Ні, я не прокрастиную, з мотивацією все майже чудово, просто стався важкий випадок пізно діагностованих життєвих обставин.
Якщо ще простіше — я закінчую університет. Шість років медичного наче хтось з’їв, хоча радіти рано, до “вельмишановної пані лікаря” мені ще років десять й кільканадцять сертифікатів. До речі, медична освіта — не привід очікувати від мене ані порад, ані теорії по діагностиці, ані взагалі чогось розумного. Таке уточнення може здаватись зайвим, проте, як на мене, воно необхідне.
Шість років тому, закінчуючи школу, я вже знала, що хочу бути письменницею. Чим би я не займалась заради грошей, я хотіла писати. І, чесно кажучи, першим варіантом вищої освіти, була журналістика. Потім філологія, психологія і вже останньою — медицина. Це в жодному разі не означає, що я не люблю те, чому вчилась, або що я тут лише за статусом. Людське тіло та здоровь’я неймовірні і вивчати та впливати на них — абсолютний привілей.
Але можна мати паралельні пріоритети.
Тож, на даний момент мій перший пріоритет це закінчити власне університет та пройти кілька кіл бюрократичного пекла, щоб потрапити до інтернатури. Та не вигоріти геть до усього. Насправді, два екзамени вже здано, лишився останній і найважчий.
А вже потім, трохи зібравшись, відпочивши та вдихнувши повітря, продовжувати роботу над тим, що люблю.
Ну і сюди іноді писати.
