Таблетки скінчились

Підіймаєш голову, а перед очима усі двісті п’ятдесят шість відтінків сірого. Навіть рожева куртка, яка недбало лежить на кріслі. Намагаєшся зачепитись за те, як вітер грає у твоєму волоссі. Насправді відчуваєш тільки, як воно стає дибки. Зовні абсолютно спокійна людина, а всередині подібна до тремтячого кишенькового песика. Заходиш у тік-ток. Дивишся на те, як люди радіють життю, а він все тремтить. Вмикаєш улюблений трек, а ця тварюка не вгамовується. Хочеться зірватись, побігти, щось зробити. Зробити щось, хоча б щось. Треба щось зробити. Що його зробити, аби ця мерзота заспокоїлась? Згадуєш про купу розкиданих речей, які вигребла із шафи десять хвилин тому. Бачте, вирішила вона розібрати гардероб. А зараз сидить на балконі й нюхає смердючу сигарету, як давно затухла. Виплюнь, вже цю гидоту! Ну, так. Звісно. Ти її знову запалиш. Що там? Спектр кольорів не змінився? А чого ти очікувала? Через підкурений недопалок світ повинен був заграти барвами райдуги? Ха-ха, так. Воно ж так все й працює. Йди з’їж вже той бісовий корм для тої дрібної тварі, посидь трохи, а потім знову розгрібати лахміття своє. А, точно. 

Таблетки ж закінчились. Терпи тоді. Може ще сигаретку, дорогенька?