[роздуми] [рефлексія]
Щороку зависаю над полем для привітання. Бо зараз напишу «здоров'я і щастя» як торік, як позаторік. Всі так пишуть, але мене це дратує.
Довго не могла зрозуміти, що саме не так. А потім дійшло: ми бажаємо результатів. А результат нікому не належить.
Побажати щастя — це як побажати доброї погоди на весілля. Гарно сказано, але ні від тебе, ні від мене нічого не залежить. Зі здоров'ям майже те саме: бажаємо його людині, яка сама третій рік не доходить до лікаря. Тому й звучить порожньо. Слова летять не туди.
Я почала думати, а куди ж туди…
Не стан, а здатність
Не «будь щаслива», а щоб не зникло вміння хотіти.
Це як апетит. Ти не помічаєш, що його нема — просто дивишся в меню, там усе є, і нічого не хочеться. Береш те, що завжди. Із життям те саме. Найгірший період у мене виглядав так: я працювала, готувала вечерю, відповідала на повідомлення. Нічого не боліло. Я просто нічого не хотіла. Подруга кличе в кафе — та ну, вдома краще. Хтось пропонує поїхати на вихідні — нема сил. Купити собі щось — а навіщо.
Отже, моє побажання: щоб не було «все одно», а щоб завжди щось/чогось хотілося.
Не почуття, а умови
Почуття не подаруєш. А умови для них — цілком.
Час, який тільки для себе. Дві години, коли ти не мама, не на роботі й не комусь щось пообіцяла. І щоб телефон за цей час не дзвонив.
Людину, яка не зникне після складної розмови. Знаєте, це як ти посварилася, і тиждень тиша. Ти пишеш — коротко відповідають. Ти намагаєшся — не виходить. І зрештою все просто розсипається. А буває інакше. Ви наговорили один одному гіршого, ніж хотіли, а через два дні пише: «Слухай, то я був не прав, але ти теж молодець». І тоді все по місцях. Таких людей треба мало, але щоб були.
Право не встигнути. Щоб можна було щось не здати вчасно, скасувати зустріч, відмовитися від замовлення тощо — і від цього нічого не завалилося. Щоб не було так, що варто один раз злягти з температурою, і за три дні горить усе.
Місце, де не треба бути сильною. Сильною ти й так умієш — тут питань нема. Але має бути бодай один простір, де не треба, де ти кажеш «я не витягую», і у відповідь ніхто не панікує, не дає порад і не каже «ти ж сильна, ти впораєшся».
Спокійний рік. Є таке китайське прокляття: «щоб ти жив у цікаві часи». Довго не розуміла, в чому прокляття, поки не почала помічати: все, що ми розказуємо про свої роки, — це перелік неприємностей, невдач, сумнівів, недопрацювань: хвороба, переїзд, втрата, безсоння, все ще стара робота, все ще думаю, тощо .
Коли все добре — розказувати нема чого. І це найкращий варіант.
Тому бажаю нудного року. Щоб у грудні ти згадувала його і не могла пригадати нічого конкретного.
Не побажання, а помічання
Найсильніше привітання, яке я отримувала, звучало приблизно так: «Хай цього року нарешті вийде те, над чим ти сидиш другий рік».
І мене це зачепило більше, ніж будь-яке «щастя і здоров'я». Не тому, що гарно сказано. А тому, що людина помітила.
Ми себе збоку не бачимо. Дивимося на себе і бачимо: не встигла, не дотягнула, знову відклала. А хтось дивиться і бачить: вона це робить. Другий рік. Не кинула.
Тому часом найкраще привітання — це не побажання, а просто назвати вголос те, що людина робить. «Я бачу, що ти витягуєш оцю ситуацію», «Я помітив, що ти вчишся», «Ти в цьому році стала спокійніша». Бажати після цього вже нічого не треба.
А тепер захищу банальність
Бо я тут розписалася, а насправді із «здоров'я і щастя» теж усе нормально.
Це як «смачного» від офіціанта. Ніхто не вкладає туди сенсу і ніхто його там не шукає. Це просто позначка: я до тебе добра.
Порожні слова дешеві — і саме тому їх вистачає на всіх. На колегу, з яким ти бачилася двічі, чи на тітку, яку бачиш на Великдень. Якби кожне привітання мусило бути глибоким і щирим, ми б вітали вдесятеро менше людей, а решті не писали б узагалі. Так що хай будуть :)
І головне
Сенс дня народження взагалі не в побажаннях. Це контрольна точка. Людина прожила рік і сама його зі сторони не бачить. Як після генерального прибирання: хата чиста, а ти стоїш і дивишся на одне немите вікно. Зсередини рік завжди виглядає як купа недоробленого.
Тому найкорисніше не бажати, а показати — ось що ти зробила,ось що я бачила, ось чого торік не було, а тепер є.
Цього людина сама собі дати не може.
