Спокуси розійдуться,
В похмурих променях,
Затишшя звучить,
В спогадах, в снах.
У світах наших, де
Радість з болем йде,
Забути б все, та знову
В полоні серце б'є.
Сонцестояння близько,
Яке я почав,
Пройдисвіт минає,
А ми в снах не здамо.
Під серенад прощання
Лунає гучний спів,
Таємниці ховає
Очерет — мрій живих.
Кайданів тяжких не зняти,
Але серце палає,
В серпневий день згадаю,
Як любов нас не зраджає.
У вірші передаються глибокі емоції та прагнення до любові. Ліричний герой готовий на все заради близькості з коханою, навіть якщо це означає втрату. Через образи танцю та тіні він висловлює ніжність і бажання знайти справжнє серце, уникаючи болю і зневіри.
У вірші йдеться про складні сімейні стосунки та емоції, пов’язані з життєвими змінами. Описується весняна ностальгіа і туга, коли чоловіки проводжають невістку, а діти співають, проводжаючи. Сімейний конфлікт між матір'ю та сином підкреслює напругу в родині, що губить себе саму.
Лебеді і океан символізують красу та невідомість, а спів — це вираження почуттів і надій. Тема любові та страждання присутня через образи прокляття і прийняття, що підкреслює складність людських відносин.
