“Мазня”, “Нічого не зрозумів”, “Я так малював у дитячому садку”, “Мій п'ятирічний племінник намалював би краще”, “Тут потрібні психотропні речовини, щоб це збагнути”. Знайомо?
Можливо, я роблю крок у незвідану ойкумену, але ризикну написати: одна з властивостей мистецтва – висмикнути нас з виру повсякденності до чогось вищого, збагатити наш внутрішній світ, додати йому барв. Воно не зобов'язане нас просто розважати. Воно не має бути обов'язково “зрозумілим” чи “незрозумілим”. Мистецтво – це про споглядання, сприйняття невідомого, та містичний досвід. Картинна галерея чи театральна зала – це не просто простори, геометрія стін. Мішель Фуко називав їх “іншими просторами” – гетеротопіями, тобто особливими просторами, які існують за власними законами. Переступаючи їхній поріг, ви добровільно залишаєте “вуличну” людину зовні, щоб стати “глядачем” всередині. Це простори, де час викривляється, сповільнюється або, навпаки, пришвидшується та несеться стрімголов крізь епохи. Ми приносимо туди свої емоції, переживаємо та проживаємо їх в ізольованому середовищі і повертаємося в соціум дещо іншими – трансформованими, можливо, більш врівноваженими (оціночне судження). Це, якщо ваша ласка, містичний досвід спілкування з Абсолютом (вибачте, не вживаю поняття Бога, щоб не звужувати контекст самого “містичного досвіду”)! Але що може стати на заваді цього досвіду? Річ у тім, що гетеротопії Фуко – це ще й чужорідні простори. Сама ця “чужорідність” уже стає викликом для нашого сприйняття, на який ми підсвідомо (природно) відповідаємо захисними реакціями. Зокрема й тим, що ми часто змішуємо, наче в шейкері, три різні категорії, збовтуючи їх до однорідної маси, де зникають геть усі (або майже всі) сенси:
Гносеологічну – наше розуміння об’єкта: чи впізнаємо ми сюжет, чи зчитуємо закладені автором коди, сенси та візуальні ключі (категорія оцінки: розумію/не розумію);
Естетичну – наше чуттєве, споглядальне задоволення від цього обʼєкта (категорія оцінки: подобається/не подобається)
Психологічну – наші внутрішні стани безпеки чи тривоги від взаємодії з обʼєктом (категорія оцінки: комфортно/некомфортно).
В нашій побутовій (якщо не кухонній) системі координат часто діє хибна тотожність:
“Мені зрозуміло = Мені подобається = Це красиво”, та
“Мені незрозуміло = Мені дискомфортно = Це некрасиво”.
Окрім цього, тут криється ще й логічна пастка. Не все незрозуміле є неодмінно красивим, так само як і не все зрозуміле є неодмінно красивим. “Зрозумілість” (або ж її відсутність) не є достатньою підставою для висновку про “красу”.
Коли об'єкт не вписується в наші шаблони, мозок змушений працювати активніше, витрачаючи більше енергії, напружуватися. Але, погодьтеся, це не в його стилі. Саме тому чужорідне часто зчитується нами як потенційна загроза, викликаючи роздратування або тривогу. Часто “ліками” проти такого дискомфорту стає інтелектуальна анальгезія. Замість того, щоб визнати власне нерозуміння, мозок дає команду активувати режим “збереження енергії” та видає захисний патерн: “Це некрасиво!” або “Це потворно”. Тож насолоджуйтесь – шлях найменшого опору завжди найкомфортніший.
Тут і криється головна проблема. Замість того, щоб розібратися в причині “болю” від нерозуміння, ми вдаємося до самолікування, нехтуючи рекламним попередженням: “Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я”. Ми виписуємо собі потужне знеболювальне – Знецінення. Воно викликає миттєве пригнічення основних симптомів: роздратування, неспокою та тривоги, але, разом з тим, і небезпечне звикання. Ми ігноруємо попередження дрібним шрифтом в інструкції про ризик залежності та зростання толерантності до препарату. Організм вимагає збільшення доз, адже попередні вже не викликають потрібного ефекту. Наш інтелектуальний імунітет поступово атрофується аж до повного занепаду. В цьому занепаді колись складний світ стає простим, стерильним. Він – порожній. Роздратування, неспокій та тривога залишилися з нами за спільним столом. І разом з ними ми куштуємо вже не біль від нерозуміння, а біль від порожнечі.
Спробуйте наступного разу відстежити ваші емоції при спогляданні чогось незрозумілого чи нестандартного, того, що лежить за межами ваших естетичних шаблонів. Зупиніть себе. Зафіксуйте цей момент. Нам потрібна чесність з собою. “Це некрасиво чи просто незрозуміло?” Безумовно, не все незрозуміле є мистецтвом, і не все незрозуміле є красивим. Але знецінення позбавляє нас самого шансу з’ясувати це! Після чесної відповіді на поставлене питання вирішуйте самостійно, чи потрібен вам черговий прийом “ліків”? Можливо, ваш стан – зовсім не біль, а лише відгомін вашої залежності від сильнодіючого рецептурного “знеболювального”.
