Дана інформація є неекспертною з наявністю власних суб’єктивних роздумів. Всі використані джерела та матеріали подані в кінці посту та в гіперпосиланнях.
Буде досить справделивим помітити, що К-pop айдоли мають шалену популярність серед великого прошарку суспільства різних культур, соціальних категорій та фінансових становищ. Це як дівчата та хлопці 12-14 років, так і люди середнього дорослого віку (30-40 років). Досить тільки згадати концерти та фан-зустрічі, дві-три історії від самих айдолів чи компаній, і маємо досить цікаву для соціології картинку — у фанатів К-pop немає жодного вікового, релігійного чи класового обмеження (звідки і беруться з десяток Ролексів від фанів на День народження Чонгука). І такої системи треба вміти досягнути. То як це вдалося?
Про жанр та його становище на ринку музики
До та під час першої хвилі феномену Халлю корейська музична індустрія залишала бажати кращого. Популярною в Кореї на момент 1990-x - поч. 2000-х була локальна музика, так звана «trot» , що чимось за звучанням та наповненням нагадувала сегмент «Малесеньких долоньок» або ще чогось більш «екстремального». Такого роду пісні не привертали цікавість Європи та Заходу, бо вони на те й локальні, щоб задовольняти пересічного середньостатистичного громадянина, який їде о сьомій ранку на автобусі в офіс — в якості фону для буденного життя і під пивко піде. Але для міжнародного ринку це було дуже… не дуже. Неконкурентоспроможність була очевидною.
К-pop же взагалі інша історія. Індустрія з префіксом «К» не є органічною для корейського суспільства, тому і K-pop не зовсім-то і унікальне в своєму роді надбання. Основним аспектом, грунтом для успіху даного жанру була європеїзація індустрії. Як висловився Gil-Sung Park, професор з соціології в Корейському Університеті:
«K-pop не просто імітує іноземний матеріал, а натомість є продуктом глобальної співпраці через розподіл праці. Глобальні прихильники сучасної корейської музики пов’язані з розвитком соціальних мереж, а не лише через паназійську культурну гібридність.»
Музика, зарахована до жанру К-pop в переважній більшості була спродюсована та зведена європейцями чи представниками західної музичної індустрії. Що неочікувано, дуже багато музичних продюсерів у корейському сегменті шоу-бізнесу є громадянами країн Скандинавії, що також вплинуло на звучання тих пісень, якими ми з вами зараз можемо насолоджуватися.
А от і статистичне підтвердження під’їхало:
«…до 2016 року, за оцінками, 80 відсотків пісень, записаних для K-pop ринку, були створені або написані музикантами, які проживають або в США, або в Європі, причому більшість європейців походять зі Скандинавії.»
Отакі пироги, дорогі читачі. Згодом, наскільки можу зрозуміти, ринок адаптувався під нововведення, принесені європейцями, і на цих рейках їде далі, але вже без такого великого відсотку втручання ззовні. Але це лише мої здогадки.
Підсумовуючи даний етап, можна сміливо заявляти, що глобалізація та європеїзація шоу-бізнесу дуже й дуже посприяла популяризації і зацікавленості слухача у музиці жанру К-pop. Корейська музична індустрія потерпала від піратства (незаконного завантаження та використання треків), і вихід на західний ринок неабияк сприяв розвитку та перетворенню жанру в мало не найприбутковіший сектор економіки держави.
Соціальні мережі
Це той аспект, на який я звертала найменше уваги, але який дуже сильно вплинув на популяризацію корейської музики. Кажучи в декількох словах, наявність YouTube та інших соціальних мереж було одним з ключових факторів успішності К-pop, адже величезний пласт ринку займає візуальна складова (про неї детальніше поговоримо у пунктах нижче), і просування через застосунки дозволило сильно збільшити кількість слухачів, а, відповідно, популярність і прибуток.
Більше того, як приклад, я сама знайшла своє пристанище у К-pop завдяки Тік-Току. І маю певність, що мій досвід не є не те, що поодиноким, а навіть стає явищем колективного досвіду. Тому keep in mind важливість соціальних мереж для розвитку ринку.
Про компанії
К-сегмент економіки Кореї, як вже обговорювалося у попередній публікації, є штучно створеним. Тому і компанії у своїх рішеннях йдуть геть не наосліп. І зараз важливий момент — успіх K-pop організований корейськими музичними лейблами.
Мова йде про правильно побудоване внутрішнє функціонування компаній, таких як гіганти Star Museum (SM) Entertainment, Yang Goon (YG) Entertainment та Jin-Young Park (JYP) Entertainment. Дуже влучним було зауваження автора статті «The South Korean Music Industry: The Rise and Success of «K-Pop»:
«Унікальним для корейської музичної індустрії є те, чим їхні музичні лейбли(компанії) відрізняються від традиційних західних музичних лейблів(компаній). Вони [корейські компанії] не лише публікують музику, вони стоять за створенням кожного з її аспектів.»
