Анотація
Люди все більше переносять особисте життя на простори інтернету та соц мереж. Вони діляться щасливими моментами, досягненнями, горем, запитують думку підписників. Купують та продають онлайн. Живуть онлайн... Цим і користується компанія: сплячі собаки, збираючи та крадучи інформацію про всіх за кого заплатить клієнт...
Розділ 1.
Анастасія ліниво поглядала на дисплей телефону. Такі бесіди її відверто дратували. Вона чекала моменту, коли можна глянути, чи системі вдалось витягти з побитого сервера бодай щось.
Але бос був невблаганний. Сиди, Настусю в красивому кабінеті з кремовими стінами у своїй розкішній червоній сукні та вчись майстерності ведення перемовин. Он, крісло тобі зручне поставив. Працюй, не грай кіна!
Телефон мав корпус епла, проте з творінням покійного Джобса це було єдиним спільним. Програмне забезпечення було зовсім іншим. І зовсім не для тих потреб, котрі мали звичайні користувачі.
Навпроти неї сиділа молода руда панянка модельної зовнішності, в синьому діловому костюмі з декольте для успішного проведення переговорів. Вона театрально заламувала руки й кляла свого чоловіка, словами, котрі леді аж ніяк не личать. Лаялась невміло. Анастасія могла краще: в її роботі без цього ніяк.
— Скотина він, — нарешті підсумувала панянка. — Кобель!
А сама ти хто? — вдавано розуміюче всміхнулась Настя. Ти ж не свята, Софіє Приймак, хоч ти назвала інше прізвище. Ти ж рік тому задумала це. Навіть грошики для оплати нам відкладала. Щоб отримати більше грошей...
Чоловік Софії відомий Миколаївський бізнесмен. Колишній топменеджер державної скарбниці, звільнився, якраз перед приходом нової влади, 25 квітня. А викрадені за час роботи на державу гроші пустив на ріелтерську діяльність, щоб викупити в забудовників квартири та перепродавати їх. І вийшло. Тепер він поволі монополізував весь ринок забудовників Миколаївської області.
Інформацію було знайти доволі легко. Чоловік любить переглядати порнографію з робочого комп'ютера і випадково клацає на різну випливаючу рекламу. Так він і попався. На його пошту було вчинено кілька спроб фішингу й одна вдалась. Далі Віктор, їх польовий співробітник зламав wifi роутери в офісі, декодером перехопив дзвінок і, під виглядом працівника інтернет-провайдера, прийшов до них. Далі діло стилю і ввечері їхній шеф вже витягував усе, що може знадобитись клієнтці. Стосовно клієнтки — все було простіше. Більшість інформації й так була у вільному доступі, Анастасії навіть нудно було шукати. Підіслати їй бота в фейсбук: "як ти виглядатимеш в старості", куди вона клацнула і погодилась з умовами, віддавши свій пароль. Так просто, що аж не цікаво. Були часи, коли їм доводилось проникати в дім хакерської групи та з боєм вибивати жорсткі диски задля інформації для клієнта...
А тепер тут сидить Софія, котра планувала відсудити в чоловіка половину, посилаючись на його зраду. Яку не могла довести. І для того приїхала сюди. Місто Львів, вулиця Хмельницького у збудований торік бізнес-центр Аскольд. І тепер плюється на чоловіка. Його доля зараз буда у смартфоні Анастасії. Зламані корпоративні листи, пін-коди від банківських карток, особисті листування з коханками. Анастасія навіть знала, звідки той дістає екстазі для однієї з них – повнолітньої з місяць тому. Мала номери всіх його бариг для цього, знала всі паролі до соцмереж. В епоху глобальної диджиталізації вона знала все. Знала краще за всіх.
Цим і займалась фірма Сплячі Собаки. Знала все про всіх. І продавала. Таких клієнтів вже з десяток за останній рік.
Геннадій Святославович, її бос, вчинив розумно, винайнявши офіс на одному з поверхів та оформивши його, як консалтингову компанію. Тепер професійні хакери та викрадачі даних платили податки державі. Думка про це розвеселила Анастасію. Губи, з червоною помадою на них, розтяглись в посмішці.
— Що такого? — закліпала голубими очима Софія.
— Нічого. Зробити тобі ще кави, дорогенька?
— Ні, дякую. То скільки з мене?
— Сім тисяч доларів, як домовлялись.
— Знижки не буде? Як потенційному постійному клієнту?
Ясно чому шеф відправив на переговори її. Задивився б на декольте, отримав би ерекцію від кліпання широких вій і погодився б. Старий бабій, але іноді жадність переважала, змушуючи його думати головою, а не дітородними органами. Тому тут Настя.
— У нас всі постійні клієнти, — на Анастасію її краса не діяла. — Сім. Рівно.
Софія вирішила не торгуватись. Взяла телефон. Поклацала довгим нігтем блакитного кольору по дисплею й ось вже прийшло сповіщення про поповнення балансу.
— Успіхів у суді! — від плюс семи в Насті прокинулась жіноча солідарність. — Головне не показуй юристам корпоративні листи про підкуп комісії по розіграшу тендеру. Інакше на лаві підсудних опинишся вже ти. Зможеш шантажувати потім.
— Ага, дякую, — всміхнулась Софія і пішла до виходу.
Скляні двері за нею зачинились самі. Настя видихнула і прикипіла до екрана. Процес завис на 74%. Вона вилаялась. Треба буде кликати спеціаліста з зовні. А Геннадій Святославович категорично проти цього. Фірмі лишні роти не потрібні.
