Що робить підліткове фентезі ідеальним жанром для ескапізму? Чому воно захоплює як юних читачів, так і дорослих?
Завдяки «Інституту шляхетних убивць» дізнайся, як чарівні світи допомагають розслабитись, утекти від буденності та знаходити відповіді на важливі запитання. Занурся у рецензію від літкритикеси Ангеліни Іванченко, і, можливо, ти переконаєшся, що ця книга ідеально підійде для твого зимового вечора.
Втеча від реальності
Ескапізм — один із найпрекрасніших захисних механізмів психіки, до яких дійшло людство. Утекти від дійсності у вигадані світи та переживати досвіди, яких неможливо отримати в реальності, — це те, за що ми так любимо мистецтво та його витвори. А в нас, книгочитунів, є власний вид ескапізму: літературний. І нині одними з найкращих жанрів для літературного ескапізму є фентезі та янґ-едалт, що засвідчує їхня популярність та обговорюваність у спільноті книголюбів.
Не знаєш, із чим провести вечір, щоб відпочити, відволіктися і забути про свої проблеми? Підліткове фентезі один з ідеальних варіантів!
Чому янґ-едалт фентезі = ідеальний ескапізм?
(але не для всіх)
За останні роки в юнацької літератури дорослих фанів стало чи не більше ніж основної цільової авдиторії. Звісно, це не змінює головних реципієнтів із дітей на повнолітніх, але це стало лакмусовим папірцем, який показав потребу та запит старшої авдиторії.
Знайомі ситуації, прості сюжети та зрозумілі герої в антуражі чарівних світів — це та формула, що дає змогу дорослому зупинитися та розслабитися, у той час як для підлітка вона є артикуляцією його турбот та переживань.
Коли я була підліткою, то мене хвилювало багато речей: хто я така, чим є ця реальність, як знайти та не загубити себе, що є суттю взаємодії зі світом… І в ті часи я багато читала янґ-едалту, бо він мене захоплював, адже в героях я бачила себе, а причини подій, що з ними траплялися, були такими близькими. Кінець кінцем я просто шукала себе та відповіді на питання, яких не бачила в реальному житті, адже питання самоідентифікації є наріжним для людей, що формуються та стоять за крок від дорослого життя.
Різниця сприйняття
Нині ж усе це знайдено, проаналізовано та зрозуміло. Саме тому юнацька література сприймається дорослими як відпочинок. Для нас це вже пройдені етапи, за якими не стоїть нічого нового та неочікуваного, так би мовити, «безпечний простір», поки для юних читачів такі книги — простір абсолоютного розуміння, чесности та відвертости.
Янґ-едалт — це голос підлітків, і чудовим представником цього жанру став «Інститут шляхетних убивць», який завдяки динамічній та цікавій історії промовляє гучно та відкрито про важливе.
Про що ж сама історія?
Маємо пожившу життя — що не зовсім типово для підліткових книг, але про це згодом — головну героїню, що колись була людиною: жінкою, яку скривдили, унаслідок чого вона стала демоницею (ну, знаєте, бажання помсти й усяке таке). Сильні світу цього помістили її до тіла мертвої дівчини заради одного: знайти іншого демона, який вбив цю та ще двох бідолашних інституток. А щоб демонесса виконала завдання та не створила під час цього проблем — її і буквально, і фігурально зв’язують руки контрактом. Тільки от вони не врахували одного: демони також хочуть жити, а особливо у світі людей. І якщо для цього потрібно спіймати іншого демона та знайти шлях утечі після виконання контракту — вона це зробить.
Поєднання двох голосів: дорослого та підліткового
Так сталося, що душа Таліни, убитої іншим демоном інститутки, незрозуміло чому, але не зникла, а залишилася у своєму рідному тілі, хоч і втратила над ним повноцінний контроль. Авторки (а за псевдонімом Валерії Малахової стоїть творчий дует Валерії Кондрашової та Марії Великанової) створюють дуальність поглядів та змушують їх до взаємодії: підселена до тіла Таліни демониця має контроль над тілом, але не над Таліною, її голосом та думками. Таким чином сильна доросла героїня та невпевнена в собі підлітка мусять буквально вживатися в одній голові, що змінює їх обох.
Завдяки цьому прийому авторки розглядають такі важливі теми для юних читачок (булінг, ієрархічну систему, пошук себе та свого покликання, тиск суспільства) не лише з боку підлітки, а й, так би мовити, її старшої наставниці. Це не просто глибше розкриває проблематики, а й дає можливість дорослим співвідноситися з героями історії, а молодшим подивитися на їхні проблеми під іншим кутом.
Детектив — лише тло
Детективний компонент цієї історії зовсім не головний, хоча і взятий за основу для сюжету та його руху. Насправді ж акценту на розслідуванні як такого немає, це відбувається побіжно, і за бажанням убивцю та кінцівку можна зрозуміти ще на середині, якщо не раніше, адже сюжет досить простий та передбачуваний. Головне в книзі зовсім інше: інститут, його життя та взаємодії всіх його жителів. Адже навчальні заклади це завжди про життя в соціумі, і коли інститутка Таліна програвала через нестачу досвіду та знань, то демониця, потрапляючи в цей закритий простір, відразу розуміє його правила та закони, і починає використовувати і свої знання, і оточення, і сам інститут у своїх цілях.
«Інститут шляхетних убивць» — це університетський роман з усіма притаманними цій темі особливостями.
На кінець про кінець :)
«Інститут шляхетних убивць» — перша частина трилогії «Слідство з демонічним елементом». Тож, дочитавши до останньої крапки початку циклу, я була задоволена загальною історією, але мені не давала спокою трохи недоладна кінцівка: події завершилися, але потяг уперто їхав далі. Склалося відчуття, ніби в авторок з’явилася думка продовжити історію лише під кінець написання, тому між завершенням сюжету та зачином на наступну книгу є деяка прогалина, яка вибиває з рівномірного плину читання (а читалася книга дуже легко та напрочуд швидко!). Але варто зазначити, що особисто я є любителькою одиничних книг, тому, побачивши гачки для продовження і перевіривши, що воно вже готується до друку, я дещо засумувала. Та це лише мої суб’єктивні вподобання, а твої враження від зачину на другу книгу можуть бути діаметрально протилежними, і це чудово.
Тож, підсумовуючи, це хороший янґ-едалт, який і розважити в змозі, і дати їжу для думок. Загалом для фентезі ця історія не є новою: вона вдало використовує все те, що вже було придумано раніше, і саме завдяки цьому з нею мені вдалося зануритися в літературний ескапізм. Авторський стиль легкий, герої різноманітні, і навіть подекуди клішованість подій та деяка наївність не сприймалися як щось, що могло б роздратувати, адже вони органічно вплетені в історію. Ідеально для того, щоб зробити один із зимових вечорів хорошим!
Коректорка: Анна Ковбасенко
Дизайнерка: Софія Віннік
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту bestseller.corporate@gmail.com.
Популяризуймо сучукрліт разом!
