Допоки мої очі можуть сльози проливать
За щастям нашим, втраченим, журившись,
Допоки плач і зітх, долаючи, зносившись,
Мій голос ще спроможний прозвучать,
Допоки мої руки можуть струни рвать
Незлої лютні, твої ласки прославлявши,
Допоки розум, на тобі себе затявши,
Задовольнитись зможе іншого не знать —
Я помирати геть не хочу.
Але коли, достаток сліз наврочу
Зламаю голос, виснажу руку
Коли і розум, в цьому смертнім світі,
Не зможе більш любові дать поруку,
Я смерть молитиму — мій ясний день затьмити. Джерело: Œuvres, Louise Labé
Переклад з французької — Ірина Тіщенко