Задзвонив телефон. Канал зашифрований. Анастасія всміхнулась: про вовка промовка.
— Доброго дня, шеф!
— Привіт, Сія. Все пройшло добре?
— У сім разів краще, я б сказала.
— Добре. Я вислав тобі квитки на рейс до Києва.
— Що?! — спохмурніла та. — Знову?!
— Новий клієнт потребує консультації. Каже, запав на дівчину, хоче знати все про її інтереси, щоб підкорити її.
— Я, між іншим, дані з сервака дістаю. Може краще Віктор полетить?
Безглузда спроба і Сія (так кликали її колеги) сама це розуміла. Віктора в офіс не заманиш і в костюм він одягався лише для діла. І стиль розмови від німого відрізняється лише тим, що Віктор вміє говорити, хоч робить це неохоче.
— Я якраз їду його забирати.
— Знову? Вже вдруге.
Кіберполіція України з 2020-го отримала вагоме розширення своїх повноважень. І крім зливання інформації про криптовалюту СБУ та "рекомендацій" звернути увагу на таких-то й таких хакерів — сама цими рекомендаціями й користувалась. Силовики об'єднались з цифровою безпекою і Cert.ua заграла новими кольорами, додаючи Сплячим Собакам головного болю. Але Гриб (так кликали в мережі шефа) розв'язуваже це питання.
— Тоста чекає серйозна розмова. Але спочатку витягну його. Лети в Київ, інформацію про клієнта збереш по дорозі.
Без Віктора ні чорта я не зберу! — подумала Анастасія. Телефон запищав: прийшли її квитки.
Розділ 2.
Хакерство це легкий заробіток при вірному керуванні. Що потрібно? Знати все про клієнта і замовника. В цьому й була політика Сплячих Собак. Ті, хто не хотів, щоб про них знали – не звертався до них.
— В епоху інтернету перевагу має той, хто користується реальністю, — повторив свою мантру Геннадій.
Взята в оренду чорна мазда під'їхала до харківського СІЗО. Біля дверей вже чекав Фелікс Адамович. Старий, повнявий, з лисиною та в окулярах. Йому б ще сигару і викапаний Черчіль. З Феліксом Геннадій познайомився ще коли працював у кіберполіції. Вони швидко знайшли спільну мову. Фелікс займався інтернет правом та інтернет махінаціями. 60 років чоловіку, а з гаджетами зжився краще, ніж з карним кодексом. Він і буде витягувати Віктора.
— Вітаю, Геннадію! — беземоційно простягнув руку. — Швидко ти.
— Все серйозно?
— Йому інкримінують кілька статей. Інтернет-тероризм в тому числі.
Геннадій спохмурнів. Віктор Тост був хорошим викрадачем даних, але занадто різким. Діяльність сплячих псів часто перетиналась з різними угрупуваннями хакерів: від цілком мирних, до рідкісних психопатів. Віктор завжди ризикував. Але він любив це. Не зізнавався, але любив. Неначе шукав цього.
— Не моє діло, Геннадію, але тобі варто поговорити з ним, — Фелікс постукав у двері. — Він зламана людина, і в один день вийде з під контролю. Ти сам знаєш це.
— Знаю.
Їх запустили всередину. Провели темним коридором з кількома камерами. Про всяк Геннадій по дорозі під'єднався до камер спостереження. Тепер дійсно не підслухають. За роки роботи в кіберполіції він знав систему зсередини. Як і знав, що на адвокатську таємницю покладений великий вподобайковий болт.
Пішов він зі скандалом, оскільки любив грішити даркетом, скуповуючи там компромат на працівників, котрі стояли на сходинках його кар'єрної драбини. Але найшла коса на камінь і тепер в Одесі він persona-non-grata. Вся розвідка ворожої держави рахувала літри крові, котрі він їй випив. Але Геннадій не мав балансу і прибирати почав всіх не розбираючись: зрадники вони чи ні. За що й поплатився.
Зараз він вже не жалів. У свої сорок п'ять він мав сивину та маленький професійний живіт. Але фізична форма була на висоті. Колишній бойовий офіцер, котрий в один момент пішов кривою дорогою. Після відставки він знайшов молоду програмістку Анастасію Сію Мартиненко та починаючого викрадача Віктора Тоста Мар'юка. Здібна молодь виявилась. Cert.ua радо відірвав би їх з руками та ногами.
Але поважаючі себе хакери співпрацюють з державою лише у випадку бойових дій. Решту часу, вони піратять, майнять і торгують інформацією, за котру готові платити великі гроші.
За роки роботи Геннадій Гриб Бережницький виділив кілька ключових моментів. Не лізти в оборонну промисловість. Не працювати на інші країни. Не зв'язуватись з терористичними угрупуваннями. Тому Сплячі Собаки спокійно існували у своїй ніші, а з таким юристом, як Фелікс, їх обходило боком будь-яке правосуддя. Неважливо – справедливе чи ні.
Розділ 3.
Не буває нічого страшнішого для даних за криптоволи. Петі, Цербери – це особливий вид, котрий поволі та не поспішаючи шифрував дані. Десятки антивірусних компаній по всьому світу бились в груди, що знайдуть спосіб з цим боротись. Але марно.
