Привіт. Вирішив викласти сюди кілька старих рецензій на твори на Аркуші, які писав ще минулого року. Стосовно цієї рецензії, вам може здатись, що я багато критикую за те і за це, але хочу підкреслити, що попри все текст мені скоріш сподобався і точно вартий уваги
Цього разу я хочу поговорити про "Псі-фактор" Катерини Лилик.
ось тут вона лежить:
дісклеймер 1: в тексті максимальна кількість спойлерів. Або ідіть і прочитайте спочатку текст, або вам буде нічого не зрозуміло)))
дісклеймер 2: це суб'єктивна рецензія, де я орієнтуюсь на власні смаки та уявлення про літературу
Почнемо з головного позитива - це соціальна фантастика з претензією на розгляд соціального устрою постапокаліптичного майбутнього з сильною екологічною проблематикою. Власне, це основна причина чому я взявся читати цей мільйон знаків, бо мені сподобалась ця ідея. І дійсно, майже все позитивне для мене в тексті пов'язано з тим, як авторка працює з заявленою темою. Світ багато в чому цікавий, розділений на різні спільноти з різним поглядом на світ, причому це очевидно обумовлено різними умовами життя. У нас є поліси "на поверхні", міста під землею і лісові клани, як мінімум три типи, кожна зі своїм підходом до генетичних модифікацій, до людської природи. Є пояснення як же воно так сталось. Є певна така всесвітньо-драматична напруга на цьому конфлікті.
Позитивний момент два - авторка просто вміє добре писати, в сенсі базово володіти словом, складати слова в речення, підбирати метафори і все таке інше. Нажаль, не про всіх авторів Аркуша це можу сказати, тому не можу не відзначити. Нечисленні одруки трапляються, але на такі речі я не зважаю, мені вони враження не псують.
Тепер до того, що мене розчарувало.
Перш за все значна частина головних персонажів виявляється генетичними родичами. І це їхнє генетичне родство це основа сюжета, причому не тільки тому, що це біопанк з дуже широким використання генетичних маніпуляцій. Ні, для самих персонажів те, що хтось чийсь брати генетично важливіше за будь-які інші ідеї про суспільний устрій і таке інше. І це сильно ламає мені задоволення від текста - ось я бачив імператора і лідера повстанців, людей великих і з певним масштабом (навіть якщо вони обидва значною мірою моральні потвори, то за цим спостерігати цікаво). А ось в фіналі все сводиться до того, що вони брати і до їхніх дитячих травм. А все інше, що могло б визначати їх мотивацію і вчинки просто розвіюється як серпанок. Вибачте, але я не вірю в те, що хтось, хто дозволяє дитячим травмам настільки себе визначати, міг би стати лідером.
Певною те ж саме проявляється взагалі при описі всіх зв'язків між персонажами. Вони поєднані або геномом, або сексуальним потягом і обидва фактори буквально всі персонажі сприймають як певну беззаперечну нездоланну силу. Якщо вже хтось родич або сексуально привабливий, то подальша мотивація визначається цим. І все, нічого з цим не зробиш, здатність персонажів усвідомлювати себе і протистояти власним імпульсам відсутня. Іноді, це прямо прописано як псіонічний вплив (і тут це з натяжкою логічно) або як поведінкова програма "в геномі" але іноді і ні. Просто цей світ так працює, на тому, що в кожного персонажа закладений набір підсвідомих мотивацій, які керують всіма, як маріонетками. Сама імперія побудована надпотужним телепатом псіоніком, який просто підкоряв людей своїй волі як ляльки.
Власне, для мене проблема є з місцевою псіонікою. Вона навіть не намагається бути реалістичною (ну, як іноді в фантастиці). Це просто убер метод що використав перший імператор для типу спасіння планети (що робить саме це спасіння досить сумнівним). І це робить весь цей світ сильно більш сумним і похмурим, ніж авторка то планувала. Тобто з таким баченням людської природи, а чи треба цей світ взагалі рятувати? Чи має сенс боротись за права модифікованих, якщо все одно маріонетки так чи інакше всі? І навіть фінальна романтична сцена де Таріс і Нана цілуються виглядає якось двозначно. Тобто, цих двох явно тягне один до одного, ми це спостерігали всю книжку. Але. Вони ж жодного разу не поговорили навіть нормально! За весь мільйон знаків вони не знайшли сцени нормально поговорити!!! Вони про особистість одне одного нічого не знають. Це просто сексуальний потяг і на цьому все. І це стосується майже всіх стосунків в тексті. Хоча для головної пари героїв найбільш яскраво.
Мені реально шкода потенціала сюжета. Якби авторка спочатку замлювала цю імперію, збудовану на псіонічних наказах, що тривають поколіннями, а потім показала, що воно все рушиться, бо люди істоти зі свободною волею, то було б епічно і красиво. Я майже очікував чогось в цьому стилі. Але ні. Навіть той самий Демон Абе який майже трагічний в тому, наскільки він інструмент імперської влади просто продовжує існувати в формі чергового клона. Взагалі, немає враження, що щось змінилось. На троні все ще самодур і деспот з дитячими травмами, потенційні лібералізаційні реформи нам не показують навіть натяком. Як головні герої цілуються показують, а що буде зі світом - ні. Бо ну кого це хвилює, зрештою, головне що брати і закохані воз'єднались, бо саме за цим десятком героїв в кадрі ми спостерігали в кадрі. А на всіх інших пофігу. І навіщо тоді було старатись і робити цей складний цікавий світ? Якщо все одно в цьому масштабі нічого і не відбувається? Коротше, я розчарований. Навіщо я тоді читав цей немалий об'єм тексту?
Що окремо бісить, то це деякі не доречні анімешні штампи, але ну ок це справа смаку. Хоча, як на мене, вони теж там заважають і сюжету і побудові світа...
Що в залишку? Моя суб'єктивна думка - цей текст жорстоко проїбав власний потенціал, який у нього був. Вибачте, пані Катерино, з усією повагою до вас і ваших письменницьких здібностей. Навіть з усіма недоліками, це цікавіше більшості текстів тут (і значної кількості книг виданих в папері теж), тут хоча б є що критикувати.
