Вирішила, що тут можу зробити ще також щось схоже на щоденник. Писати не тільки якісь відгуки чи піднімати якісь конкретні теми, а і просто робити потік думок про саму себе. Зазвичай я можу робити треди в твітері, проте це не зовсім зручно. А відгуки можуть тепер з'являтися взагалі як статі, тому що здається я стала журналістом. Чому здається? Бо я насправді ніколи не задумувалася кого можна називати журналістом і ось я не знаю я вже журналістка чи ще ні.
Тому так, спробую тут писати щось схоже на щоденник. Так, так саме “щось схоже”, тому що насправді я ніколи не розповідаю щось, що не хочу щоб інші знали. А ось більш особистий щоденник я веду приватно. Тут буде більше потіку думок. І тому завчасно вибачаюсь за всі свої помилки та можливо не послідовність викладу думок.
Отже сьогодні 10 травня 2023 року. Війна продовжується. А я намагаюся якось об'єднати все в своєму житті в одну кучу. Повітряні тривоги, всякі ракети, хвилювання за рідних, біль за померлих, свою творчість та роботу, сім'ю, друзів, моїх домашніх тваринок, домашні справи, власні захоплення, читання та навіть навчання, і звичайно відпочинок та прогулянки.
І мені здається що всього цього занадто багато в житті. Мені хочеться тиші, а тут ніякої тиші та спокою немає.
Можливо якби моя творчість приносила достатньо грошей, а це мінімум 2 тисячі гривень в місяць, то все було інакше. Я могла закинути роботу і тільки писати зі своїми дедлайнами.
І можливо, якби фізичне здоров'я було набагато кращим, то було б легше.
І можливо, якби в мене не було ніяких проблем з нервовою системою та з психікою загалом, то мені було б легше.
Цих якби досить багато, але те що є, то є. Тому я намагаюся якось все врівноважити і достатньо відпочивати.
А зараз мені хочеться скаржитися та нити. Тому пишу саме це в своєму першому записі в щоденнику на Друкарні. Я взагалі часто скаржуся на все в житті в своїх чи то приватних записах, чи загальних. Мені потрібно саме поскаржитися, а не щоб мені щось написали чи відповідали, чи дали пораду.
Коли я скаржуся, не питаючи нічого в інших людей, то я просто скаржуся 😅
А ось коли потрібна порада чи відповіді, то я зазвичай на пряму питаю. А ось при скаржані — це просто виливаю свої емоції та почуття, щоб не тримати все в собі. Я і так занадто багато тримаю в собі, і це погано впливає на мене. А так я просто виливаю свої емоції та намагаюся сама в собі розібратися, прочистити розум та якось вже знову логічно діяти.
Ось я знову загрузла. Знову так важко, знову скаржуся і намагаюся вибратися з цього всього, проте поки що безрезультатно. Мені просто хочеться спокою та нічого не робити. Чому так важко жити в цьому божевільному світі?
Може мені зробити офіційну відпустку? Хоча б від соцмереж. Тільки це потрібно робити аж після Євробачення. Тобто на наступному тижні. Потрібно подумати.
Якщо ви до цього моменту дочитали, то напишіть, будь ласка, в коментарях якісь цікаві фільми. Може вечорами буду дивитися. На всякий випадок пишу — тільки не жахи. Хочеться відпочити, а не лякатися.
Або можна музику. Послухаю, поки буду читати фанфіки по Марвел.
Ой, і так. Було б чудово ще почитати ваші рекомендації на рахунок фанфіків.
Дякую що прочитали.
Всім мирного неба!
