Автор: Павєл Лузін для CEPA
Оригінальний допис був опублікований 19 березня 2024 року
Станом на кінець минулого року росія змогла відновити чисельність своїх збройних сил, незважаючи на масові втрати 2022-2023 років. Кількість, однак, не означає якість.
Тепер, коли Владімір Путін забезпечив собі переобрання на нечесних і невільних виборах і вбив свого головного політичного конкурента Алєксєя Навального, перед ним постала серйозна дилема. Як він може утримувати польові сили чисельністю близько 200 000 чоловік для ведення агресивної війни проти України, коли його марнотратні генерали починають наступальні операції, які можуть коштувати 1000 вбитих і поранених щодня?
Російські сухопутні війська в Україні перетворилися на мішанину з регулярних підрозділів, ряди яких поповнилися мобілізованими солдатами, а також тими, хто підписав контракт на військову службу, щоб сплатити сімейні борги. Решту складають засуджені та нерегулярні добровольчі формування під егідою Міністерства оборони.
За моїми оцінками, на окупованій росією території Україні перебуває 150 000-200 000 чоловіків, включно з підрозділами підтримки, виходячи з наявних даних та історії сучасної війни.
Тим не менш, якщо рівень втрат залишиться на минулорічному рівні, кремлівському керівництву доведеться вирішувати, як отримати більше живої сили. Кожен з п'яти варіантів пов'язаний з практичною проблемою або політичною ціною.
вербувати 20 000-30 000 солдатів на місяць протягом 2024 року, незважаючи на неминучий дефіцит засуджених (які зараз переважно мертві або поранені), які становили вирішальний елемент новобранців у 2023 році;
зменшити втрати шляхом переговорів;
використовувати підхід «ескалація заради деескалації» в Балтійському регіоні з метою примусити до переговорів;
відправити на фронт солдатів-строковиків, які наразі не беруть участі у війні; та
розпочати нову хвилю мобілізації.
Останній варіант також є остаточним - мобілізація була вкрай непопулярною серед російського суспільства у 2022 році, і її уникатимуть, аж поки Кремль не вважатиме, що інші зусилля не дають результатів. До літа стане зрозуміло, чи було російське керівництво змушене піти цим шляхом. Четверта альтернатива - відправка молодих призовників - порушила б обіцянку Путіна не робити цього, хоча і залишається можливою.
Чому доступно так мало солдаті? Адже гранична чисельність російських збройних сил була підвищена до 1 320 000 осіб у грудні з 1 150 628 осіб на початку року.
Згідно з останніми офіційними заявами, у 2023 році на військову службу було прийнято близько 490 000 солдатів-контрактників і добровольців, а також 244 000 мобілізованих солдатів.
Хоча Владімір Путін заявив, що в зоні бойових дій перебуває «понад 600 000 осіб», дуже ймовірно, що ці «особи» включають цивільне російське населення, в тому числі цивільний персонал тощо.
Перш за все, необхідно з'ясувати, з чим можна порівняти всю офіційно заявлену нинішню чисельність російських військ. Наприклад, пікова чисельність радянських військ в Афганістані становила близько 109 000 осіб, у тому числі 106 000 радянських військовослужбовців. З цієї кількості близько 74 000 військовослужбовців належали до бойових частин (близько 70%).
Далі необхідно оцінити сучасний військовий склад.
Солдати-контрактники, становлять приблизно 490 000 чоловік, у тому числі близько 50 000 прапорщиків, які служать два і більше років. Але є багато невідомих; наприклад, чи включені в цю цифру 40 000-50 000 студентів військових навчальних закладів, скільки з них були змушені продовжити контракт з урядом, і скільки з них загинули або були поранені.
Відомо, що серед солдатів-контрактників є й ув'язнені. Вони були завербовані протягом 2023 року в підрозділи «Шторм Z» і «Шторм V», і їхня загальна кількість, ймовірно, перевищує 100 000. Для порівняння, «Група Вагнера» завербувала 50 000 ув'язнених протягом червня-грудня 2022 року (багато з них загинули, а решта були включені до складу офіційних підрозділів).
У січні 2021 року загальна кількість ув'язнених у росії становила 466 000, з яких 40 000-45 000 були жінками. До жовтня ця кількість різко скоротилася до 266 000, причому значна, але невідома частка з них пішла на військову службу. Крім того, 20 000 або більше добровольців служили в підрозділах, що перебувають під управлінням Міністерства оборони.
Існує також певний подвійний підрахунок кількості контрактників. Як ув'язнені, так і добровольці були зобов'язані підписати наступні контракти через шість місяців або вони автоматично продовжувалися через кілька місяців, а це означає, що деякі з них були двічі зараховані до числа контрактників протягом 2023 року.