Може колись знайдуть, але доки цього не сталось Віктор Мар'юк, кіберкрадій спокійно робив свою роботу. Проникнути в офіс компанії Rendering-software, виявилось просто. За день до того він за допомогою написаного Сією софта зчитав дані пропуску одного з працівників. У компанії де працює понад три тисячі людей він швидко став 3001-им. І ось він проник у маленьку темну серверну, зі свого нетбука підключився до них і почав витягувати все, що було потрібно. За корпоративну інформацію завжди платять добре.
На нетбуці довгі рядки коду в командній строці. Троянський кінь заліз у систему і тепер швидко стягував дані на вбудований ssd нового покоління. Закінчивши, Тост запустить і криптовол, щоб підчистити сліди. Сисадмін розбиратиметься кілька днів, а Віктор вже проникатиме в іншу компанію.
У свої двадцять два він виглядав на свій вік. Лице зовсім не показне, бліді невиразні губи, сірі очі, насуплені чорні брови. Русяве волосся він спеціально не постриг і не помив. Ще, для годиться, він одягнув окуляри та трішки сутулився, виглядаючи ще худішим. Типовий айтішник. Він прислухався, чи бува нікому не захотілось глянути в серверну. Він не хотів застосовувати силу. Написав Грибу, що інформація вже скачана, залишилось лише підчистити після себе...
Світло по всьому периметру зникло. Звісно, в компанії були системи упс та стабілізатори, але їх вистачить лише зберегти свою роботу. Тост не переймався б за таке, але інстинкт говорив, що варто. Жодних планових робіт харківські електрики не планували…
Спрацювала пожежна тривога.
— Зберігайте спокій і покиньте приміщення! — за дверима почувся голос охоронця.
Люди злагоджено крокували по коридорах. Віктор закрив нетбук, заховав його в наплічник. Ніж та пістолет він не брав, оскільки на вході був металодетектор. Та й не чекав він неприємностей, хоч вони й стались. Тост обережно вийшов з серверної, приєднався до натовпу. Зливатись з людьми Віктор вмів ледь не краще за хакінг. Натовп захоплено перешіптувався про вимкнення електроенергії та пожежу. В такій компанії цього не могло бути. Але Віктора то вже не хвилювало. Дані в нього, а копії зітруться лише повернуть електроенергію.
Я все взяв. Відправив повідомлення Грибу. Старий радітиме. Віктор швидко відділився від працівників, перейшов дорогу і спустився в найближчий метрополітен.
Те, що це було помилкою він зрозумів, коли за ним спустилось ще двоє осіб в чорних спортивних куртках. Він дістав телефон. Сія розробила софт, який дозволяв підключатись майже до будь-якого смартфону. На дисплеї висвітлилось два телефони, проте це все. Вони зашифровані. А шифрують їх лише його колеги по цеху. Три хакери в одному метрополітені — збіг!
— Чимось можу допомогти? — Віктор зупинився, повернувся до них лицем.
— Можеш. Сумку поклади і йди, куди збирався.
Віктор не зрушив з місця. Один з них дістав ніж. Інший хруснув пальцями.
— Повторюю ще раз, — повторив один з них. — Клади дані, які вкрав і йди куди йшов.
Віктор мовчки запхав руку в кишеню. Намацав там маленький emp пристрій. Ресурс в сплячих собак був обмежений, але вибирати не доводилось. Так просто відступати він не хотів. Вимкнув смартфон. Коли він запустить emp — згорить вся техніка, всі електричні прилади, котрі були ввімкнені.
Той, що з ножем, кинувся вперед. Віктор чув, як розганяється його власне серце. На мить йому розхотілось захищатись. Стало цікаво, відчути, як ніж пробиває шкіру під грудьми та шкрябає по кістці. Відчути подібне знову...
Але це була лише мить. Імп послав потужний електромагнітний імпульс, перегружаючи все електричне навколо. Все, що не вимкнене – згорить. Тост про всяк закрив одне око, щоб потім краще бачити в темряві...
Світло вимкнулось. Ввімкнені телефони хакерів вибухнули прямо в кишенях. Крики, лайка — ніхто не зрозумів, що сталось. Скориставшись цим, Віктор перехопив ніж у нападника. Потягнув руку на себе, зробив важіль на ліктьовий суглоб, доклав сили — хрускіт, крик болю, дзвінкий стук металу об бетон. Лікоть вивернутий в інший бік – більше він не зможе нормально згинати руку. Пробив ногою в колінну чашечку — тепер той не зможе ходити ще довго. Крик агонії відбивався од стін метро. Можна було тікати, але Віктор розумів, що не може втратити перевагу і, підхопивши з землі ніж, кинувся на іншого нападника...
Коли світло в метро знову ввімкнулось, люди, котрі щойно спустились, знімали на камери смартфонів два покалічені тіла.
Розділ 4.
Анастасія вийшла з таксі. Червоне плаття замінила на сині джинси та червону футболку. Пунктик у неї такий — присутність червоного в гардеробі. Червона помада на губах. На шиї червоне намисто. Аксесуари з рубіном. Любила і все тут.
Київ привітав її теплом. Анастасія постояла хвилину, помилувалась фасадом торгового центру, в котрому завтра мала пройти зустріч. Сьогодні Настю чекало мало сну. Доведеться збирати інформацію про обох людей. Замовну дівчинку і самого клієнта. Завжди двоє людей. Без винятків.
Тож, припасувавши ноутбук та телефон в сумці, вона легкою ходою зайшла в ТЦ. Від натовпу вона трималась якомога далі. Дістала телефон. Кілька безплатних точок wi-fi. В коридорах камери. Натовп людей снував в обидва боки.
