На наймасштабнішому книжковому фестивалі країни, Книжковому Арсеналі, нашим журналісткам вдалося поспілкуватися із цікавими людьми долученими до книжкової сфери. Героєм сьогоднішнього інтерв’ю є Богдан Логвиненко: засновник медіа Ukrainer.net, видавництва Ukraїner та автором книги «Деокупація. Історія опору українців».
Журналістка Соф’я Єрмакова говорила з героєм про українську документалістику та репортаж, коли команді прийшла ідея створити видавництво, і, звісно, про книжкові новинки та події XII Арсеналу!
Як та коли вам із командою прийшла ідея заснувати окреме видавництво?
Напевно, ми думали про це від початку, ми думали про те, щоб робити якісь видавничі проєкти. Потім у нас була співпраця з видавництвом Старого лева й ми подумали, що однією книжкою це не обмежиться, тому чому б не зробити своє видавництво й робити не лише мультимедіа, а і книжки.
Видавництво спеціалізується саме на документалістиці й репортажах, і ви самі написали книгу «Деокупація. Історія опору українців». Чому ви обрали саме ці жанри?
Тому, що ними можна добре адаптувати Україну у світі, і тому, що це доволі незаповнена ніша. Ми стежимо за тим, що роблять і планують робити інші видавці, та свідомо не робимо те саме, бо в нас усе ще так багато книжок, які можна зробити, і так багато ідей, просто ніхто ще не втілив цього. Ми взяли на себе цю роль робити щось нове.
У день відкриття книжкового арсеналу були влаштовані читання нової збірки Вікторії Амеліної, яку росіяни вбили ракетним ударом по Краматорську. І, безумовно, такі заходи, як учора на відкритті фестивалю необхідні для підтримання та зберігання памʼяті про культурного діяча/діячку. Але також не менш важливим ресурсом для цього є документалістика. І ми зараз активно повертаємося до представників «розстріляного відродження», шістдесятників, дисидентів, і пишемо про це окремі біографічні та історичні книжки. Тож моє запитання полягає в тому, чи не краще, задокументувати життя таких як Вікторія Амеліна зараз, а не через роки?
100 % варто документувати життя всіх успішних митців. І ми хотіли б робити портрети: у нас є ідея, серія, і ми колись її почали, у нас декілька таких портретів вийшло про митців.
Але нам, відверто, бракує ресурсів, людей, які будуть це робити, і тому, хотілося б, щоби просто люди усвідомлювали цінність фіксування часу, бо не так багато медіа цим займається, про мене. Доволі багато просто якихось переливань із пустого в порожнє, але мало репортажу й мало такого спостереження за життям, яке в результаті може перетворюватися в хроніку. Я навіть зараз скажу, що з Вікторією Амеліною не записано жодного довгого, повноцінного, великого і якісного інтерв’ю, крім півгоднної розмови Софії Челяк в Культурному інстинкті, і, я думаю, що це величезна проблема українських медіа. Доволі часто ми звертаємо увагу на тих, хто принесе рейтинг. Я кажу «ми», бо я є частиною цього всього. Хоч ми й намагаємося в Ukraїner робити не так, але все ж таки для того, щоби мати якісь ресурси й мати команду, ми так чи інакше, час від часу запрошуємо впізнаваних людей, але, крім того, ми маємо в принципі розширювати цю рамку і трошки перефокусовуватися, тому що коли на всіх каналах роблять одні й ті самі інтерв’ю із зіркою теперішнього часу, у той самий час не виходять сотні інтерв’ю з тими, хто просто менш впізнаваний, але робить не менш важливу роботу.
У кожної людини в житті є свої злети та свої падіння. Якщо уявити Україну як людину, то який у нас був найбільший зліт і яке падіння; відповідно, чим нам потрібно надихатися, а до чого повертатися і вчитися на помилках?
Наш зліт — це Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція гідності й успішний опір російському бліцкригу, який завершився нашою перемогою, тобто бліцкриг ми відбили.
Питання в тому, як тепер значно потужнішу ресурсно країну перемогти в довготривалій історії.
Якщо говорити про падіння, то це відкат, який ставався після цих злетів. Просто кожного разу цей відкат був усе кращим і кращим. Я маю на увазі, з погляду нашої резильєнтності, тобто ми все більше й більше можемо давати відсіч, але в той самий час ми більше втрачаємо людей. Під час помаранчевої революції не було цих жертв, під час революції гідності це понад сотні, а зараз це вже тисячі, десятки тисяч. Але в той самий час наша шкіра стає міцнішою, тому це двояка історія. З одного боку ці наші падіння є гіршими, з погляду людських втрат, але кращими з погляду нашої відпірності.
Що ви вже встигли придбати на Арсеналі?
Нічого. Я взагалі не встиг ще походити по стендах, якщо чесно. Я сподіваюся зробити це зараз.
Можливо, складали список книг-бажанок?
Я переважно замовляю книжки за передзамовленням. Мені прийшла книга Марічки Паплаускайте «Потяг прибуває за розкладом», Сашка Столового «Оринин», яку ще не почав читати та прийшла книжка Романа Голубовського «З нами житиме еласмотерій». Це 3 книжки з «Лабораторії». Також цікаво буде прочитати нову книгу Артема Чеха «Пісня відкритого шляху» й нову книгу Олександра Михеда «Живі». Це якщо говорити про новинки Арсеналу.
Топ 5 книжок, які рекомендує Богдан Логвиненко
Мені складно, бо цей топ 5 постійно змінюється, і швидше я можу назвати останні книжки, які я читав. Це буде книга Станіслава Асєєва «Світлий шлях», я щойно закінчив її слухати на «АБУК», вона про його досвід полону в «Ізоляції». Перед цим я слухав книгу Едіт Еґер «Вибір» про її досвід в Аушвіці, перед цим я читав книгу Ігоря Козловського «Людина на перехресті», який описує його досвід утримування також в "Ізоляції". Це 3 останні. Декілька книжок я не можу назвати, вони тільки вийдуть і вони ще не анонсовані, тому поки що утримаюсь. Також «Позивний для Йова» Михеда і я не знаю, наскільки це скромно, не скромно, але я вважаю, що, напевно, наразі репортажем із війни є «Бахмут» Мирослава Лаюка. Це просто книга, яка вийшла в нас у видавництві, тому тут трошки конфлікт інтересів.
Інтерв'юерка: Соф‘я Єрмакова
Коректорки: Ангеліна Іванченко та Анна Ковбасенко
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
