Спокуси розійдуться,
В похмурих променях,
Затишшя звучить,
В спогадах, в снах.
У світах наших, де
Радість з болем йде,
Забути б все, та знову
В полоні серце б'є.
Сонцестояння близько,
Яке я почав,
Пройдисвіт минає,
А ми в снах не здамо.
Під серенад прощання
Лунає гучний спів,
Таємниці ховає
Очерет — мрій живих.
Кайданів тяжких не зняти,
Але серце палає,
В серпневий день згадаю,
Як любов нас не зраджає.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
Де час відлунює у горах древніх,Де тіні князів тримають свій суд,Палає в душі голос предків таємний,Він кличе до істини, вічних споруд.
Вірш про власну цінність навіть тоді, коли зовсім не віриш в себе.
Де час відлунює у горах древніх,Де тіні князів тримають свій суд,Палає в душі голос предків таємний,Він кличе до істини, вічних споруд.
Вірш про власну цінність навіть тоді, коли зовсім не віриш в себе.
