Дочитала Сестер Річинських.
І ця книжка не про сестер! Вона про все, але не про сестер зовсім. Вона про жінок. Вона про чоловіків. Вона про ідею і про те, що значить бути їй відданим. Або не бути відданим, а адаптовуватись постійно.
Три томи, не знати, скільки сторінок (десь до 2000? гляну потім - глянула, 1680), здається, чи не шість кольорів закладок використано- а може й сім. Багато всього. Багато мудрості про молодість, материнство, принципи, характери. І ні, не стає нудно за всі ті скількись там сторінок.
Мова дуже соковита. То не та мова, яка розбавлена російською, а та, яка розбавлена німецькою і польською. Галичина. Насправді, після цієї книги і до польської відчуваєш відтінок того, що зараз до російської - що це мова окупанта. До того ж, з Річинських можна навчитись багато історії - того, що не вчили (або я сама не вчила) в школі.
Риску підводити не буду, бо не вистачить олівця, та й обдумати треба багато. Але книгу однозначно рекомендую - ні, вона не тільки для жінок, як можуть подумати “імосці” з назви і з того, що авторка - жінка.
Авторка - жінка геніальна, Вільде - топчик.
