінує те, як вони пишуть та що вони пишуть, а ще... о Буддо... дає жінкам читати різножанрову літературу та має дома бібліотеку... Він навіть веде літературні диспути з жінками. Не жартую, там в якийсь момент одна з жінок його серця ледь не посралася з Ґендзі, бо він сказав, що моногатарі то вигадка і фігня. Але пані була так невдоволена, що пан був змушений трохи з'їхати з теми та сказати, що все не так однозначно і взагалі є багато нюансів, серденько не сердься.
Ідеальний чоловік.
Щоб багато не балакати.
У вбранні з тонкого шовку, крізь яке просвічувала шкіра, він був таким привабливим, що вчені мужі похилого віку від замилування витирали сльози.Вибравши зручне вбрання і старанно просочивши його пахощами, він так довго чепурився, що жодна жінка не зуміла б встояти перед його чарами.
Якщо вас ще колись здивують бішьонени в аніме/дорамах, то згадайте класику. Чоловік має бути таким, щоб чоловіки поруч зітхали "жаль, що він не жінка..." (не жарт, а цитата).
Фемінізм.
Так, я усвідомлюю, що використовувати слово "фемінізм" стосовно японського роману тисячолітньої давності трохи дивно, але... не все так однозначно.
Жінки живуть окремо, мало хто їх бачить, а тому невідомо від чого вони страждають.
Ми мало що знаємо про пані Мурасакі Сікібу. По факту ми навіть не знаємо як її звали. Її ім'я запозичено з імені панни серця Ґендзі, а прізвище є посадою її батька. Ми не знаємо коли вона померла. Ми... взагалі більше не знаємо, аніж знаємо.
А проте, в її оповіді той час продовжує жити.
Жінка, чиє ім'я ми ніколи не дізнаємося, і яку ми знаємо як Мурасакі Сікібу у творі довершеної, сентиментальної, естетичної, загниваючої, надмірної та порочної епохи Хейан пише про жінок, бо це те, що вона знає найкраще. Про жінок замкнутих у будинках. Про жінок, які змушені спиратися на непостійних та легкомисних чоловіків. Про жінок, чия доля і життя залежать не від них самих, але вина за усі наслідки покладена саме на їх "слабкі" плечі.
І іноді це проривається.
[...] Зрештою, а хіба є на світі істоти, нещасливіші за жінок? Вони живуть замкнуто, обмежені чотирма стінами дому, змушені стримувати свої почуття, вдаючи, ніби не розуміють краси речей, ніби не відчувають зворушення і подиву під час мистецьких розваг, що присвячені кожній порі року. Тож хіба можуть вони радіти життю і відволікатися від сумних думок про його зрадливу мінливість? Якщо ж вважати жінок взагалі нездатними проникнути у суть речей, то хіба не викликають співчуття їхні батьки, які часом докладають так багато зусиль до їхнього виховання? Водночас, а чи ж не безглуздо ховати у глибині душі почуття, немов Мовчазний принц, про якого згадують монахи у своїх повчальних притчах, вперто мовчати, навіть не розрізняючи, що добре, а що погано? Як у житті триматися золотої середини?" Очевидно, всі ці думки Мурасакі насамперед стосувалися виховання малолітньої Першої принцеси - доньки нього Акасі.
Доволі... кумедно приховано та зовсім не очевидно. Просто, знаєте, тут щось героїні захотілось включити внутрішній монолог і видати базу, ґрунт, фундамент. Просто збіг такий. Але це вона подумала про щось своє. Ви не подумайте! Нє-нє-нє!
Особливості видання.
Фоліо це Фоліо. Не найкраще видавництво, і це, м'яко кажучи. Казати щось про єдину стилістику видання "Ґендзі" взагалі смішно.
Обкладинки та форзаци.
Перший том.
Обкладинка першого тому це малюнок Кікуґави Ейдзана (так вказано у книзі, але у Вікі це Кікукава Ейдзан) "Айдзуру із Ебії". Це художник першої половини XIX століття. І зазвичай він малював куртизанок. Тому так, на обкладинці історії про придворних дам XI століття намальовані чи то гейші, чи то ойран початку XIX століття. П – автентичність.
І з обкладинкою ще все добре, бо я хоча б змогла знайти в книзі вказівку на автора. З форзацом все гірше, бо у книзі інформації жодної. Але я розумна, тож ось.