Загалом, за моїми оцінками, у складі російських сил налічується 200 000 солдатів-контрактників, сержантів і прапорщиків, які вже служили за контрактом, а також щонайменше кілька десятків тисяч ув'язнених і десятки тисяч добровольців. Загалом, ми отримуємо 300 000-350 000 із заявленої загальної кількості в 490 000 контрактників, які реально служать.
А як щодо втрат? За консервативними оцінками американської та британської розвідки, вони становлять 315 000-320 000 вбитих і поранених солдатів і найманців на кінець 2023 року порівняно з більш ніж 100 000 на кінець 2022 року.
Загальна чисельність особового складу російських збройних сил напередодні 2022 року становила лише близько 750 000, що приблизно на 20 000 менше, ніж 770 000 у 2016-2017 роках, через негативні демографічні тенденції.
Тому всі зусилля з набору 2023 року разом із частковою мобілізацією восени 2022 року дозволили росії відновити кількість збройних сил, але не їхню якість. Втрати означають, що російська сухопутна армія значно погіршилася з точки зору організаційної цілісності та підготовки.
Як для ведення війни, так і через перманентний повстанський рух в Україні [росіянам] потрібно більше військ - і все ж російські збройні сили помітно розтягнуті.
У червні 2023 року, під час заколоту «Групи Вагнера», стало зрозуміло, що в російських регіонах поблизу кордонів України немає значної концентрації резервних військ, за винятком деяких підрозділів бойового забезпечення і, звичайно, авіабаз та інших військових родів військ. Майже всі російські боєздатні війська та війська бойового забезпечення розгорнуті на території окупованої України.
Отже, що тепер?
Політичному керівництву росії необхідно знайти нову живу силу. Це рішення залежатиме від низки факторів.
По-перше, якщо середні втрати залишаться такими ж, як у 2023 році, росії потрібно буде набирати щонайменше 20 000 нових солдатів/добровольців щомісяця. Якщо ж вона прагне проводити більше наступальних операцій з використанням такого ж кривавого підходу, як під Авдіївкою, ця цифра зростає до приблизно 30 000 на місяць.
Це буде нелегко. У російських в'язницях є значні виробничі потужності, які потребують робочої сили. Це означає, що армія не зможе набирати таку ж кількість людей, як у 2023 році. Як тільки це джерело вичерпається», можливість набрати достатню кількість «гарматного м'яса» виглядатиме складніше.
По-друге, росія вітатиме тимчасовий перепочинок у війні або, принаймні, зниження її інтенсивності шляхом переговорів. У лютому Путін двічі обговорював свої умови переговорів, додавши для годиться ще одну порцію ядерного шантажу. Будь-яка пауза дозволила б провести реструктуризацію і відновити боєздатність армії, а також зменшити кризу з набором живої сили.
По-третє, існує, здавалося б, простий варіант відправки призовників, які офіційно не беруть участі в бойових діях.
Минулого року 277 000 російських чоловіків були призвані [до лав армії терміном] на один рік. Деякі з них підписали контракти, і цього року будуть нові весняна та осіння призовні кампанії. Вони залишаються в росії лише на розсуд Кремля. Призовники можуть бути легально відправлені на поле бою вже після чотирьох місяців військової служби.
Більше того, розширення Південного військового округу за рахунок окупованих територій України з 1 березня означає, що призовники можуть бути легко передислоковані в будь-яку частину округу без уваги громадськості. Те ж саме стосується відновлення Ленінградського військового округу, який стане відправною точкою для будь-яких військових дій у Балтійському регіоні. Враховуючи парадоксальну віру росії в «ескалацію заради деескалації», не можна недооцінювати перспективу прямого зіткнення з НАТО.
Така агресія може використовувати солдатів строкової служби навіть без масової мобілізації, принаймні на перших порах. Це правда, що призовники погано підготовлені, але так само, як і мобілізовані солдати і ув'язнені; призовники також молодші [за віком], що є значною перевагою.
Однак це не є улюбленим підходом російського військового керівництва. Воно вважає за краще тиснути на призовників, щоб ті стали контрактниками. Очікується, що такий тиск посилиться у 2024 році.
Але навіть у такому разі цього може виявитися недостатньо для забезпечення необхідної кількості особового складу. Якщо до літа цифри не складатимуться, і/або бойові втрати будуть більшими, ніж очікувалося, у Кремля залишиться небагато варіантів, навіть незважаючи на те, що йому бракуватиме молодших офіцерів і сержантів для навчання і командування новобранцями.
Ніщо з цього не повинно здивувати або змінити розрахунки західних прихильників України. З росією не можна вести переговори чи заспокоювати її. Російську загрозу для України і Заходу можна усунути лише військовою силою.
