Барви червоні і лукаві,
Огортають мене в ванній,
Тону в барханах пустельних,
Накриває бурею густою,
Я поринаю у думи свої,
Не знаючи що там чекає,
Втомився від порожнечі,
Не має сил її вдовільняти,
Краще просто розбити,
На тисячі маленьких фрагментів ,
Їх ніхто не збере,
Не зоповнить мою порожнечу,
Окроплю це дійство я кров'ю,
Щоб висікти це у думках,
Про жахливість тієї долі,
Що мене по життю спідка,
Вона уже вкорінилась,
В моєму райськім саду,
Розрослась і обплела,
Дерева фруктові - спокою,
Немає цьому вороття,
Не дарма я посадив,
Цей плющ болю й страждань,
Він дає мені сили,
Не продовжувати ці брикання,
Не робити щось важче,
Аніж старатись, боротись,
Здатися - не усяк може,
Бо боротьба то життя,
А жити хочуть усі,
Від дорослого і до малля,
Тож я боротьбу покидаю,
Білий стяг майорить наді мною,
Я все би відав за можливість,
Вкусити плоди - спокою.
