Спокуси розійдуться,
В похмурих променях,
Затишшя звучить,
В спогадах, в снах.
У світах наших, де
Радість з болем йде,
Забути б все, та знову
В полоні серце б'є.
Сонцестояння близько,
Яке я почав,
Пройдисвіт минає,
А ми в снах не здамо.
Під серенад прощання
Лунає гучний спів,
Таємниці ховає
Очерет — мрій живих.
Кайданів тяжких не зняти,
Але серце палає,
В серпневий день згадаю,
Як любов нас не зраджає.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Я часто задумуюсь, що означають для нас ці прості слова «Вітаю» і ці традиції, які ведуться від покоління до покоління. Чому, попри зайнятість і темп життя, ми все одно знаходимо час на те, щоб сказати один одному кілька добрих слів у святковий день?
Я часто задумуюсь, що означають для нас ці прості слова «Вітаю» і ці традиції, які ведуться від покоління до покоління. Чому, попри зайнятість і темп життя, ми все одно знаходимо час на те, щоб сказати один одному кілька добрих слів у святковий день?