Як форзац використані два правих сегменти. Це малюнки руки Тойохара Тіканобу. Він був художником кінця XIX початку XX століть. Сам малюнок зображає ханамі, себто споглядання вишневого цвіту. Автентичність такого ж рівня, як і попередній малюнок.
Також, в усіх томах для ілюстрації особистості письменниці використовується чорно-біла репліка кольорового малюнку.
Це малюнок Цукіока Йосітосі, художника другої половини XIX століття. Був тим, хто майже самостійно сприяв відродженню традиційного жанру укійо-е.
Ще в книзі є мацюпусінька картинка, чорно-біла, без оригінального фону, яка розташована під назвою всередині книги.
Це зображення Третьої принцеси, Сан-но мія, дочки імператора Судзаку та дружини Ґендзі. Вона активно залучена до подій у другому томі. Ви ж не очікували, що тут хоч щось буде доречним? Сцена з Третьою принцесою та котиком з другого тому розділ тридцять четвертий "Перша зелень 1".
Це малюнок руки Сузукі Харунобу, який був художником середини XVIII століття.
Другий том.
З обкладинкою другого тому краще, хоч ніде взагалі не вказано чия це робота. Взагалі це ілюстрація до п'ятого розділу "Юна Мурасакі" (котрий знаходиться в першому томі), яка зображує маленьку Мурасакі (персонажку, а не авторку), руки Тоса Міцуокі (художник другої половини XVII століття), котрий був представником школи Тоса.
Це форзац другого тому, який є ілюстрацією до сорок восьмого розділу "Пагони папороті", котрий знаходиться у третьому томі. Урааа! Жодна з ілюстрацій розташованих на другому томі не відноситься власне до нього.
Це одна з ілюстрацій до повісті, яка була намальована у XII столітті невідомим автором. Найбільш ранній комплект ілюстрацій XI століття не зберігся зовсім, від ілюстрацій XII століття збереглося лишень 19 ілюстрацій з більше ніж 100.
Ось тут більше інфи.
А ось так виглядають сувої.
Ура. Маленька, не мацюпусінька, ілюстрація під назвою всередини книги і була чорно-білою в оригіналі! Проте, це ілюстрація до дев'ятого розділу "Мальви", котрий знаходиться у першому томі.
Це ілюстрація невідомого, наскільки я розумію, автора XVI століття, яка була ілюстрацією всередині сувою. Більше – тут.
Третій том.
І знову жодних вказівок на авторів обкладинки та форзацу.
Це ілюстрація до п'ятдесят першого розділу "Човен на волі хвиль". О, диво, цей розділ навіть знаходиться у тому томі, який ілюструє ця картина. Якщо вам здалось, як мені, що цей малюнок нагадує вищезгаданий малюнок до "юної Мурасакі", то воно й не дивно, бо це творчість руки Тоса Міцунобу, який був засновником школи Тоса у другій половині XV століття. А малюнок до "Юної Мурасакі" малював художник тієї ж школи, але вже у XVII столітті.
На форзаці третього тому використаний шматок ось цього малюнку в такій паршивій якості картинки, що навіть Google Об'єктив не допоміг. Але я вумна та здогадалась, що саме ілюструє малюнок.
Автор картини на жаль не відомий, і вона ілюструє п'ятий розділ "Юна Мурасакі". З першого тому. На форзаці третього. П – доречність
Під назвою всередині третього тому використовується малюнок, котрий вже був раніше в постику. Правда в книзі це чорно-білий та пересвічений малюнок.
Це зображення пані Мурасакі Сікібу, котра якраз створює "Ґендзі моногатарі". Малюнок руки Тоса Міцуокі, про якого я писала в контексті другого тому.
Окрема дяка такій штуці як Google Об'єктив. Без неї я б ніц не знайшла, бо писати у книгах чиї малюнки ви використовуєте – не панська справа.
Ви думаєте це все з проблемами видання? Наївні літні діти...
Технічна сторона питання.
Книжки надруковані у різних роках і про жодну єдність видання не йдеться від слова зовсім.
Перший том 2018 рік видання:
блок – гарний, зовсім не деформувався від читання.
папір – посередньо-сірий, але більш-менш пристойний.
чорнила – розмазуються якщо провести пальцем.
Другий том 2021 рік видання:
блок – повело від читання, зошити перетягнуті так, що папір розтягнуто та він досі хрустить.
