Джерела:
Дмитро Гнап, YouTube: https://www.youtube.com/watch?v=sk_b1ICmzI8&t=98s;
Мирослав Олешко, Facebook: https://www.facebook.com/photo/?fbid=8388408524517206&set=a.295907497100723.
I. Ouverture
Ви досі слухаєте Корчинського? Досі «donat’ите» на «bus’іки»? Досі ніяк не пробудитесь? А може, пора вже? [Особливо — деяким «козачкам».]
II. ТЦК, або що таке зло…
Зло — бути слабкому, залежати, не могти за себе постояти, давати кому-небудь владу над собою (звісно, «według autora»).
Цього парубка на фотографії, як ви, мабуть, здогадалися, закатували «доблесні» «ветерани» з ТЦК (звісно, при мовчазній згоді «поліцаїв»). Олександр Гашевський (2003–2024) — студент (!) і жертва «bus’ифікації»… Юнак прожив тільки двадцять (с_ка, двадцять, не двадцять п’ять!] років. Утім, як відомо, довго на Україні чоловіки не живуть… [Як не «забусярять», то домашня, вибачте за тавтологію, «domin’яшка» доведе… Такі вони «feminæ (post)soveticæ»!]
Якщо це — не геноцид, то що, друзі? «Шашлик у травні»? Чи, може, «скумбрія по вісім»? [до речі, «Qu’ils mangent de la brioche» — «fake», Mari’я-Antoinett’а цього не (!) казала… А втім, «скумбрія» перевершила навіть Медведев’а, «patrz»: «Денег нет, но в_ держитесь».]
Ви можете думати, що завгодно… А втім, для мене пан Гашевський — мученик. Ще й надто, це — «остання капля». Я, далебі, дізнався про це тільки вчора… І це «переповнило» чашу мого гніву. Як то кажуть: «dies iræ, dies illa»… [https://www.youtube.com/watch?v=pBGVfwOLU1w — memoria æterna Олександрові…] І цей «dies», «любенькі» «ТЦК’уни», «поліцаї» і «ВСП’ешники», вже близько. Готуйте вазелін, цуцики!
Перегляньте, не завадить: https://www.president.gov.ua/videos/bez-paniki-z-viroyu-v-ukrayinu-ta-mir-prezident-volodimir-ze-1981. [Господи! Яке ж воно гугняве, недолуге, мурло «зелене»…]
III. Хто ж винен?
«„Героїв” требе би… Знати в морду».
«Поросятко» на фотографії, не по́ймете віри, — «підполковник» (і звідки ж беруться ці «рабоче-крестьянские» «охвицери»?!) Анатолій Черней.
Ви досі любите свого «президента»? Що ж, «рило» вище любить. І ця любов, як видно, взаємна… (https://www.instagram.com/p/DPIfUOujAU1/)
IV. Requiem
Вірю, що смерть, безневинна смерть (!), Олександра Гашевського не була марна… Він боровся. І його вбито (!) за свободу. І свою, і, мабуть, того не розуміючи, свого народу.
Прийде час — і кати за все заплатять. Особливо той, що вивіз батьків на «родину» — в Ізраїль. І досі (бо «конституція на паузі») «дирегує» геноцид, ще й надто, «кастрацію» (!!!) українського народу. [Як відомо, у пана Гашевського не було ні жінки, ні дітей. І вже, очевидно, ніколи не буде. А може, українців теж скоро не буде? Може, на Україні будуть жити самі колубійці? Чи кого там завозить «навротний» депутат «Костусев» (як «по-українськи»!) під «pseudo» Гончаренко?]
Що ж, як казав такий собі «Daniel»: «Don’t forget… some things mustn’t be forgotten». Цього зла, цього вбивства, теж не можна забувати.
Со святими упокой, Господи, душу невинно убиєнного раба Твоєго Александра!
P. S.
Отак! Сьогодні тобі двадцять, ти — молодий, уродливий, здоровий, «репродуктивний», а завтра — труп… Чому? Бо це, друже, — Спа… Україна!
Mozart’ів «Requiem», друзі, — не просто «прикольна» (як вибори 2019 року) музика. Це заупокійна молитва. Утім, «братню» російську «співвітчизники» знають краще від «папської» латині…
Скоро весна, пам’ятаєте? Не знаю, як ви, а я зараз же піду замочувати шашлик! Ех! Не можу без «(post)совет’ської» кухні!
