Рецензія. Самвидав. Аркуш. “Дивосвіт. Нові міфи“.

Привіт. Я нарешті знайшов час знову щось читати на Аркуш з великих текстів поза конкурсом, а також вирішив стартувати блог на Друкарні. Якщо ви тут, то ви мабуть і так знаєте, хто я, тому просто почнемо.

дісклеймер 1: в тексті можуть бути спойлери стосовно сюжету, для іллюстрації тої чи іншої тези, але докладного переказу сюжету не буде.
дісклеймер 2: це суб'єктивна рецензія, де я орієнтуюсь на власні смаки та уявлення про літературу.

Перше і головне - цей текст буквально став для мене відкриттям в царині сучасного українського фентезі, це глибоко оригінальний твір за багатьма параметрами, його варто прочитати хоча б заради того що "ого, і ось так теж можна робити українською мовою і на місцевому матеріалі". І заради того, щоб надихатись. Далі буде розбір по пунктах.

Найсильніший бік Івасика Анатоля як автора, який мене і змушує обирати настільки хвалебні епітети це побудова фантазійного світу. Для того щоб пояснити, що з ним ок, треба спочатку сказати, що не ок з 99% фентезійних світів, відомих нам. Є одна проблема з авторами фентезі, чесно кажучи. І ця проблема така, що вони дупля не відбивають як влаштовано середньовічний світ переважно. Як працює його економіка, як працюють соціальні стосунки між людьми, як працює світогляд середньовічної людини. Як працює транспорт, зброя і побут. І тому замість цього всього нам малюється якась лубочна картинка, в кращому випадку з американського костюмованого фільму про абстрактне середньовіччя, в якому історичний консультант прочитав один раз "Айвенго" Вальтера Скотта в дитинстві. І можливо "Володаря Перснів", але неуважно. В гіршому випадку фентезійний світ моделюється по комп'ютерній грі типу "третіх героїв" чи варкрафта. І ми до цього звикли, якщо чесно. До таких стандартів будування світів в фентезі на самвидаві. І все це абсолютно не стосується того тексту, який ми розглядаємо. Івасик настільки добре знає свій світ до найдрібніших деталей, настільки глибоко розуміє як саме все там працює, що залишається тільки захоплюватись цим. І це не тільки матеріальні речі типу обладунків (тут є цілі глави присвячені місцевому ковальству й торговим стосункам між містами, абзаци присвячені кулінарії чи медицині і все це при при тому цікаво читати) чи побуту героїв - вони також думають і поводяться як середньовічні люди там де це доречно. Або як не середньовічні люди, які потрапили в середньовічний світ (не хочу тут докладно переказувати всі місцеві розклади).

А тепер зауважте, що все вищеперераховане зроблено саме на матеріалі середньовічної України в усьому різноманітті нашого регіону. Магія в тому, що автор не бере конкретні назви міст чи річок чи регіонів, але створює власні назви, які відсилають на наш світ на рівні асоціацій. Ви скажете: багато хто так робить, вигаданих псевдослов'янських назв у фентезі ми вже наїлись вдоста. Всі ці Ладомири і Велеслави вже в печінках сидять. А в тому-то і фокус, що автор бере цю слов'янщину і поміщає в той контекст в якому вона історично і існувала, з усіма сусідами. Германомовними сусідами з псевдохристиянством, тюркомовними сусідами з великого степу, сусідами фіноуграми з лісів і сусідами з Кавказських гір. І ще додати до цього кілька суто фентезійних деталей і сліди зіткнення з високорозвиненими інопланетянами в минулому. І все це велике змішання всього зі всім органічно відображено в мові автора, в мові та в іменах персонажів, в тих самих побутових звичаях до кулінарії включно. Знову ж, ми звикли, що слов'янське фентезі це такий собі лубок типу як малювали московські імперські пропагандисти 19го століття. І цей стереотип неймовірно живучий і досі. А Івасик приходить і показує: хей, нормальне слов'янське фентезі це ось так. Це фентезі Великого Фронтиру. І це прекрасно.