Але Настя знала, що її ціль тут. Звідки? Тому що Оксана Розвадовська, любила ділитись своїм життям в інсті. І ось вона п'є мохіто, стукаючись келихом з такою самою тупенькою подружкою. В такі моменти, Сія відчувала сором за жінок. Але, побачивши, як кілька чоловіків роблять селфі на ескалаторі — відчула полегшення. Не в жінках справа — просто люди тупі.
Кожна людина залишає цифровий слід у мережі. З цього спеціальні алгоритми, закладені в пошуковики та соціальні мережі формують профіль людини. Психологія, вподобання, інтереси — все, щоб підкинути тому потрібний товар. А коли інтереси дуже специфічні — профіль поповнює базу даних силових структур.
Розвадовська Оксана судимостей не мала, працювала в НАН і вела звичайний спосіб життя. Мабуть, в неї були таємниці, котрі вона намагалась приховати. Але не від Насті. Настя знатиме все.
Оксана сиділа з подругою за одним зі столиків на останньому поверсі. Покупці часто нагулювали голод, от різні бари, столові, кафе та ресторани ставали в пригоді. Сія вмостилась за найближчий до них столик, прямісінько в сліпу зону камер і дістала ноутбук.
Під'єднатися до камер виявилось доволі легко. Вона сама колись і написала для цього софт. Підключаєшся до роутера з закритою мережею і швидко проникаєш, куди потрібно. Ціле мистецтво зі своєю кодовою естетикою. Після цього Сія перевірила всі відкриті мережі. Оксана точно під'єдналася до якоїсь відкритої. І, що головне — незахищеної. Треба ту, що найближче до неї.
Офіціант приніс їй каву. Настя мило всміхнулась, почекала, коли він піде, а тоді продовжила. Телефон цілі знайшовся легко. Анастасія в житті б ніколи не користувалась відкритими мережами без пароля. Коли ти там — ти незахищена. Всі твої дії, особливо банківські операції, можна зчитати. Але раз панянка сама спростила їй роботу — чому б і ні?
Пальці застукали по клавіатурі, запускаючи декодер. Командне вікно на модифікованій під себе Лінукс викидало довгі рядки коду. Анастасія іноді закушувала губу і швидко дописувала щось. Іншою рукою, вона перевіряла камери безпеки на телефоні. Треба потім буде витерти записи з камер.
Остання команда і готово. Зараз Оксана зайде в фейсбук і їй викине рекламу на додаток, що точно зацікавить саме її.
— Дивись, як я буду виглядати в старості! — показала телефон подружці й обоє захихотіли.
А Настя тим часом зчитувала дані та швидко копіювала її листування. Один пароль на кілька акаунтів. Робоча пошта та приватна підв'язані між собою? Нотатки з записаними номерами та пін-кодами картки. Сія відчула втому. Захотілось спати.
Занадто просто. Занадто тупо.
Розділ 5.
Віктор зрозумів помилку, пішовши по сходах угору. Звідти вже бігли по нього. Він міг би зійти за одного з перехожих, якби не кров одного з нападників на його руках.
— Поліція! Ані руш!
Звісно, виконувати їхні накази він не збирався. Швидко побіг по сходах вниз.
Голос диспетчера видав: обережно, двері зачиняються!
Тост встиг забігти в вагон, врізаючись в людей. Якась жіночка вилаяла його до прабабусі. Кілька молодиків обіцяли розбити йому лице. Копи не встигли. Один з них дістав рацію, коротко сказав щось в неї. Жаль, що їхня техніка не потрапила в радіус дії emp. А так доведеться бігти ще довго.
Тост не зводи з них погляду через вікно, доки потяг не зник в тунелі. Випростався, видихнув...
І помітив, як з двох боків до нього, крізь натовп проштовхувались люди. Кіберполіція діяла оперативніше. Вони не носили форму, як звичайні, але Віктор вмів вирізняти їх в натовпі. Геннадій вчив їх не попадатись.
— Не роби дурниць! — сказав той, на котрого дивився Тост.
Він дістав телефон, ввімкнув і глянув на годину. Прибуття до наступної станції за дві хвилини. Вибігти не встигне.
— Ми чекали не тебе, але так ще краще, — видав інший.
Значить полювали на тих двох, — зрозумів Віктор. І та пожежна тривога була не просто так. Віктор випередив конкурентів всього на кілька хвилин. І тепер вони спливали.
— Давай сюди те, що вкрав! — один з них припідняв куртку, демонструючи пістолет.
Люди поволі почали обертатись. Хтось дістав телефон.
— Ти не будеш стріляти в такому натовпі, — прошепотів Віктор. — Не лякай...
Він не став договорювати. Швидко вдарив ліктем в підборіддя того, що стояв зі спини. Зчепився з іншим, не даючи вихопити пістолет з кобури й штовхнув його в натовп. Люди не стримували емоцій. Коп все ще тримався за лице. Віктор схопив його за барки, вдарив коліном в пах. Обхопив руками голову і втулив об поручні. Ще раз...
Інший коп швидко справився з натовпом. Віктору прилетіло кулаком в потилицю. Він мусив відпустити тепер вже непритомне тіло.
Чи то в очах потемніло, чи то світло у вагоні. Тост розвернувся якраз, щоб отримати кулаком в око. Коп замахнувся, цілячись в печінку. Віктор підставив лікоть під кулак. Хруст, той здавлено зашипів.
