Розмова, яка з простого формату «три питання — три відповіді» виросла в повноцінне (і надзвичайно інформативне) інтерв'ю — сьогодні в гостях у каналу «Буревій історій» Богдана Романцова, редакторка видавництва «Темпора», літературознавиця, к.ф.н., публіцистка, лекторка.
Це інтерв'ю досі лише з трьох питань та відповідей, але кількість піднятих в ньому цікавих тем виявиться скарбом для будь-якого сучасного українського письменника та письменниці, особливо — для початківців.
Чого, на Вашу думку, бракує сучасній українській літературі?
Насправді наша література цілком собі сильна, повнокровна. У нас є повна лінійка жанрів, повне представлення. Тобто, немає якихось проблем із тим, що ось тут усе провисає, ось тут нічого немає, а тут великі проблеми. Мені здається, що все дуже й дуже непогано. Тобто я тут на боці радше оптимістичному.
Мені хотілося б, напевно, трохи більше української наукової фантастики. По фентезі я можу дуже багато назвати, наукової фантастики відчутно менше. А мені здається, що це дуже цікаво, коли автор працює не лише з придуманими світами, а й, наприклад, з науковими якимись здобутками, коли він пропрацьовує все достатньо детально. І це я прямо дуже-дуже вітаю.
Також мені, напевне, хотілося би більше українських графічних романів. Вони є! Я не казатиму, що графічних романів у нас немає, чи що це якась дивина для українського ринку. І перекладені є, й українські є. Видавництво «Vovkulaka», слава Богу, активно функціонує і працює, Олександр Корєшков постійно робить якісь цікаві для мене проєкти, і багато чого виходить у перекладному форматі. Однак мені хотілося б трохи більше, бо я розумію, що, ймовірно, ми пізніше стартували в цьому, ніж багато хто. Тому треба більше.
Дитячої літератури в нас багато, і вона абсолютно прекрасна.
Мені, напевне, трохи бракує товстих історичних романів у дусі Гіларі Мантел — такі великі, товсті тексти, особливо певних епох. У нас є чимало епох, які менше осмислені або і взагалі не осмислені — наприклад, епоха Середньовіччя, раннього Середньовіччя. Медієвістики мені бракує. Так, ми можемо говорити, що є житомирська школа, є багато теоретичних студій, є Валерій Шевчук. Однак при цьому дуже багато які періоди взагалі не осмислені, не закриті. Я б, наприклад, радо почитала добрий історичний роман про княгиню Ольгу і її діяльність — не в дусі «супергероїня Ольга» або «свята Ольга», а в якомусь цікавому ключі. Отаких історичних романів мені дещо бракує.
Які риси, на Вашу думку, притаманні сильному письменнику?
Мені здається, що насамперед сильний письменник не має зупинятися. Він має постійно змінюватися, вдосконалюватися. Він має працювати над своїми текстами. Звісно, форма тут понад усе. Тобто, хороший письменник має насамперед вміти добре писати. Здавалося б, це банально, Однак багато хто думає, що самої теми досить для того, аби постала хороша книжка. Це не так. Потрібна інструментальна вправність, вміння написати так, аби було просто добре зроблене. Тут можна уявити хороший ресторан. От хороша книжка має бути не просто з корисних інгредієнтів, вона має бути добре зроблена, порізана і представлена. Усе це дуже важливо. І сильний письменник — він читає дуже багато книжок, і він не боїться впливів. Коли я чую, що хтось не читає книжок, тому що боїться, що на нього вплинуть, я одразу впадає у відчай, тому що воно так не працює.
Хороші книжки — чужі, а також книжки жанру, у якому письменник працює — вони завжди роблять його текст кращим. Треба бути дуже хорошим читачем, аби бути хорошим письменником. Це неймовірно важливо.
Наступне — послідовність. Хороший письменник має послідовно працювати, вкладати в це час, зусилля, сприймати це, як повноцінну таку професійну діяльність. Письменництво це насамперед величезна робота.
