Кохання – не щаслива випадковість і не дар долі, а високе мистецтво, що вимагає від людини самовдосконалення та внутрішньої свободи.
Справжнє кохання рідкісне ще й тому, що багато хто не готовий до нього і навіть боїться його, бо воно вимагає "живої душі", самовідданості, готовності до вчинку, тривоги та турботи.
Пристрасть кохати, як зазначає Еріх Фромм, це найважливіший прояв людських позитивних, життєствердних потягів. "Кохання – єдина задовільна відповідь на питання про проблему існування людини".
Однак більшість людей не здатна розвинути його до адекватного рівня змужніння, самопізнання та рішучості. Словом, його треба осягати. Причиною того, що багато хто не визнає цієї необхідності, є, за Фроммом, наступні обставини:
1. Більшість людей дивиться на кохання з позиції "як бути коханим", а не "як кохати", не з позиції можливості кохання;
2. Уявлення, що проблема в самому коханні, а не в здібності любити;
3. Змішуються поняття "закоханість" і "стан любові", внаслідок чого домінує уявлення про те, що немає нічого легшого за кохання, тоді як на практиці це зовсім інше.
Кохання не можна зводити тільки до відношення між протилежними статями. Коханням відзначено всю людську діяльність у всіх її проявах.
