Мода така штукенція, що іноді диву даєшся. Пам’ятається, як свого часу ми переймалися розкльошованим вбранням, зокрема, штанцями. У мене в коліні двадцять (це про сантиметри), а внизу тридцять, вихвалялися. А в мене внизу сорок! І так далі, і тому подібне… Мій друган, Женько, заказав в ательє п’ятдесят, та ще й з манжетами. Ото була хохма, коли зачепився за якийсь стирчак і клюнув сурлом асфальт…
Дівчата особливо були вигадливими. Я був відпустив довжелезні патли (хіпаки тоді були у фаворі), так старша сестра наполягла постригтися наголо, бо їй, бачте, потрібен був чуб для чушки. Нинішнє покоління напевне ж не відає, що це за штука, пояснити складно, якщо людина не стикалася з подібним стиляжеством – хіба що популярно. Попросту, це накладний (якщо свого не вистачає) шиньйон, тобто купа волосся, закріпленого на маківці. Може хто бачив по телевізору, як африканські жіночки пересуваються з баняками на головах, так ото щось подібне, тільки менш об’ємніше, ну, десь із декалітр.
Сусідка додумалася припасувати скляну баночку з-під гірчиці, обвила своєю косою, пришпилила. Автобуса тряхнуло на вибоїні, модницю підкинуло прямо банкою в ручку закритого люку. Травмувалася серйозно… Нещодавно зустрів, дивлюся, ривками двигає, цікавлюся, чи не наслідок курйозного випадку. Сміється… Да-а, на старість тільки й залишається – то либу тягнути, то ногу.
Не піддавайтеся віянню моди, бережіть черепну коробку, бо на старість воно аукнеться.
