Дмитро Гнап, YouTube: https://www.youtube.com/watch?v=sk_b1ICmzI8&t=98s;
Мирослав Олешко, Facebook: https://www.facebook.com/photo/?fbid=8388408524517206&set=a.295907497100723.
Ouverture
Досі слухаєте Корчинського? Досі «donate’ите» на «bus’ики»? Досі не пробудилися? Може, пора вже? [Особливо — деяким «коза́чкам».]
I. ТЦК, або що таке зло
Зло — бути слабкому, залежати, не могти за себе постояти, давати кому-небудь владу над собою (звісно, «według autora»).
Цього парубка на фотографії, як ви, мабуть, здогадалися, закатували «доблесні» «ветерани» з ТЦК (звісно, при «мовчазній згоді» поліцейських).
Олександр Гашевський (2003–2024) — студент (!) і жертва «bus’ифікації». Юнак прожив тільки двадцять (двадцять, не двадцять п’ять!] років. Проте, як відомо, довго «на Вкраїні» чоловіки не живуть. [Як не «забусярять», то домашня — вибачте за тавтологію — «domin’яшка» доведе. Такі вони ці «feminæ (post)soveticæ»!]
Якщо це — не геноцид, то що́, друзі? «Шашлик у травні»? Чи, може, «скумбрія по вісім»? [До речі, «Qu’ils mangent de la brioche» — «fake»: Її Величність Marie-Antoinette цього не (!) казала. Утім, «Скумбрія» перевершила навіть Медведева, «patrz»: «Денег нет, но в_ держитесь».]
Ви можете думати, що завгодно. Та для мене пан Гашевський — мученик. Ще й надто, це — остання капля. Я, далебі, дізнався про це тільки вчора. І ця новина переповнила чашу мого гніву. Як то кажуть: «Dies iræ, dies illa…» [https://www.youtube.com/watch?v=pBGVfwOLU1w — «memoria æterna» Олександрові.] І цей «dies», «любі» «ТЦК’уни», «поліцейські» і, звісно, «ВСП’шники» з «ДПСУ’шниками», вже близько!
Перегляньте, не завадить: https://www.president.gov.ua/videos/bez-paniki-z-viroyu-v-ukrayinu-ta-mir-prezident-volodimir-ze-1981.
[Господи! Яке ж воно гугняве, недолуге, «зелене» мурло.]
II. Хто ж винен?
«„Героїв” треба [бити — закреслено] знати в морду»!
«Поросятко» на фотографії, ви не повірите, — «підполковник» Анатолій Чорней. І звідкіля ж беруться ці «рабоче-крестьянские» «охвицери»?
Ви досі любите свого «presiden’a»? Що ж, «рило» вище любить. І ця любов, очевидно, взаємна.
«Patrz»: https://www.instagram.com/p/DPIfUOujAU1/.
III. Requiem
Я вірю, що смерть — безневинна смерть! — Олександра Гашевського не була марна. Він боровся. І помер за свободу. І свою, і свого народу.
Прийде час — і кати за все заплатять. Особливо той, що вивіз батьків на «ро́дину» — в Ізраїль. І досі (бо ж «конституція на паузі»!) «дирегує» геноцид, ще й надто, «кастрацію» (!!!) українців. [Як відомо, у пана Гашевського не було ні жінки, ні дітей. І вже, очевидно, ніколи не буде. А може, українців теж скоро не буде? Може, на Україні будуть жити самі колумбійці? Чи кого там завозить «навротний» депутат «Костусев» (як «по-українськи»!) під «pseudo» Гончаренко?]
Як би казав такий собі Daniel: «Don’t forget… some things mustn’t be forgotten». Цього зла, цього вбивства, теж не можна забувати.
P. S.
Отак! Сьогодні тобі двадцять, ти — молодий, уродливий, здоровий, «репродуктивний», а завтра — труп. Чому? Бо це, друже, [«Спарта» — закреслено] Україна!
Mozart’ів «Requiem», друзі, — не просто «прикольная» (як вибори 2019 року) музика. Це — заупокійна молитва. Проте «братню» російську «співвітчизники» знають краще, ніж «папську» латинь.
Скоро весна, пам’ятаєте? Отже, я вже зараз піду замочувати шашлик! Ех! Просто не можу без «(post’)совет’ської» кухні!
