Літній вечір розфарбовував місто помаранчевим. Люди поступово почали визирати на вулиці, боязко та сподіваючись на холодний вечірній вітерець.
Потрісканим асфальтом, вздовж гучної, запилюженої дороги ляскали сандалі. Постать мала намір зайти в найближче кафе за кавою. Власне вона так і зробила та вже на виході з кафе, до того як вона встигла розміститися за одним зі столиків, Постать помітила одні цікаву деталь, а саме букет. Цікавий він був тим що знаходився в урні, що в цілому надавало їй вигляд не привітної клумби.
Постать сиділа за столиком, дивилась на цей букет і думала, скільки, мабуть цікавого він може в собі таїти.
“А що як?”
А що як це була зустріч після довгої розлуки? Він окрилений відчуттям, що ось-ось побачить Її, що нарешті скаже їй про свої почуття в обличчя або ніжно прошепоче на вухо в обіймах, що нарешті відчує її новий парфум про який вона писала, що вони нарешті будуть поруч, можливо не довго, але поруч. А Вона вирішила що буде йти далі. Що краще самій ніж жити ілюзією про те омріяне колись. І куплений на радощах букет летить в урну з усієї сили смутку.
“Чи може?”
Чи може це було вибачення? Він не прийшов на побачення чи забув про їх річницю, чи зрадив її. І ось намагається вимолити пробачення пахощами квітів, але довіру ароматом не повернеш. Їй боляче та огидно, що після всього, що він їй зробив думає що вона пробачить йому через цей клішейний жест. І букет летить відторгнуто та ображено з думкою, що він може піти за ним слідом.
Стільки емоцій приховує в собі ця квіткова композиція в рожевому папері. І чим вони то завинили? Це ж все люди! Це все їх історії, їх емоції та дії в чому вони провинились? Вони не повинні бути там, сохнути в чорному сміттєвому баку. Вони не винні в тому, що ми зробили їх символом кохання, коли вони могли рота полями та квітнути під пухнастим, блакитним небом.
І все ж таки вони важливі для нас, так само як і ми важливі для них.
Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
На Друкарні з 1 травня
Більше від автора
Пам’ять
Майже студентка
Теми цього довгочиту:
ПрозаПро фотографію
Мене не люблять фотоапарати
Теми цього довгочиту:
ПоезіяСимоненко та Семенко
Вірш про двох поетів
Теми цього довгочиту:
Поезія
Вам також сподобається
Каяття
Івана розбудив далекий гудок паротяга. Відкрив очі. З вікон текла тривожна темінь, наповнювала кімнату. «Знову», з жахом та ледь жевріючою надією подумав він.
Теми цього довгочиту:
Коротке ОповіданняНе/довга історія про Постфінем і наші з Мар плани
Постфінем (с лат. Post Finem — після кінця) — світ, що пережив Судний день.
Теми цього довгочиту:
ПостфінемЯ написав вірш
Я написав патріотичний вірш, котрий має в собі все: сльози, експресію, та надію на краще майбутнє.
Теми цього довгочиту:
Порошенко