Пазур жваво молотив ложкою, з апетитом уплітаючи перлову кашу, що приготував Ковш. Погода була паскудна: моросило, холодний вітер пронизував до кісток. Гарячий обід грів не тільки тіло, а й душу. Сталкер обдумував, що йому робити. Зброя є: розжився ТОЗом, пістолет ПМ, набої. Недавно зняв з одного жмура «Зорю», правда, потріпану добряче. Але Шуруп привів її до ладу, правда, не задешево. Детектори є, болти є. Можна йти десь. На північ.
Промайнула думка знайти Арта. Він подарував йому шанс і надію. Тепер Пазур хотів висловити йому вдячність. Сталкер доїв обід, помив казанок і вийшов до вогнища. Вовк інструктував двох новачків, що зібралися в самостійний вихід. Пазур терпляче чекав осторонь.
Нарешті новачки пішли. Вовк запитливим поглядом подивився на Пазура.
- Чого тобі?
Пазур зам'явся. Але потім зібрався з думками і випалив:
- Хочу знайти Арта. Може, зможу щось для нього зробити. Він врятував мене.
Вовк пильно подивився на нього, відкрутив термос і налив чаю.
- Арт - помічений Зоною. Ти не знайдеш його, поки він сам цього не захоче. Але якщо це для тебе вже idée fixe, то можу підказати один шлях. Але пам'ятай - ти ступаєш на стежку, з якої зійти вже не зможеш.
Пазур оторопів.
- Як це - помічений Зоною?
- Я не знаю, - Вовк сьорбнув чай і зітхнув, - боюсь, що і він не знає. В Зоні багато запитань, на які нема відповідей.
- То з чого мені почати? Куди йти?
Вовк потиснув плечима.
- Безпечніший (умовно, звісно) шлях - через Смітник, дігерів до Бару та Інформатора. Але за «поміченого Зоною» тобі доведеться заплатити немалу суму. Коротший у всіх сенсах шлях - Болото й Док. Старий відчуває їх, сам помічений, то може, підкаже. А може й ні.
Пазур, копирсаючись палицею в землі, задумливо промовив:
- А на Болото під кулеметом лізти, як я зрозумів.
- Правильно ти зрозумів. І якщо ти вперто хочеш піти цим шляхом, то вирішувати тобі.
Сталкер вагався. З одного боку, хотілося йти. Він відчував себе досить впевнено на Кордоні, добре обходив аномалії, непогано стріляв. З іншого - ставати на стежку в один бік, без вороття... Ці слова Вовка викликали первісний страх. Страх перед невідомим. Але ж і втрачати нічого. За периметром він загримить у колонію. Тут гнити? Теж не хочеться. Прямо як у Шекспіра - бути чи не бути? От в чому питання.
В роздумах минуло пару годин. Сталкер вирішив - бути. Гори воно все в пеклі. Хоча й в пеклі, мабуть, безпечніше. Пазур задумав йти надранок, коли вартовий за кулеметом буде найбільш втомлений. Час використав з користю: поспав, поповнив припаси, приготував спорядження. Болота він більш-менш знав. В КПК він був вже не ренегат, а бувалий одиночка.
Ось і третя ночі. Сталкер з пагорба озирнувся на селище. Було тихо. Тільки з боку скупчення гравітаційних аномалій ледь доносилось виття пса. Пазур зробив глибокий вдих і впевнено пішов вперед. Майже так само, як і Арт кілька місяців тому...
Група на КПП отримувала озброєння. Підстаркуватий прапорщик з лисячими, як у всіх представників його посади, очима невдоволено бурмотів:
- Беріть штатні калаші та йдіть. Чи вам ще танк викотити?
Старлей відповідав:
- Наказом підполковника Коваля нам дозволено озброїтися довільним чином. Сержанте - командуй.
Офіцер поняття не мав, як озброюватися в Зону. Він ще не бачив мутантів і не дуже вірив в їхнє існування в принципі. Капітонов не любив жувати соплі.
- «Сайга» плюс чотири БК: по два шрот і жекан. Два АК-74, один з ПСО, по три БК на ствол, бронебійні. СГД плюс три БК на ствол, бронебійні. Пістолети: три «Форти» і АПС, по три БК на ствол. Гранати Ф-1 - по шість штук на рило, по три аптечки і по шість бинтів. Все.
Прапорщик округлив очі:
- Та ви що, хлопці? На ЧАЕС зібрались? Куди вам стільки? З мене ж шкуру знімуть!
- Степаничу, не тошни. Давай, що кажуть.