Віктор одразу пробив кулаком в скроню, і ногою в коліно. Ногу вивернуло, і коп мусив присісти. Віктор відскочив на крок, штовхнувши спиною когось з людей. А тоді швидко пробив прямий, ногою у вилицю, доки той не піднявся. Копа смикнуло. Його голова зустрілась з дверима.
Голос в динаміку оголосив наступну станцію.
Віктор переступив через непритомне тіло і побіг на вихід. В грудях запирало, у вухах шуміло. Око поволі запливало. На сходах він зустрів ще одного. Чи це хакер, чи кіберполіцай він не знав. Не було часу розбиратись. І заховатись теж.
Він миттю кинувся на Віктора. Тост знову пропустив удар в голову і його повело назад. Зловився рукою за поруччя, щоб не покотитись вниз. А знизу вже бігли. Нападник знову замахнувся...
Віктор перехопив руку. Іншою зловив його за талію. Вкрутив стегна розвернувся до нього спиною. Потягнув на себе. Кидок через стегно вийшов не дуже технічним, але нападник полетів униз по сходах, збиваючи людей з ніг.
Віктор вибіг на вулицю. Кинувся через дорогу. Обернувся назад, чи бува за ним не мчить погоня.
І недогледів машину.
Автомобіль встигнув загальмувати, але не Віктор. Ноги відірвались від землі. Тіло розпласталось на капоті. Голова відчула лобове скло. А тоді його скинуло з машини. Асфальт грубо віддав йому. В очах потемніло.
Все, що він бачив — пару армійських берців, що повільно йшли до нього. Підняти погляд вище не було сил.
— Що, добігався, довбаний хакер? — голос був знайомим, але впізнати його не було сил.
Віктор опустив розбиту голову на асфальт. Темрява забирала його...
Розділ 6.
Крадіжка даних не обмежується лише сидінням за комп'ютером. Іноді треба чекати. Іноді вчасно діяти. Іноді навіть доводиться бачитись з жертвою безпосередньо.
Але в той час, як крадіжка матеріальних речей мала свою міру покарання в залежності від вартості — крадіжка цифрових даних все ще була предметом диспуту...
Двері з шумом відчинились. Геннадій з Феліксом зайшли у камеру. Віктор сидів за столом склавши руки немов у молитві. Під оком здоровий синець, на брові накладені шви. Нижня губа тріснула і з неї все ще стікала цівка крові.
— Ми скористаємось цим, — прошепотів Фелікс.
Геннадій промовчав. Дістав телефон, підключився через нього до камер спостереження. Охорона не скоро помітить, що ця вийшла з ладу. Віктор мовчки підняв на них червоні очі. Фелікс та Геннадій вмостились навпроти нього.
— Тобі інкримінують незаконне проникнення, крадіжку даних, нанесення важких тілесних, спротив працівникам кіберполіції. Це все для мене дрібниці, вийдеш під заставу. Але моя людина прошепотіла щось про мережевий тероризм. А це вже серйозно.
Віктор мовчки глянув на свого шефа. Той про всяк перевірив чи глушить його смартфон сигнал камери.
— Коли я дізнався, що саме ти виніс, було пізно, — Геннадій не відводив погляду. — Та компанія отримала контракт від оборонки на розроблення софта для відстеження безпілотників.
Віктор ледь помітно кивнув. Саме це він і тягнув з серверів: демо-версію, початковий код — все, що могло знадобитись замовнику.
— Тільки ось замовник промовчав про те, звідки в них контракт. А це вже серйозно. Вони зламали шифрування на телефоні чи нетбуці?
Тост заперечно похитав головою. Поганий спеціаліст, котрий не шифрує свої гаджети від незаконного проникнення. Настя постаралась на славу, але навіть вона не могла зробити все повністю безпечним. Це лише питання часу. Тоді cert.ua вже не буде з ними гратись — запакують всіх.
— В нас є компромат на суддю, – прошепотів Фелікс. — Тож ти вийдеш під заставу. Головне, продовжуй мовчати.
— Нас підставили, — хриплим голосом сказав Віктор. — Дуже серйозно.
Це Гриб розумів і без нього. Політика Собак чітко говорила про мораторій на оборонну промисловість. Перейти цю межу і ніхто не буде з ними гратись – тільки цифрові сліди від них і залишаться. Але жадність завадила Геннадію витратити час на перевірку клієнта. Занадто сильно він хотів обставити конкурентів. І тепер cert.ua влаштувала погоню за Віктором харківським метрополітеном. Зловили його доволі легко. Віктор розібрався ще з двома оперативниками прямо у вагоні метро. Уклав ще одного на сходах. І ось, коли він вибігав з переходу та перебігав дорогу — його збила машина. Хлопці точно розрахували швидкість: щоб і цілий залишився, і спротиву не чинив. А прийшов до тями він вже тут.
Його гаджети зараз розшифровуються і лише питання часу, коли сюди прийде старший оперативник Борис Стацюк та приведе слідчого – оголошувати підозру. Геннадій знав, що буде саме так. Знав, що Стацюк обожнює доводити свою роботу до кінця. І ось, його шанс притиснути сплячих собак.
Як у воду дивився. Двері камери відчинились і зайшли два працівники. Один худий, в білій сорочці та чорних штанах. На миршавому обличчі окуляри. Під пахвою біла тека. Іншого всі в Сплячих собаках знали добре. Кремезний, широкоплечий з лисою головою та кам'яним виразом обличчя. Чорна футболка обтягувала м'язисте тіло. Колишній працівник спецпідрозділу Альфа. Борис Стацюк на прізвисько Тінь, власною персоною.
