Годинник стрілкою вицокує хвилини,
яскравий день біжить у майбуття,
А ще зима невблаганнО панує,
і холод крізь щілини проника.
Ще не весна, але й вже не зима,
і хоч мороз тримається стабільно,
Я прогуляюсь, без ривків, повільно.
І по думках пройдуся без жаля.
У голові - неначе після битви,
одні поля засіяні кістьми,
я би хотів радіти разом з дітьми,
але думки летять в чужі краї.
Туди де море, де високі миси,
Скелясті скелі вгору стременять.
Там я буду у водах ноги мити
і твої лиця мило уявлять.
Згадаю всі твої сміхання милі,
палкі цілунки, зайчики в очах,
Гіркі плачі в розлуці на причалі
печать прощань, руки останній змах.
І я ступив на берег без вагання,
мене чекало світле майбуття
Я ще не знав - відмова від кохання
ще призведе до пустки й небуття.
Бо без любови - жити неможливо,
Вона рушій, вона святий Грааль.
Я був дурним, не знав що є важливо
Залишив острів і твою печаль.
Вже не вернути наші сподівання,
ти десь самотньо хвилі стережеш.
Пробач мені, пробач, твоє кохання,
моя сирено, знаю ти прийдеш,
у мої сни, що сповнені тривоги,
в мої думки - вони давно твої...
Шкода лишень, це мрії голубі...
