Спокуси розійдуться,
В похмурих променях,
Затишшя звучить,
В спогадах, в снах.
У світах наших, де
Радість з болем йде,
Забути б все, та знову
В полоні серце б'є.
Сонцестояння близько,
Яке я почав,
Пройдисвіт минає,
А ми в снах не здамо.
Під серенад прощання
Лунає гучний спів,
Таємниці ховає
Очерет — мрій живих.
Кайданів тяжких не зняти,
Але серце палає,
В серпневий день згадаю,
Як любов нас не зраджає.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