— Ми розмовляємо з клієнтом! — обурився Фелікс. — Ви порушуєте адвокатську таємницю.
Насправді все це зіграє на руку Собакам. Фелікс подасть клопотання у відповідь, перевищення службових повноважень.
— Справа серйозна, — грубим голосом відповів Тінь. — Тож на адвокатську таємницю можемо не зважати. Вам грозитиме довічне ув'язнення за тероризм.
— Це ще треба довести! — обурився Фелікс, але Геннадій поклав руку йому на плече.
— Борисе, — тихо сказав він. — Я знаю, що ти непідкупний. Знаю, що принциповий. І знаю, що ти б не заявляв це з порогу, перевищуючи службові повноваження просто так.
Борис промовчав. Слідчий пройшов до них і кинув на стіл теку. І безцеремонно вийшов за двері. З ними залишився лише Тінь. Вони чекали, що то матеріали справи, але прізвище було не Віктора.
— Це ваш наступний замовник, — сказав, коли за слідчим зачинились двері. — Зараз товариш слідчий повернеться вже з матеріалами Віктора Мар'юк. Трішки тонша тека, але вистачить, щоб закрити ваше кодло довіку...
Фелікс делікатно кашлянув. Пухкими руками взяв теку. Розкрив. Віктор глянув на блідого Геннадія. І зрозумів, що Тінь не бреше.
— Ми мали зустрітись з ним в Києві, — обережно промовив.
— Знаю, Мартиненко Анастасію бачили в одному з торгових центрів. На кого вона збирала інформацію?
Відповісти Геннадій не встиг. На телефон прийшло сповіщення від Насті. Гриб, у нас неприємності.
Розділ 7.
Більшість хакерів знають одне одного лише в мережі. Там вони сидять на форумах з кривим або провокативним інтерфейсом, діляться інформацією, хваляться та торгують. І кожний з них сповідує просте правило: не спалитись. Не залишати свого імені. Не давати про себе жодної інформації. Маючи достатньо вмінь можна представляти загрозу в мережі. Але це поки твоя фізична адреса залишається невідомою...
На виході з торговельного центру її вже чекали. Сія бачила все на камеру. Молодий юнак ходив стояв біля входу. Сія знала, що то по неї, оскільки бачила його невдалі спроби зламати камери спостереження. Дилетант. На іншому вході був ще один. Анастасія нервово всміхнулась: їй передалась параноя Віктора. Встати з-за столика вона не встигла. До неї сів гість. Старший чоловік, років сорока, з вусами. На скронях волосся сивіло. Арсен Сіренко, один з найстаріших хакерів країни, вшанував своєю особистою присутністю.
— Не роби зайвих дурниць! — стомленим голосом прошипів він. Його рука опустилась під стіл. — Я пристрелю тебе, лише рипнись.
Настя глянула в пошуках офіціанта. Потрібний відволікаючий маневр. Але того ніде не було.
— Офіціанти взяли невеличку перерву, — Арсен прослідкував за її поглядом. — Нашу бесіду не перервуть.
— Бесіду? — перепитала Настя. — Чи погрози?
— Бесіду, — повторив той. — Ти розумна дівчинка і знаєш, що все пройде мирно, якщо ти не робитимеш дурниць. Я радий, що саме ти тут, а не той прибацаний Тост.
— Він би не розмовляв, — Настя видушила з себе зневажливу посмішку.
— Тому я все ще не всадив у тебе кілька куль. Бо ти розмовлятимеш. І віддаси те, що вкрала щойно.
— Це наше замовлення! — обурилась вона. — Ми нічого в тебе не крали.
— Тост вкрав у Харкові. І покалічив двох моїх людей. Тому, вважаю, що це буде справедливо. Не всміхайся так. Ти ще легко відбулась. Знаєш, що ми робимо з тими, хто перебігає нам дорогу? Знаєш.
— Як ви на мене вийшли?
— Ти хороший кодер, Анастасіє. Як професіонал, мушу визнати, що твої декодери краще з того, що я бачив. Але даркнетом я володію краще. Я зламував усе, що міг, коли тебе ще не було на світі. Твої пошуки по форумах у тор браузері залишають слід. Змінюй нікнейми скільки захочеш, але від мене ти не сховаєшся. Ні ти, ні Тост, ні Гриб. Віртуальний світ — мій.
Арсен оглянувся. Офіціанта все ще не було. Знову повернув свої холодні очі на Сію.
— Гадаю, достатньо демагогії. Дай но мені свій телефон та ноутбук. Не переживай, Гриб купить тобі нові. За шифрування не переймайся — це не проблема. У нас є спеціалісти.
Сплячі Собаки далеко не єдина компанія на ринку цифрових послуг. Арсен володів компанією конкурентом: Легіон. Він знаходив молодих спеціалістів, та спеціалістів бувалих. Переважно він торгував ботофермами для політичних срачів. Бувало, крав дані. Іноді розбирався з хакерами одинаками. Але до цього їхні шляхи не перетинались. Гриб працював у своєму полі, Арсен — у своєму.
Вони знали одне про одного, оскільки обоє були фопами та мали легальну ширму для свого бізнесу. Сплячі собаки рахувалась консалтинговою компанією, а Легіон компанію з надання IT послуг. Обоє мали бухгалтерів та користувались послугами юристів. Але на цьому законність обох і вичерпувалась. Крадіжки, фальсифікації, насилля — залишалось за легальною ширмою.
