За останні два тижні на Близькому Сході трапилося багато подій: Хезболла атакувала Голанські висоти і вбила 10 дітей, Ізраїль у відповідь атакував Бейрут, вбив двох важливих персонажів ХАМАС - Ісмаїла Ханію і Мохаммада Дейфа, у той час Ердоган заявив, що Туреччина може активно втрутитися у війну Ізраїлю з палестинцями, а потім вже ізраїльський парламент проголосував резолюцію, де заперечує можливість створення Держави Палестина.
Чи побачимо ми масштабування війни? Давати прогнози з точки зору раціональних очікувань після 24.02.22 немає сенсу. Але спробувати упорядкувати дані треба.
Наразі усіма потенційними сторонами конфлікту керують радикальні сили. Ізраїль очолює уряд, який відкидає право палестинців на власну державу. Нетаньягу неодноразово звинувачувався у прихильності до авторитарних методів (привіт, плакати з Путіним) і небажанні шукати мирного завершення суперечностей з палестинцями. Серед палестинців через дії Ізраїлю і неефективність політики поміркованої ФАТХ владу захопив радикальний ХАМАС. Іраном керує режим ісламської республіки, яка заперечує вже право Ізраїлю на існування.
Близький Схід як Європа напередодні Першої світової. Всі сподіваються отриматі від війни більше ніж втратити, але ніхто не хоче стріляти першим. Уряд Нетаньягу і ХАМАС впевнено разом йшли до війни у Газі. Після відносно спокійного періоду уряду Бенета (2021-2022), новий правий уряд посилив блокаду Гази, а ізраїльська поліція, яку очолює близький до Нетаньягу ультранаціоналіст Ітамар Бен-Гвір, кілька разів прямо провокувала зіткнення на Храмовій горі. Саме ці інциденти використав ХАМАС як формальний привід для власної терористичної атаки.
У підсумку Нетаньягу утримався у владі і, в надії на перемогу Трампа, продовжив просувати свою програму “ніякої Палестинської держави”.
ХАМАС і його друзі і куратори використали війну як привід зруйнувати складні перемовини між Ізраїлем та Саудівською Аравією про врегулювання відносин, які - в першу чергу - спрямовані проти Ірану.
Але війна проти ХАМАС не могла існувати у вакуумі. Вона - цілком логічно - призвела до активізації інших точок напруги
При цьому Іран і Ізраїль намагаються уникнути відповідальності за справжній “перший постріл”. Іран хоче залишити в ізоляції Ізраїль. А Ізраїль - отримати повноцінну допомогу проти Ірану від західних союзників. А для цього важливо не стріляти першим.
Поки найближче до зіткнення країни були, коли Ізраїль вбив іранських військових у Сирії, а Іран у відповідь направив на Ізраїль ракети і безпілотники. При цьому обидві атаки були на межі “червоних ліній”, щоб відповідь у вигляді початку повноцінних військових дій розглядалася б як неадекватна відповідь.
Вбивство Ханії саме в Тегерані може спокійно розглядатися як можливий привід для ескалації. Іран вже обіцяє удар. Ізраїль не взяв на себе відповідальність за це вбивство, щоб відповідь Ірану виглядала неадекватною. Але межі цього удару не промальовані: це буде атака з боку Хезболли, як кілька днів тому під час удару на Голанські висоти чи це буде ще один обмежений ракетно - БПЛА удар чи повноцінна атака всіма доступними засобами.
В залежності від відповіді Ірану і його проксі буде визначатися відповідь Ізраїлю.
Відкритої війни між Ізраїлем і Хезболлою вже практично ніхто не сподівається уникнути. Адміністрація Байдена, і арабські країни регіону, і європейські країни вимагають від уряду Ізраїлю стриманості. Але логіку ескалації не зупинити. Іран буде штовхати Хезболлу до ескалації, а у Нетаньягу немає інших варіантів бути актуальним і відкладати логічні питання до свого уряду за події 7 жовтня. Через це Ізраїль може бути втягнутим у два затяжні конфлікти одночасно. Хоча ізраїльська військова доктрина традиційно передбачає стрімкі і короткі військові дії, що не виснажують потенціал країни. Але тут політична доцільність поки перемагає.