папір – білувато-жовтий, трохи шорсткий.
чорнила – розмазуються, проте менше аніж в першому томі.
Третій том 2022 рік видання:
блок – повело від читання, зате зошити нормально зшиті.
папір – білий, але не однаковий в усіх зошитах. Через це деякі зошити більш стоячі, а деякі легше розгортаються. останню проблему видно тупо на зрізі, бо деякі зошити більш заглиблені.
чорнила – єєєєє! Чорнила не розвазюкуються!
Переклад.
Переклад робив Іван Дзюб. Переклад, на мій дівоцький розум, гарний. Не переускладнений Йода-стайл російського перекладу (фу, не тицяйте в каку, там ви і вірші розуміти не будете, а їх тут 514, і вони сильно прив'язані до подій), а саме нормальний переклад.
З невдалих рішень укрїнського перекладу моє око зачепилось тільки за "бакалавра". Так там назвали хлопця, який отримав певну вчений ступінь. Сенс, по ідеї, переданий правильно, але слово дібрано кострубато.
Гарно зроблено з іменами. У персонажів, по факту, немає власних імен, є займенники, які вказують на їх походження/проживання/роботу/характерну риму. Для свого часу це було контекстуально та зрозуміло, бо писалося своєю та для своїх. Зараз конструкція "пані з покоїв Гліцинії" на сорок восьмий раз змусить вас битися головою об стелю (так, саме стелю), особливо коли пані переїде з покоїв Гліцинії та змінить ім'я. Тому "пані з покоїв Гліцинії" це просто "Фудзіцубо".
В російському перекладі таких спрощень менше, що гарно для атмосфери, але ні, вам і так вистачить атмосфери, тут би хоч шось у тій атмосфері зрозуміти, так що велика дяка доречним спрощенням українського перекладу. Плюс в українському, як вже персонажів вказують не напряму, а якось завуальовано, але ви маєте розуміти про кого мова, то буде посилання з роз'ясненням хто мається на увазі. Звучить страшно, але насправді дуже зручно.
Посилання на вірші в російському перекладі саме що посилають кудись, в українському перекладі усе знизу сторінки. Дуже зручно, рекомендую.
На загал російський переклад дає в певному сенсі більше інформації у додатках, але краще сходіть на сайт, що на f починається в середині має libusta і на .is закінчується та знайдіть ці додатки там. Саму ж книгу в українському перекладі хоча б зрозуміло читати, бо попри більш дружній переклад текст все одно буде... важкеньким.
Підсумок.
"О, цього не робіть" - обурилися одні. - Не можна пускати в будинок близько до вашої матері цю дивну істоту! Хіба ви не боїтеся скверни?""Навіть якщо це перевертень, - заперечували інші, - не можна допустити, щоб жива істота вмирала під дощем на наших очей!"
"Повість про Ґендзі" – це гарна історія про старий світ, який не дуже відрізняється від знайомого нам сьогодення. Люди залишаються людьми. Їх примхи, пристрасті, хиби, досягнення мають косметичні, проте несуттєві відмінності. Ми все ще мріємо про ті ж речі, вважаємо себе кращими спираючись на ті ж речі, бездумно захоплюємося та споглядаємо місяць удвох.
Це якщо красиво. Якщо практично – я подивилася український переклад "Записки в узголів'ї". Піду я їх пошукаю. А ще мені дуже треба "Хейке моногатарі". Піду чекати на порозі поки хтось не видасть. І я усвідомлюю, що, скоріш за все, це буде, якщо буде, Фоліо. Сподіваюсь буде як переклад "Ґендзі", а не як Рюноске.
Якщо що, "Павутинка" від Піраміди виглядає непогано, найти б... А от "Брама Расьомон" від Фоліо виглядає як переклад з російської. Бо власне "Брама" шось слово в слово збігається з російським перекладом Фельдман-Конрад.
Піраміда. Переклад Івана Дзюба:
Смеркало. Під брамою Расьомон якийсь самотній слуга чекав, коли передощиться.
Фоліо. Переклад Віктора Бойко:
Це сталося одного разу надвечір. Якийсь слуга перечікував дощ під брамою Расьомон.
Переклад Фельдман-Конрад:
Это случилось однажды под вечер. Некий слуга пережидал дождь под воротами Расемон.
P.S. Осьо тут викладаються всілякі різні текстики. Зазвичай трохи раніше аніж на сайті.
