Моя сьогоднішня співрозмовниця має великий список досягнень у мистецтві.
Вона співає романси та авторські пісні. пише вірші, малює та займається хендмейдом. Вона працює з внутрішньо переміщеними особами як коуч у методиці арт-терапії, а ще опікується “особливими” дітьми. Вражає в цьому саме те, що володіння часом та вірність принципам є ключовими в діяльності пані Віолетти. Вона постійно вдосконалює свої творчі навички, формує широкий та неординарний світогляд.
1. Як Ви обираєте романси для виступів? Який критерій переважає?
2. Про вокал. У кого Ви навчалися професійних співів?
3. Власний творчий доробок. Чи є ідеальна ситуація натхнення, в чому вона полягає для Вас?
4. Художні роботи. Коли Ви займаєтесь мистецтвом та ремеслами, чи стають форми та кольори надалі джерелом натхнення для написання пісень?
5. Про сучасну естраду. Коли артистам почали видавати "мовні квоти", як Ви поставились до цього явища і скільки % Ваших пісень тепер лунають українською?
1. Романси вибираємо за темами. У нас був цикл з різних розділів.
Був концерт «Старовинних романсів» від 1787 року і до 20-х років 20 століття.
Був концерт «Романси на вірші відомих поетів».
Був концерт «Романси з улюблених кінофільмів».
2. Я не вчилася співати. У мене вдома були патефонні платівки, потім вінілові, потім магнітофон - часто одна вдома з 4 років :))) любила слухати і підспівувати, багато поезії мама читала замість казок. Мабуть, так склалося, але я співала в 15 років у церкві, хрещений батько був настоятелем храму.
Натхнення - це люди з їх унікальним внутрішнім світом. Я психолог, арт-терапевт, часто зустрічаю світлих людей, вони дають натхнення.
4. Художні роботи — це професія, колосальна праця, ремесло. Для музичної творчості цей процес натхнення не дає, там потрібні навички і муки :))) , а ось музика дає натхнення для художніх звершень. Часто співаю, коли малюю або слухаю музику.
З сумом ставлюся до цієї теми. Наприклад, я виконую пісні російськомовного поета і музиканта Олексія Квашніна, одесита, добровольця, сина вчительки російської мови та літератури, який зник безвісти в лютому 24 року. Так само тих воїнів, які служать сьогодні. На фронті немає мовних питань. Я вдова полковника медичної служби України, мій чоловік любив однаково і російські, і українські пісні, не розділяючи їх. Ми вдома їх співали від серця і ті, і інші. «Солов'ї в клітці не співають», неможливо займатися творчістю нещиро, музика, мистецтво не мають мовних меж, тим більше в одному історичному контексті багатонаціональної країни.
Не вірю в те, що ті, для кого рідна мова українська з народження, не страждають, слухаючи її у виконанні з акцентом російськомовних людей, змушених говорити або співати українською під тиском обставин.
У нашому творчому арсеналі українських пісень багато , але вони в основному народні і ми їх співали і до війни і співаємо не тому ,що так приписано зараз. Улюблені пісні з репертуару Мареничів або пісні з репертуару Софії Ротару , Миколи Мозгового і навіть «Київський романс».
Всю війну, з перших днів я проводжу майстер-класи, як арт-терапію, з жінками та дітьми ВПО, долі людей, які опинилися заручниками загальної біди, потребують моральної підтримки. І творчість дуже важливий інструмент, головне, щоб вона йшла від серця, а не за процентним приписом.
Додам до відповідей моєї респондентки свій невеличкий коментар.
Це може бути непопулярним ствердженням і хтось цього може не помічати, але української мови в Одесі побільшало. Відповідно, зростає серед містян національна самосвідомість, бажання пізнавати рідну культуру. Кожна книга, видана українською - це шлях до перемоги, так само як і кожна пісня, яка лунає на радіохвилях. Творити можна легко й продуктивно рідною, а тези про “ламання себе” далекі від дійсності, адже опановують люди і угорську, і корейську, і японську, і навіть суахілі за потреби. Чому ж ми маємо соромитись неправильної вимови? Не це важливо в мовному переході, а саме по собі відчуття мови як системи, яка надає нову якість життя, відкриваючи несподівані можливості.
Вірмо в себе! Слава Україні! (коментар журналістки)
