Танці з кістками - книга з якої я почала свій читацький рік, ба більше - я цілеспрямовано замовила її подрузі як подарунок, бо обкладинка і надзаголовок “медичний трилер” мене зачепили.
Я проковтнула її за 2 вечори: було і гидко, і смішно, і сумно. А в кінці я перелякалася, що головний герой взагалі копита відкине, навіть останні речення дочитувати не хотіла (спойлер - ні, він живий залишився).
В книзі 364 сторінки і всі вони ніби підсвічені тими старими люмінисцентними лампами, які в хоррорах починають блимати перед появою якої-небудь хтоні. І разом із цим це - історія про людей, не надто морально піднесених, хвилюючихся лише за те, чи вистачить грошей до наступної зарплати та ще й гарного життя вхопити, але про людей.
Северин - головний герой - патологоанатом-невдаха, майже алкоголік. Життя йому не миле, кольори навколо виключно бліді, а оточуючі колеги і знайомі або ідіоти, які тільки й шукають нагоди його висміяти/принизити/підсидіти, або “сири в маслі”, які не розуміють всього тягаря, покладеного на плечі одного-єдиного Доника Северина Романовича.
Його підлеглий - Гриша, типовий бидло-наркоман, жадібний до легких грошей та не обтяжений совістю чи почуттям провини. Який закінчує тим, що попадає своєму начальству під гарячу руку.
Важливі дядьки, які вже все про цей світ розуміли і просто “роблять тємки”.
Жінки - Людмила і Тетяна - які сподівалися скласти з Доником щастя.
Перша - поважна дама, через все життя пронесла мрію про сім’ю і дітей, та майже її втілила.
Друга - молода, сіренька, але ду-у-у-уже цілеспрямована. Її вчинки, особисто в мене, викликали найбільше тієї огиди про яку я згадувала на початку.
Найкараще для розв’язки її сюжетної лінії підійде вислів “за що боролася, на те й напоролася”.
Мені її не шкода і крапка.
Книга ЧУДОВА. Не розумію, чому майже нічого про неї не чутно на просторах буктоку або ютубу. Вона варта вашого часу і уваги. Це одна із тих історій, прописаних настільки грамотно, що розумієш - люди реально так вчиняють і від цього нікуди не дітися.