Не нехтувати редагуванням. Знову таки, коли автор закінчує рукопис, на цьому насправді нічого не закінчується, тому що попереду ще робота з текстом на рівні структурного редагування, на рівні редагування глобальних якихось елементів у тексті й на рівні прицільного стилістичного редагування. Тож хороший письменник докладає зусиль, і він працює в команді з видавництвом. Немає нічого страшнішого за письменника-дебютанта, який прийшов зі своїм романом і готовий боротися за кожне виправлення, за кожну заувагу редактора і сприймає це, як персональну трагедію. Чи коли всередині команди (письменник, редактор, видавець, дизайнер) люди замість того, щоби кооперуватися, починають ворогувати, тому що письменник, наприклад, боїться будь-яких виправлень, будь-яких змін, він чіпляється за текст усіма руками, і це завжди не на користь тексту.
І потрібно вміти викреслювати. Я розумію, що це некомфортно, що боляче викреслювати те, що ти сам написав. Однак жоден письменник не пише одразу чистовик. Це завжди текст, з якого велика частина буде викреслена, прибрана, і це піде на користь тексту.
Що має зробити автор, перш, ніж відправити твір редактору?
По-перше, дописати — і справді дописати, а не лишити якісь обірвані, недороблені сюжетні лінії, недороблені епізоди. А по-друге, він має дуже добре його відредагувати — прямо не один раз, а десь до третини часу може йти на редагування. І це нормально. Після того, як він усе це доробив, він ще має дати почитати бета-рідерам. Бета-рідери прочитають, дадуть свої відгуки, автор знову виправляє і знову редагує. Тобто це не одне коло редагування, а кілька. І це завжди тестування на якихось бета-рідерах, на друзях, знайомих, на потенційній читацькій аудиторії, на тих, хто зацікавлений у цьому жанрі, на тих, хто просто готовий це зробити для автора. Тобто це завжди ще й таке коло випробування.
Ну й, нарешті, коли після всіх цих бета-рідерів, після всієї цієї тривалої роботи ми приходимо до готового рукопису — його ще треба правильно оформити. Тобто, щоб на початку був зміст, щоб усе було одним кеглем, одним шрифтом, щоб усюди, де потрібно, стояли примітки. Щоб не були вставлені картинки всередину вордівського документу, бо це так не працює.
Треба також написати автобіографію творчу про те, які в тебе здобутки за останні кілька років у літературі, якщо вони є.
І треба написати синопсис — короткий зміст твору на три-чотири сторінки, у якому ми викладаємо, що там відбувається, що відбувається з героями, яка кульмінація, яка розв’язка, — тобто, по суті, дуже детальний переказ цього тексту.
Ну й після цього всього вже можна писати листа редакторові видавництва. До речі, не зайвим буде подивитися на сайті видавництва, у якому ми пишемо, чи там є, наприклад, якісь вимоги до оформлення рукописів — багато де є, і тоді треба триматися вимог кожного конкретного видавництва. Далі вже можна думати про те, що пишемо, і про те, як ми цей текст позиціонуємо — тобто, який це жанр, яка це потенційна аудиторія, для кого це все зроблено. Це такий обов’язковий мінімум роботи автора над текстом.
Який сучасний український твір ви порекомендували би прочитати?
Я тут відсилаю до збірки, яка щойно вийшла — «З нами житиме еласмотерій» Романа Голубовського. Багато хто знає Романа, як головного редактора дайджесту смішних новин UaReview. Однак Роман ще й дуже талановитий прозаїк, автор короткої прози. І це його абсолютно філігранна, блискуча збірка дуже смішних, іронічних, тужливих — дуже різних оповідань. Багато там відтінків абсурду, багато експериментів. Роман дуже сміливий, як автор. Це лише дебютна книжка, однак при цьому вона вже видається мені неймовірно цікавою, і потенційно це дуже добрий старт. Можливо, один із найкращих дебютів наразі 2024 року. Я рада, що мені довелося попрацювати з Романом, і я сподіваюся, що в нього ще дуже довгий письменницький шлях попереду.
Щиро дякую, пані Богдано! Це були неймовірні і надзвичайно корисні відповіді. Сподіваюся, що кількість української наукової фантастики та мальописів дійсно виросте найближчим часом!
А ви, улюблені мої читачі, підписуйтеся на сторіночку Богдани Романцової у ФБ, пишіть тут у коментарях враження від інтерв'ю, а також розповідайте, якої літератури не вистачає саме вам на українському книжковому ринку? ✍️
Щиро ваша,