І ще одна риса, яка для фентезі нетипова, але ка мені тут сподобалась. Переважно всі наші тексти про Середньовіччя, реальне чи фантастичне вони дуже центровані на придворній аристократії. І на ідеалізованому зображенні цієї придворної аристократії. Або шукачів пригод. І це можна зрозуміти в цілому, бо для тексту потрібні проактивні герої, з певним ступенем свободи у власних діях. І через це ми бачимо фентезійні світи зазвичай як такі де з одного боку "принци і принцеси", а з іншого боку "бессловесні селяне". І забуваємо, що те суспільство було насправді досить складним і багато цікавих персонажей знаходилось десь посередині. І Івасик відкриває для нас багато подібних персонажей. Ні, звісно, тут є звичні фентезійні князі і маги, але тут є також майстри цехових братств, наприклад. Чи купці і ковалі. Чи священники. І вони не менш цікаві та суб'єктні ніж князі.

Якщо переходити від світобудови, до сюжету, то градус мого захвату нарешті знижується до звичайного. Сюжет є, він норм. Є глобальна історія на геополітичному масштабі, є інтриги і змови, є історії конкретних персонажів, все це органічно сплетено і тримається купи. Є відсилки на сучасність і війну, куди без них. За персональними арками героїв цікаво спостерігати, в них є сумніви, в них є розвиток, іноді вони помирають. Зроблено все досить якісно, хоча ну нічого аж такого екстраординарного я не помітив. Можливо тому, що книга замислювалась як перша частина трилогії і далі мало бути ще цікавіше. Наприклад, "інопланетна лінія" явно не розкрита до кінця. Але свою роль сюжет і персонажі відпрацьовють на всі 100% Трохи є проблема з стереотипністю і пасивністю багатьох жіночих персонажів, іноді мені було крінжово читати про них. З іншого боку, це прикмета світу і автор, здається добре рефлексує що відбувається і чому (бо вводить, для прикладу, жіночих персонажів, які виросли в іншому середовищі і тому більш агентні).

В цілому, серйозних недоліків я в цьому тексті не помітив. Так, є певний поріг входження, треба звикнути до мови насиченої діалектизмами і термінами іноді. Але це додає до атмосфери. Так, іноді персонажі аж такі хороші і правильні, шо хоч до рани прикладай, але знову ж такими вони і мають бути - це героїчне фентезі. Так, текст великий і можливо деякі з описів у другій половині роману я б вирізав на місці редактора. Ну тому що докладність деяких побутових описів вона одночасно приводить у захват, коли читаєш про це вперше (вдруге і втретє також) і починає підбішувати коли читаєш про то в десятий раз.

Тож всім, хто любить продумані пропрацьовані фентезі світи, я можу цей роман порадити з чистим серцем. Можливо також піду і прочитаю другу частину на патреоні автора (вона там наразі у відкритому доступі). І звісно буду сподіватись, що автор якимось дивом таки відтворив долю одного зі своїх персонажів і рано чи пізно зможе повернутись до нас. І дописати цей текст. А якщо ні... що ж, все одно це було того варте.

Тут будуть рецензії на різні тексті, як хороші, так і не позбавлені недоліків. Тож не завжди я буду такий позитивний, насправді. Іноді я буду просто відверто біситись від крінжі, хоча постараюсь і не робити цього надто часто. Тож підписуйтесь, сюрпризи будуть.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Андрій Химерний
Андрій Химерний@Chimerietz

Письменник, літкритик, дивак

50Прочитань
30Автори
9Читачі
На Друкарні з 17 лютого

Більше від автора

  • Рецензія. Фантукрліт. “Лазарус“

    Світлана Тараторина "Лазарус" Власне, одна з найвідоміших фентезі книжок в українському сеттінгу за останні роки. Отже, Київ, кінець 19го століття, багато різноманітної нечисті з етнічними мотивами, детектив, таємні культи та герой із зовсім неоднозначним минулим.

    Теми цього довгочиту:

    Лазарус
  • Рецензія. Самвидав. “Стрімер“

    Опублікую ще одну стару свою рецензію з Аркуша. А в четвер вже буде нова і свіжа і надалі буду пробувати триматись ритму понеділок-рецензія на паперову, четвер-рецензія на самвидав.

    Теми цього довгочиту:

    Самвидав

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається