Він смуток в її очах, мур що захищає її сон
Він той кого викинуло на причал
Той хто плакав і одночасно мовчав
Він колір всіх її негативних думок
Промінь, що світив, а зараз замовк
Він придорожнє кафе, з його ароматом горілки й поту
А на іншому кінці сприйняття
Недопитий келих вина, совіньйон десь в міланівських гротах
Він, дощ на її вікнах
Він простирадло, навколішки в літо
З лавандовим запахом готельних номерів
Він мовчазний вітер, той хто поруч бути хотів
Запідозрений у коханні, і коханням страчений
Він повість в іконах на її почестях
Він лиш позначка в її прочерках
Занотованих палкої ночі - навпомацки
Він запис у її клопотах і залишок диму з її недопалків
Затятий ворог, порожнечі й самотності
Він її сміх в амфорах нічних парків
Запах її на прокуреній куртці
Він пам'ять двопідземної буцегарні
Забетонованої новоміським провулком.
