— ...і відчиниться світла брама, і вийдуть звідти янголи Господні, і питатимуть кожного про гріхи їхні. І ніхто не врятується від гніву їхнього, окрім як іменем Господнім... Треба мати його в серці своєму, тільки воно захистить.
— Це янголи сказали вам убити вашу дочку?
— Ні. Я не божевільний, сер, і не чую голосів. Це моя совість мені сказала. Я погано виховав її, не навчив страху Господнього. Моя дочка була розпусницею, збоченкою, впала в наймерзенніший гріх, я мусив хоча б спробувати врятувати її душу від пекельного вогню. Мерсі хотіла піти від нас до тієї жахливої жінки, я не міг цього допустити.
— Розповідайте, як усе було.
— Ввечері Мерсі прийшла додому з новою валізою. Я знову вмовляв її схаменутися, зійти з широкого шляху, що веде до загибелі, навіть плакав, але диявол зробив її серце твердим, мов камінь. Вона піднялася до своєї кімнати та почала збирати речі. Тоді я пішов на кухню й узяв там найбільший ніж. Я підійшов до неї зі спини, схопив за волосся і... Нащо ви змушуєте мене знову все це згадувати? Я ж у всьому зізнався, нічого не заперечую. Ви самі все бачили.
— Продовжуйте, містере Вайзмане. Важлива кожна деталь.
— Я відтяв їй голову і випустив усю кров. Ви ж знаєте, що душа міститься в крові? Тож я звільнив її душу від брудного, оскверненого тіла. Потім вийняв її грішне серце й очистив його вогнем.
— Кинули в комин.
— Так. Тоді я став на коліна й молився, поки з зібрання сестринської домашньої групи не повернулася моя дружина. Вона злякалася, коли побачила, що я весь у крові. Я сказав їй, що наша донька спокутувала свій гріх, що тепер вона має молитися за душу Мерсі, і мою теж, але дружина закричала, відштовхнула мене і побігла до сусідів. Я не переслідував її. Там вона викликала поліцію і ось я тут. Я просто хотів врятувати свою дитину. Шкода, що я не встиг покарати жахливу жінку, яка занапастила її.
— Міс Лавлейс? Ви і її планували вбити?
— Звісно. Ви тільки уявіть собі, сер, скільки безневинних душ це породження пекла ще зіб'є зі шляху істинного. Господь милосердний, він пробачить Мерсі. І мене, недостойного раба свого, теж пробачить. Я невпинно молитимусь за це решту свого життя. І коли відкриється світла брама, й вийдуть з неї янголи господні, я скажу: «Ось моє серце, ось закарбоване в ньому ім'я Господнє, я — раб його, був вірним йому до кінця, навіть єдину дитину свою заклав, щоб урятувати від гріха, як отець наш Авраам готовий був закласти сина свого Ісаака. Ось серце моєї доньки, очищене вогнем від скверни і в ньому теж сяє ім'я Господа».
Допит тривав ще довго, але нічого, окрім маячні про янголів, містер Вайзман слідству більше не повідомив.
***
Детектив Довсон та його помічник Перкінс відвідали церемонію прощання з Мерсі Вайзман — Довсон хотів поставити ще кілька питань людям, які її знали. Вбивця не спотворив обличчя жертви, тож дівчина лежала у відкритій труні, її шию накрили білим шаликом. Наче лялька: золотаве хвилясте волосся до плеч, бліде, майже дитяче личко, хоч Мерсі й було двадцять три. І труна, і тіло в ній потопали в білих ліліях — недоречний, на думку багатьох присутніх, символ невинності. Пастор виголосив промову з кислою міною, ніби виконував дуже неприємний обов'язок — він знав, який саме гріх водився за покійною. Кохана Мерсі — молода вчителька Тара Лавлейс, на похорон, звісно ж, не прийшла. В містечку й без того вже розмов було, чи має право така особа працювати з дітьми.
Після церемонії, детектив з помічником зайшли до кафетерію. Перкінс був зовсім молодим, нещодавно став до роботи і ще не встиг набратися професійного цинізму, тож настрій у нього був трохи меланхолійний.
— Така гарна була, ви ж бачили. Світла дівчина… Як так можна, власну дитину?! Як, узагалі, таке можливо в наш час? Я не розумію, чому вона не пішла від цих божевільних раніше? Могла ж поїхати навчатися до іншого міста, була б жива. На похороні одна жінка з тієї церкви казала, що Мерсі дуже любила батьків, завжди слухалася в усьому. Мабуть не хотіла лишати старих самих і це коштувало їй життя.
Довсон лише хмикнув.
— Знаєш, Перкінсе, я, звісно, не релігійний фанатик і в жодному разі не виправдовую цього Вайзмана, але ці збоченці останнім часом геть знахабніли. Останній страх втратили. Може, Рейган тепер хоч трохи лад наведе? Якби мій син Генрі щось таке утнув, тобто, прийшов би до мене і заявив, що він тепер педик, навіть і не знаю, що б я з ним зробив. Вбивати, звісно, не став би, але...
Перкінс ледь не вдавився кавою. Хотів щось сказати, але передумав — усе-таки йому з Довсоном ще не один рік працювати разом.
