Він перетнув Неваду, роздвигаючи пісок перед собою, наче Ісус, щоб стелити його під ноги і навішувати зверху, наче мобіл. Він ловив хвилю. Він подорожував зигзагами, ніколи не повторюючи маршрутів. Його черевики завжди були затерті й зношені, а шкіра його була вкрита пластами бруду, який неможливо було змити, ні щіткою, ні милом, ні навіть колою. Вони уособлювали його гріховність, яку не змити й не випалити свяченою водою. Він подорожував лабіринтами і хитросплетіннями, замкненими коридорами і відкрити просторами галактики. Він поглинав пил закіптюжених траків, дими з байкерських забігів, піт з марафонців, спокій з серферів, запал з тропіків, сленг з проповідей. Він викристалізував свої пожитки у суцільну масу метаматеріального світу, змістивши сенси речей. Роки його життя були запаковані в коробки за один день. Він викинув їх в черговій пустелі, з написом “пожертви”.
Кактуси в тих околицях зачахли, а стерв’ятники, що розтягли коробки на дрантя, вглиб посивіли і за прикладом льотчиків-камікадзе, почали врізатися в потріскану землю, палива в них було, лише в один кінець. А на тому місці де вони встромляли свої дзьоби в литку поверхню земної кори, утворювалися роздоріжжя та виростали дороговкази. А він, знову збирав рюкзак в дорогу, пакуючи губки й мило, з надією відмитися, зав’язував шнурки, одягав куртку і вирушав в нову дорогу.