Доки той говорив, Анастасія швидко відправила повідомлення шефу і вимкнула телефон. Простою комбінацією клавіш, немов би випадково, послала систему в сон. І передала Арсену.
— Без мене ви не зможете продати дані, — спокійно сказала вона.
— Та невже? Думаєш, я не знайду красиву брюнетку з любов'ю до червоного кольору і видам її за тебе? Ніхто й не помітить. Ну, був радий познайомитись наживо.
Він вперше за довгий час приязно всміхнувся, взяв під пахву ноут і пішов. Анастасія вдавано спокійно спостерігала, як він йшов геть і жодного разу не обернувся. З-за одного зі столиків встав ще один чоловік і пішов за ним. Анастасія почекала, доки той не зникне, а тоді різко встала. Знала, що якраз дотримає сльози до туалету.
Розділ 8.
Геннадій мовчки вислухав всю історію, не перебиваючи. Віктор та Фелікс, тим часом, знайомились з деталями. Борис Стацюк спокійно спостерігав за ними. А читати було що.
Докази поверхневі, але борони Господи, якщо хоч щось виявиться правдою. Міжнародна терористична організація Light, тобто Світло, дісталась таки теренів України. І зв'язалась зі Сплячими Собаками.
— Це маячня якась, — Віктор глянув на Бориса вцілілим оком. — Навіщо їм ми? Вони й самі можуть все дізнатись.
— Можуть. Але навіщо їм зайвий раз світитись? А так є команда злодіїв...
— Програмістів! — одразу ж виправив Фелікс. — Суд не довів...
— Добре, програмістів, — махнув рукою Борис. — Котрі й без того відомі на ринку ваших програмістських послуг. Просто ще одна крадіжка даних, нічого такого. Певна приватна особа робить замовлення кільком таким командам зло... програмістів і тихо збирає крадене.
— Як їх вичислили? — Віктор перегорнув сторінку.
— Колеги з-за кордону підказали, де шукати.
— І це все? Підказка колег з-за кордону? Ні мак адрес, нічого більше? Лише одне ім'я?
А ім'я було колоритним. Олександр Скрипаль. І лише одна фотографія посередньої якості, де він в Женеві зустрічається з невідомим чоловіком. Але невідомим той був лише для сплячих собак. Кіберполіція Європейського союзу могла їх знати.
— Це єдиний можливий контакт. І ви нас на нього виведете.
— Вже не виведемо, — Геннадій завершив дзвінок і знову включився в розмову. — В нас вже немає того, що потрібно було замовнику.
— Злодіїв пограбували? — Борис не втримав скептичної посмішки.
— І контакт ваш поволі перейшов до Легіону. Говори з ними. Якщо зможеш знайти.
Артур Сіренко з копами не працював принципово. Якось до нього вломилось кілька правоохоронців. Так вся мережа МВС потім місяць потерпала від ddos атак з різних країн світу. І нічого не могли знайти. Ip адреси мінялись, швидко, що їх не встигали забанити. Він зміг залучити всіх, хто вмів дедосити. В час диджиталізації це була страшна зброя. Масова навала запитів на сайт чи на сервер, що той не встигав опрацьовувати, і в кращому випадку просто зависав. В гіршому — загинався весь сервер.
Зробити таке вимагає чималих ресурсів і Арсен їх мав, завдяки своїм ботофермам.
— Я зараз вийду, а тоді сюди зайде слідчий і зачитає громадянину Мар'юк підозру про скоєння злочину. Завтра прочитає і тобі, Геннадію. Після завтра вже панянці Мартиненко. І там буде вказано про надання послуг терористичній організації. Себто, допомога тероризму.
— Гаразд, — здався Геннадій. — Але ти повернеш нетбук і телефон.
— Треба це обдумати! — обережно почав Фелікс. — І наголошу, що допомога слідству не може трактуватись визнанням вини.
— Немає чого думати, — сказав Віктор. — Сія там сама. Треба їй допомогти.
Якщо це таки Світло, а Анастасія буде без даних, її просто вб'ють. Вони самі вийшли на сплячих собак, тож відмовлятись пізно. І присягався Геннадій сам собі не працювати більше з копами. Стара образа все ще жевріла в ньому. Вигнали такого спеціаліста...
— Якщо, припустимо, ми допоможемо...
— Ніхто про це не дізнається. Репутація твоєї фірми буде недоторкана. Маєш моє слово.
— Тоді віддай Віктору його речі. І дізнайся, коли наступний літак до Києва. Є в мене одна ідея...
Розділ 9.
— Ти не залишишся? — спитав він.
Анастасія тихо одягалась. Їй потрібно було заспокоїтись, тож вона й підчепила якогось красунчика. Атлетичне тіло, татуювання, стильна зачіска, зелені очі. Вона не думала довго. Та й сам процес довго не тривав. Але голова прийшла до тями. Потрібно було діяти. Тост та Гриб прилетять зранку, це радувало. Проте часу залишилось мало.
— Залишайся зі мною! — попросив чоловік, піднявшись у ліжку.
Анастасія всміхнулась. Їй це лестило. Але не настільки, щоб послухатись.
— Зачиниш за мною двері, — погладила його рукою по щоці.
— Я залишу їх відчиненими, щоб ти могла повернутись. Ти вільна завтра ввечері?
Анастасія таки піддалась спокусі і потягнулась губами до його.
— Не обіцяю, — вона знала, що її шепіт та посмішка перевертають все в ньому. Такий був задум.
