Добре, що автор цієї книги не побачить мого відгуку і того, що я розповідаю, як постійно плутаю його прізвище зі словом «комарик»...
Окей-окей, це серйозний відгук, тому я теж буду серйозною. І одразу почну з попередження: будь-які враження від книг є суб'єктивними, але цього разу вони ще суб'єктивніші, ніж зазвичай. Зокрема тому, що книга Комарека мені видалася дуже неоднозначною, як і він сам. Кілька тез я виділила для себе як ті, над якими можна подумати, щодо багатьох інших же — страшенно плювалася. Дивний вийшов мікс.
Назва книжки та опис на сайті видавництва обіцяли, що мова йтиме про психічне й фізичне здоров'я та нездоров'я, хвороби, смерть, та психосоматичну медицину. А по факту я весь час відчувала, що Комарек або взявся розглядати ці теми настільки масштабно й комплексно, що в результаті вийшло надто поверхнево, або книжку треба було по-іншому назвати й позиціювати, або зі мною щось не так. Або я дурна, або лижі не їдуть — як то кажуть. Або я просто мала інші очікування, які не виправдались.
Впевнена, що для когось такий різносторонній виклад буде навпаки перевагою, адже автор створює широкий контекст для міркувань про основну тему — починаючи від етимології слів, які ми використовуємо на позначення певних речей/явищ, закінчуючи поглядом на суспільство як цілісний організм, його роль для кожного окремого індивіда тощо. Та особисто мені виявилося забагато контексту й замало тієї самої теми.
Також постійно здавалося, ніби читаю бурчання людини, думки якої безнадійно застаріли в певних аспектах і для якої колись все було краще. Чого варте тільки бідкання щодо «вимирання населення» через спад народжуваності й «геніальної» ідеї впровадити закон, згідно з яким значну частину пенсії людей становив би відсоток від доходу їхніх дітей. На думку автора, це мало б збільшити народжуваність. Ніякої проблеми в цьому він не бачить. А я не бачу, яким боком це стосується заявленої теми книги. І це тільки один приклад із багатьох.
Не кажу, що погляди Комарека геть абсурдні, зовсім ні. Вони варті міркувань, навіть можуть бути доречними в якихось конкретних ситуаціях, але проблема в тому, що автор намагається зробити з них універсальну систему для всього. І сам же собі суперечить, як мені здалось! Бо неодноразово висловлює думку, що притаманне нам полярне мислення не дозволяє побачити цілісну картину й не все у світі складається лише з двох протилежних полюсів (єдине, з чим я повністю згодна!), але при тому часто демонструє досить однозначний погляд на речі.
Ну а вишенькою на торті став підсумок, що книга не була ні спробою маніфесту (справді?), ні інтерпретацією, а лише описом. Як на мене, будь-який наш опис стану речей у світі — певною мірою інтерпретація, бо ми описуємо через призму власного сприйняття. А тут тим паче — інтерпретування на свій розсуд було занадто очевидним, аби потім можна було самовпевнено видавати це за дійсність.
Словом, що я можу сказати замість висновку...
Але попри все, з чим я не згодна, не заперечуватиму, що стиль письма навдивовижу легкий для сприйняття, а контроверсійні думки надовго займають мозок. Тож відмовляти від читання не буду. Зрештою, інтерпретації прочитаного у нас всіх теж різні.
Написано для телеграм-каналу «Нотатки про книги і вино»: https://t.me/wine_and_books