У західному музичному сегменті відсутня практика навчання та ведення артистів з самого початку шляху. Лейбли у 99% випадків підписують контракти з виконавцями вже тоді, коли вони власними зусиллями досягли якихось висот. В тому і принципова різниця.
Корейська манера ведення бізнесу геть інша. Вони відшукують талантів (trainees), підписують з ними контракти і ведуть сходинка за сходинкою до медійного життя. Компанії контролюють виробництво та продаж продукції, промоушен і репутацію артистів. Кожна коліщатка всередині працює злагоджено та за передбаченою схемою, що зрештою у більшості випадків дає блискучі результати. Не без провальних дебютів, звісно, а проте не треба бути надпильним, щоб зауважити — формат роботи корейських лейблів дає значно кращі результати, ніж західний, на мою думку, дещо хаотичний музичний сегмент.
Але, якою б не була прибуткова подібна схема, Захід відмовляється переймати її, адже вона до біса дорога. Нижче цитата зі статті «K-pop Idol Girl Groups as Cultural Genre of Patriarchal Neoliberalism: A Gendered Nature of Developmentalism, and the Structure of Feeling/ Experience in Contemporary Korea»:
«Тренування талантів до статусу K-pop айдола вимагає великих початкових інвестицій. Сума на одного стажера (treinee) становить близько $5000 на місяць (!!! НА МІСЯЦЬ, МАМА МІЯ), з багаторічним вивченням іноземних мов, танцям, співу та акторській майстерності. Наприклад, пошуки кандидата, навчання та дебют члена SNSD (Girls’ Generation) коштували 2,6 мільйона доларів.»
От і відповідь. Західні та європейські лейбли обирають найдешевший та найбільш безпечний для них варіант заробітку — не брати умовного кота в мішку, а формувати прибуток на вже готовій, перевіреній і прийнятій публікою медійній особистості. В чому не бачу нічого поганого. Це має місце бути.
Якщо компанії вкладають такі величезні кошти у стажера, то сумним, але очевидним фактом стає те, що, успішно дебютувавши, айдоли стають грошовою коровою, яку лейбл нещадно доїть. Артистів використовують у різноманітних комерційних видах діяльності, таких як телевізійні драми, фільми та реклама продуктів. Посилаючись на статтю «K-pop Idol Girl Groups as Cultural Genre of Patriarchal Neoliberalism: A Gendered Nature of Developmentalism, and the Structure of Feeling/ Experience in Contemporary Korea», процитую:
«Щоб повернути свої початкові інвестиції та збільшити прибутки, індустрія K-pop використовує творчу працю неповнолітніх, починаючи процес створення зірок уже в п’ять років, а потім ретельно навчаючи ідолів протягом семи років за «рабськими контрактами», які тривають до сімнадцяти років і поєднують періоди стажування та після дебюту.»
Тут і відкривається негативна сторона індустрії, яка з погляду на прибутки функціонує геніально вигідно, але зі сторони людського ставлення стає перевертнем зі страшним обличчям. І, гадаю, така практика не може (принаймні поки що) існувати у європейському сегменті музики, адже подібні стратегії призвели б до опору і не надто приємного резонансу як зі сторони правової системи, так і зі сторони безпосередніх учасників. Проте, хтозна.
Музичне виробництво
Не секрет, що темпи запису та релізу альбомів у К-pop індустрії є шаленими. Досить тільки порівняти європейський ринок, де артист в кращому випадку публікує повноцінний альбом раз на два-три роки. В той самий час, корейська музична індустрія вимагає від груп один альбом раз на рік, а у проміжках між цим — релізи ЕР (міні-альбомів). Кількісно K-pop виробляє продукту не в два і навіть не в три рази більше, а, можливо, в усі п’ять чи десять. Це допомагає залишатися у полі зору слухачів майже цілодобово, не випадаючи і не зникаючи з медіа-простору, тим самим безперервно набираючи все нову і нову аудиторію, підвищуючи популярність.
Айдоли
Ми підійшли до найцікавішого — до айдолів та їхнього прямого впливу на успішність K-pop колективів і сольних виконавців.