На ходу одягнула футболку, взулась в коридорі та тихо вийшла.
— Я подзвоню, — долинуло наздогін.
Анастасія залишила його слова без відповіді.
Зранку вона вже зустрічала Віктора та Геннадія. Обидва не спали всю ніч. Шеф обійняв її. Віктор мовчки кивнув. Його побитий вигляд лякав її, але Сія промовчала. Він її турботу не оцінить.
— То який в нас план? — поцікавилась вона.
— Нема плану. Потрібно здати замовника кіберкопам.
— Але з нами ніхто не буде працювати після цього.
— Буде. Бо здамо його не ми.
Розділ 10.
Марія, дівчинка, котру знайшов Арсен, вміло стала хакером Сією. Впевнено пройшла в ТЦ. Для неї це були легкі гроші. Прийти, передати дані й піти. Вона не знала, що за нею стежать люди Арсена. І не лише вони.
Її смикнуло, коли вона побачила юнака з синяками на лиці. Він недобре глянув на неї. Дуже недобре...
Піднялась на останній поверх. Зайшла у вбиральню підкрасити губи. Молода брюнетка в червоному платті, майже як у неї, зайшла слідом. Приязно всміхнулась.
— А ти дійсно схожа на мене, — сказала вона.
— Я не розумію, — розгубилась Марія.
— Розумієш. Тобі ж за це заплатили.
Марія швидко дістала телефон. Потрібно зателефонувати Арсену. Але, як на зло, її телефон завис. По дисплею пішли криві лінії.
— Зробимо наступним чином...
***
Зустріч пройшла, як і планувалось. Олександр Скрипаль осліпив її блискучою посмішкою. Імпозантний блондин у світлому костюмі з розстібнутою на грудях сорочкою. Він поводився галантно. Марія навіть заспокоїлась в його присутності. Арсен обіцяв їй людей, щоб пригледіли за нею. Але їх ніде не було.
Чомусь згадався той чоловік з синяками на лиці та недобрим поглядом. Але це дурниці, а перед нею сидить такий красень. Потрібно буде знайти його в соцмережах потім.
Все пройшло тихо. Марія відкрила ноутбук, взяла флешку Олександра і швидко скопіювала все на неї.
На тому й попрощались. Олександр ще раз їй всміхнувся і встав з-за столу. Марія підвестись не встигла. До неї сіла Анастасія.
— Ти молодець, — простягнула їй конверт. — Нічого складного, правда?
— Я все ще не розумію...
— Нічого й не треба розуміти. Передаси Арсену привіт від Сплячих Собак.
Марія не могла знати, що крім записів на флешці ще троянський кінь, написаний особисто Сією. Вона перелякалась і дозволила Сії підключитись до ноутбуку. Не могла знати, що варто буде Олександру Скрипалю, або будь-кому зі Світла під'єднати флешку до комп'ютера і все. Cert.ua матимуть туди доступ. А коли Світло зрозуміє все, то буде пізно.
Геннадій вчора надіслав повідомлення, сказавши, що контрактом на Оксану Розвадовську займеться компанія Легіон, оскільки Сплячі Собаки потрапили під слідство. Скрипаль не заперечував, бо Легіон мав дістати для нього те, що перед тим вкрав Віктор. Тож і злість терористів впаде на Арсена і його людей.
Анастасія підвелась і покрокувала геть, залишивши Марію без пояснень. Вона просто пішак, їй того знати не треба.
***
Віктор чекав на вулиці. Настя ствердно кивнула і вони мовчки пішли до машини.
— Знаєш, що я подумала? — сказала по дорозі. — А за чиїм замовленням ти поліз в ту компанію? Якось все так наклалось. Співпадіння?
— Спитай у шефа. Мені він не сказав.
— А щось взагалі сказав?
— Так. У нас є нове замовлення. Але тобі буде нудно.
— Знаєш, ми ледь не допомогли терористам. Я поки хочу нудну роботу. А ти?
Віктор мовчки відкрив їй дверцята машини.
***
Геннадій прийняв виклик по вайбері. Дзвонив Стацюк.
— Все готово, — одразу заявив Гриб.
— Знаю. Знаєш, що той шукав?
— Не встиг поцікавитись.
Насправді ще й як встиг. Розвадовська Оксана була ведучим інженером у НАН. Її розробка стіни від криптоволів допомогла б уникати хакерських атак від не зовсім дружнього сусіда. Але Світло вирішили привласнити це собі. Оксана єдина хто мала б доступ до цього. Тому й з'явився такий собі красень, Олександр Скрипаль, котрий хотів обманом знати про неї все. Далі діло амурної техніки. Серце не хакнеш.
— То ми чисті?
— Ви ніколи не будете чисті. Скажімо так: ви поки можете займатись своїми справами. Мені є чим зайнятись. Поки що. Але я з вами не закінчив. Не прощаємось...
Зображення Тіні зникло. Геннадій вилаявся. Не прощається він. Переглянув скопійований файл з даними на ціль. Хотів видалити, але передумав в останню мить. Нехай поки побуде в них. Раптом замовника харківського викрадення даних це теж зацікавить...
— Побачимо — відповів пустоті. — Хто з ким не прощається...
Кінець.
Примітка Автора.
Всі права захищені. Матеріали про методи хакерів взяті з вікіпедії. Дещо навмисне спрощене. Будь-які збіги, проста випадковість. Твір є авторською вигадкою. І дякую, що прочитали!
