Це старі віршики, які я писала, коли ще не додумалась записувати писаннячка в телефон :)
Найгарніші місця
Почула я якось, що найгірша помста це та,
Коли він любив, як не любила б ціла земля.
А ти награвшись втікала так вільно,
Втікала та відправляла його в забуття.
Найгірша помста така от,
Коли ти з ним ходила у найгарніші місця.
Коли він любив, як не любила б ціла земля.
Ти йшла з того дому повільно,
А він наздогнати не встиг.
Він був готовий померти,
Без тебе жити не міг.
А ти викидала ті квіти,
Що він дарував тобі,
Щоб почуи твій сміх.
Звідки він знав де ти живешь?
Він попри всесвітню втому
Писав для тебе палкі СМС.
Найгірша помста це та,
Коли ти його забуваєшь,
А йому це не вдасця ніколи.
Забути найгарніші місця.
Забув він тебе тоді
та пригадає зараз.
Тоді ти була не краща,
Так дуже розумна здається,
В міру красива.
А він був ледащо і дурень.
Та ти закохалась у ньго по вуха.
Ти хотіла з ним бути,
Поки смерті не настане розлука.
Так само з тобою він грався,
Тобі боляче так само було.
Але тоді він лише насміхався,
А зараз… Ого, присилає тобі букети.
А ти згадуєш пісень ті куплети,
Які слухала, коли біль був надто нстерпним.
Таким сильним що не хотілося жити.
Так само, як він зараз без тебе.
Найгірша помста — найкраща у світі.
Він може за тебе померти,
Та ти себе поховала вже декілька років тому.
Коли покохала ті темні очі,
Які нагадують зараз труну.
Що тут сказати…
Не будеш більше гуляти,
З найгарнішими чоловіками.
Не захочеш навіть їх знати.
Але чому відчуваєш ти страх?
Що без нього не вийде бути?
Не зможеш його зпбути,
Як він тебе, коли буває у найгарніших місцях.
Чому відчуваєш ти ті почуття?
Почуття зовсім забуті,
Які відчувала кілька років назад.
Так кохання то скарб,
Але помста гарніша.
Вона гарна, як смерть
І солодка, як яд.
Це досі найбільший віршик, який я писала.
***
Вони казали, що не можна померти двічі.
Та то була брехня.
Я дивилась їй у вічі.
Та вмерала мільйони раз.
Вони казали, що не можна померти двічі.
Та то була брехня.
Небом ясним горіли ті очі.
А я вмерала, крім них нічого нема.
Я вмирала в них безкінечно.
Бачила кров на її вустах.
Вони казали, що не можна померти двічі.
А її очі чекали мого кінця.
Знайте кохання немає.
Це лише дурні слова.
Мій сусід
Молодий гітарист, піаніст і скрипаль.
Все це одна людина…
На сусідній стіні весіла медаль,
Лунає тепер ре кроків єдина.
На старе піаніно кинута вуаль.
Гітару огортає чорна тканина.
Продана вже скрипка на жаль,
А я так хотіла її зрозуміти.