Капітонов чекав, поки прапорщик, крекчучи, тягнув їм зброю і боєприпаси. Сам сержант взяв собі «Сайгу», зарядив шротом. Автомат повісив за спину. Один з солдатів взяв СГД, відточеними рухами спорядив магазини, зарядив гвинтівку і повісив за спину. Старлей і другий солдат озброїлися автоматами.
- Ну що, готові? Можемо рушати?
Офіцер почувався аж надто впевнено і войовничо. Сержант переглянувся із солдатами й кивнув.
- Йдемо.
За десять хвилин група вийшла з блокпоста в напрямку тунелю на Болото. Дорога була спокійна. Як перед чимось страшним. Старлей звернув увагу на величезні валуни, посічені кулями. Видно, стріляли сюди досить часто. В колекторі дозиметри почали потріскувати. Опромінення було вище норми. Треба було прискоритись. За кілька метрів до виходу сержант різко спинився.
- Що там? - спитав офіцер.
Капітонов мовчки показав на зелену калюжу, над якою піднімався зелений лиск. Відчувався різкий запах сірки.
- Хімія тут. «Холодець» чи «газтровка». Не знаю. Влізеш - здохнеш. Обходимо.
Група обережно обійшла аномалію. Нарешті колектор скінчився. Сержант прислухався. Було тихо. Група зайшла в будинок. Треба було перепочити.
Старлей почав командувати:
- Боєць, знайди дров для багаття.
Солдат вже повернув до виходу, але сержант зупинив його.
- Стояти! Старлей, ходи на хвилинку.
Капітонов вийшов з хатини. Офіцер послідував за ним. Вийшовши, він владним голосом почав:
- Сержанте, що ти собі до... кхе...
Слова перервав сильний удар прикладом під дих. Старлей склався вдвоє і впав на коліна, хапаючи повітря ротом.
- Тепер слухай сюди, шмаркачу! Двічі повторювати не буду! - зловісним голосом промовив Капітонов. - Субординація залишилася там. Тут Зона. І ти не офіцер. Лідер групи - я! Бо я тут давно. І щось знаю. Мої команди виконуєш миттєво. І не думай, що мені хочеться командувати. Просто так у тебе більше шансів прожити ще один чортів день. Затямив?
Офіцер, важко дихаючи, кивнув.
- Ще одне, - сержант говорив буденним голосом, - ми тут всі рівні. Нема звань, чинів. По одному ніхто не ходить. По дрова не йдемо, виламаємо пару дощок з підлоги. На варті стоятимемо по двоє. Все, пішли.
Вони повернулись до солдатів. Солдафони все чули й бачили. Але не показали й виду. Капітонов звернувся до них:
- Хлопці, треба позбутися військових звернень. Зніміть шеврони і знаки розрізнення. І запам'ятайте - ми одиночки. Йдемо до Дока. Мої команди виконуємо миттєво. Все зрозуміло?
Бійці кивнули. Їм було все одно. Група виламала кілька дощок з підлоги, розвели багаття, перекусили.
- Розташовуємося на ночівлю. На варті по двоє. Зміна за три години.
Першими на варту пішов Капітонов з солдатом. Старлей з іншим вклалися спати.
Нічне життя Зони прокидалося. Ревіння мутантів чулося з усіх боків. Часами долинав відгомін пострілів. Десь там, далеко. Минули напружені три години. Солдат розбудив зміну. Старлей, позіхаючи на весь рот, змінив сержанта. Капітонов одразу провалився в сон. Але поспати не судилося. Гуркіт автоматної черги підкинув обох. Ревіння за стіною прогнало сон миттю.
- За спину! - скомандував сержант.
Солдат миттю зайняв позицію і прикрив Капітонова. Той приготував дробовик і повільно почав виходити з хатини. На них чекало страшне видовище. Здоровенний, більше двох метрів, мутант обвив щупальцями старлея, а солдат розряджав у нього автомат. Тільки рани мутанта миттєво загоювались.
«Кровосос», - зрозумів Капітонов. Треба чекати моменту. І він дочекався. Мутант відкинув мертве тіло вбік, і в той самий момент сержант всадив йому три порції шроту прямо в голову. Мутант заревів, перейшов у стелс і почав віддалятися. Ляпання кістлявих ніг по воді почулося з іншого боку. Кістлява лапа могутнім ударом переламала шийні хребці солдату, котрий навіть не зрозумів, що сталося.
- В хату! - крикнув сержант.
Вони відступили. Величезна тінь з'явилася в дверях. Ще три порції шроту, і мутант захитався. Аж раптом з-за спини гримнув оглушливий дуплет. Дві порції шроту, випущені з довжелезних стволів ТОЗу, розірвали й без того побиту голову кровососа на шматки. Мутант завалився вперед. Кістляве тіло сіпнулось і зав
мерло. А в дверях показався силует невисокого сталкера...