Як вже було сказано, візуальна складова у K-pop є важливою і невід’ємною частиною, на яку покладається великий відсоток успіху. У статті «K-pop Idol Girl Groups as Cultural Genre of Patriarchal Neoliberalism: A Gendered Nature of Developmentalism, and the Structure of Feeling/ Experience in Contemporary Korea» зазначають наступне:
«Еталон краси айдола дуже відрізняється від того, як красу сприймали в традиційній Кореї. Явище пластичної хірургії сильно суперечить конфуціанській філософії. Відповідно до конфуціанства, тіло людини є дорогоцінним подарунком від батьків. Це те, що не варто оскверняти. Дехто навіть відмовлявся стригти волосся чи нігті, щоб дотримуватися цього вчення. Історично у Кореї цінувалися округліші і пухкіші риси. У 1980-х найпопулярніші айдоли не були худими чи підтягнутими, як ті, що прикрашають екрани сьогодні. Вони були значно повніші (мені не до душі таке транслювання ідеї, тому я перефразую. Говорячи про той період, популярні айдоли мали нормальну для здорової людини вагу без фанатизму, який ми спостерігаємо нині) …Стандарт краси змінився настільки швидко і кардинально, що втратив зв’язок із тим, що по суті є «корейським». Тому припускається що в K-pop немає нічого корейського.»
Специфічним також є кількість учасників групи. Європейська частина індустрії також має своїх поп-виконавців, проте корейська методика знову проявляє своєрідність у підході до формування колективів.
В той час, як європейський сегмент має гурти, де учасників в середньому не більше 4-5, корейські компанії формують групи від 4 осіб як мінімум. Деякі групи налічують 7-9, 12 або 17 учасників. В цьому є практична користь. Доктор Шін Донг Кім з Університету Халліма в Кореї пояснив, чому корейські агентства використовують цей підхід, окресливши три фактори:
По-перше, це стосується практичності.
«У музикантів надзвичайно щільні графіки… З великою кількістю виконавців ви можете задовольнити попит із більшою гнучкістю. Коли хтось хворіє або покидає групу, компанія все одно може проводити шоу з меншим ризиком».
Друга причина полягає в тому, що це дозволяє лейблам орієнтуватися на декілька ринків одночасно, як це зробило EXO, яке в подальшому розподілилося на EXO-M та EXO-K. Різниця полягає в тому, що EXO-M виступає для китайського слухача, а EXO-K для корейського та європейського, що дозволяє збільшити прибутки від одної групи вдвічі.
Окрім цього, всередині одного колективу основний вокал, реп та хореографія розподілені між учасниками майже рівномірно, що дає змогу урівноважити склад учасників, адже всі все вміти не можуть. За рахунок цього:
«Айдоли можуть задовольнити широкий спектр вимог фанантів, які мають різні смакові вподобання - від швидкого темпу виконання до повільного ліричного».
І по-третє, більші групи залучають ширший спектр шанувальників.
«Оскільки смаки й уподобання шанувальників різноманітні, чим більше в групі учасників, тим краще вона може відповідати смакам шанувальників... Іншими словами, з великих груп можна знайти хоча б одного-двох хлопців чи дівчат на свій смак.»
Локалізація
Останній, третій аспект формує більш глобальну причину популярності К-поп, що стосується безпосередньо айдолів. Цей процес має назву локалізації.
Локалізація робить K-pop унікальним і допомагає залучити нових споживачів. Цей метод існує для задоволення фанбази. Впровадивши дану систему, компанії створили унікальний імідж і репутацію айдолів. Оскільки учасники також живі, людський фактор неминучий. З цієї причини компанії дотримуються відомої суворої політики по відношенню до своїх артистів. Робиться це з метою запобігти ситуаціям, які потенційно можуть завдати шкоди образу та репутації виконавця.
У статті «The South Korean Music Industry: The Rise and Success of «K-Pop» говориться:
«Досліджуючи блоги K-pop в Інтернеті, самі айдоли діють як продукти, що втілює фантазії своїх шанувальників. Це стало можливим завдяки культивуванню образів. Скандали потенційно можуть зашкодити цим фантазіям, оскільки вони руйнують ілюзію, що кумир належить виключно фанатам. Зберігаючи виконавців самотніми та без скандалів, компанії формують зі своїх зірок модель ідеального хлопця/дівчини. Таким чином, шанувальники можуть втілити в життя свої фантазії, використовуючи за головного героя того, хто їм найбільш прийшовся до смаку»
(Airi. 2014, Nabeela 2012).
Заключне слово
Це була спроба охопити величезний пласт факторів, що сприяли і досі сприяють успішності та популяризації K-pop жанру у музичному просторі світу. Сподіваюся, я змогла розкрити ті сторони, які ви ще не знали або на які не звертали увагу. Багато чого залишилося несказаним, але допис вже й без того дуже довгий. Тому, якщо у вас є думки, якими маєте бажання поділитися, буду рада вітати вас у коментарях.
Якщо вам цікаво глибше розглянути «темні»сторони індустрії, то дайте знати про це в коментарях, і протягом наступних п’яти днів я назбираю для вас цікавенької та перевіреної інформації. Ваш фідбек дуже важливий у даній справі, тому буду вдячна за зворотній зв’язок.