Відкрита війна між Іраном та Ізраїлем при цьому досі лишається малоймовірною. У країн відсутній спільний кордон, а перекидання мас іранців у Сирію через все ще нейтральний Ірак або ізраїльтян до Ірану малореальне. Тож воювати доведеться у повітрі і дальніми ударами.
Ірану і без великої війни вистачає механізмів “розпалювання” регіону і додаткового тиску і на Ізраїль, і на США, і на КСА. Іран продовжить дестабілізувати Ірак, допомагати Асаду і підживлювати проксі. В підсумку напруга буде зростати, який рано чи пізно завершиться вибухом.
Фактор США, Росії, Китаю, Туреччини.
США буде стримувати Ізраїль. У адміністрації Байдена до політики Нетаньягу дофіга питань. Його звинувачують у тому, що він сам хоче війни, не хоче дотримуватися базових домовленостей по врегулюванню з Палестиною і не менше ХАМАС відповідає за війну.
Росія хоче ескалації, але не хоче допомогти. РФ могла б постачати Ірану відносно ефективні засоби ППО та літаки, але є одна проблема - військовий потенціал самої РФ значно підірвано. Перспектива вести ще одну війну прямо зараз навряд сильно надихає Кремль.
Китай не хоче великої війни, бо вона може створити загрози для постачань нафти до країни. Але при цьому від буде притримуватися максимально широкої позиції, яка подобається і Ірану, і поміркованим арабським країнам - тобто буде виступати за “вирішення гуманітарної кризи” у Газі. І буде засуджувати дії Ізраїлю. Будь-які.
З Туреччиною складно. Ми не знаємо, наскільки Ердоган був серйозним, коли говорив про турецькі війська в Палестині. І наскільки він готовий допомагати антиізраїльским силам грошима, зброєю чи, не дай боги, військами.
Чи можна уникнути великої війни і довгостроково зменшити напругу?
Рішення 1 (катастрофічне). Можна спробувати знищити “ісламську республіку” в Ірані силою. В підсумку або почнеться довга війна (яку ще треба виграти) і криза на енергетичному ринку, або Іран буде дестабілізовано і світ з регіоном отримають Ірак помножений на Афганістан у кубі.
Рішення 2 (неможливе). Ізраїль іде на поступки арабському світу і палестинцям, виконує угоду про створення Палестинської держави. Відносини з ключовими арабськими силами в регіоні врегульовані, а Іран, його проксі і інші радикали маргіналізовані. Весь регіон чекає зміни влади у Ірані і вчиться жити мирно. Для цього треба щоб США і Китай разом змусили усіх причетних сісти за стіл перемовин. Наразі це практично неможливо навіть уявити.
Рішення 3 (компромісне). Врегулювати відносини між Ізраїлем і КСА, створивши потужну противагу Ірану доки там існує поточний режим. Це нівелює потенційний вплив Китаю і Росії, і дозволить більш-менш стабілізувати ситуацію. Але без відновлення адекватного діалогу між Ізраїлем і палестинцями (хоча б про адекватну автономію), затвердження плану облаштування післявоєнної Гази досягти цього буде вкрай складно. Для цього в Ізраїлі має змінитися уряд на більш адекватний.
Іран і інші радикальні сили від поточної конфігурації наразі виграють. Війна в Газі зробила перемовини з Ізраїлем дуже токсичними для Саудівської Аравії, Єгипту і призвела до конфронтації з Туреччиною. Високий рівень напруги посилює легітимність диктатур, що створює великі проблеми і для нової адміністрації у США.
Якщо у листопаді переможе Трамп і захоче діяти проти Ірану жорстко, він отримає вже палаючий регіон, де з стабільних союзників залишилася жменька, а Ірак - ключова в регіоні країна з точки зору логістики - палає. Якщо ж сформується адміністрація Гарріс, налаштована на більш компромісне рішення кризи на Близькому Сході, в Ізраїлі все ще буде перебувати недоговороздатний уряд Нетаньягу, а всі інші розклади будуть такі саме деструктивні.
За такого розкладу питання одне - у кого першого здадуть нерви. І коли сам.
