Нещодавно світ облетіла інформація, що повстанські підрозділи в М’янмі наносять поразку за поразкою силам місцевої військової хунти. Місцевим повстанцям вдалося захопити контроль над стратегічним містом Мьяваді, що знаходиться на кордоні з Тайландом. Це посилює позицію озброєної опозиції, з іншої сторони, КНР вважає військову хунту своїм потенційним союзником, тому намагається обмежити повстанців. Індія, Тайланд та США ще поки не врівноважили вплив КНР, але це питання часу, а особливо для Індії.
Отже, для початку, ми маємо розуміти, що ж це за країна та чому в ній майже нон-стоп йде громадянська війна? За площею М’янма є трохи більшою за Україну, а її населення становить майже 55 млн осіб. Після закінчення Другої світової війни та здобуття Бірмою незалежності в 1948 році вона стала демократичною соціалістичною країною та долучилась до Руху неприєднання. У країні завжди були сильні ліві рухи, але при цьому це все корелювалося з поправкою на націоналізм, буддизм та мультикультурність країни. Проте, занедбана економіка та соціальний безлад робили акцент на військових, які зберігали стабільність у функцінуванні їх інституту
У жовтні 1958 року, коли нестабільність у суспільстві піднялася до рівня, що наближався до кризи національної безпеки, цивільний уряд і прем’єр-міністр У Ну попросили військових і Не Віна (начальник штабу армії Бірми) виступити в якості тимчасового тимчасового уряду. Після відновлення політичного порядку тимчасовий уряд повинен був провести загальні вибори та відновити цивільне правління. Громадська підтримка армії посилилася після того, як армія сприяла виборам 1960 року та визнала владу обраного громадянського уряду Антифашистської ліги народної свободи (AFPFL), очолюваної У Ну.
Проте широка громадськість продовжувала сприймати обраний уряд як корумпований, нездатний керувати країною та неспроможний відновити закон і порядок у бірманському суспільстві, яке характеризується постійно зростаючим рівнем злочинності. Військових продовжували сприймати як важлива сила для забезпечення соціальної стабільності, яка була пріоритетною для бірманського народу після років колоніалізму та Другої світової війни. Після 14 років політичної нестабільності, народ вирішив шукати “парядачек” і він його бачив у військових. Загалом питання падіння демократії в результаті путчу 1962 року є дуже широким і на це, насправді, впливало дуже багато процесів, але найголовніші були зазначені раніше.
В результаті перевороту до влади прийшли військові, які сповідували схрещення марксизму з буддизмом. При цьому в країні де-факто з’явився один соціальний ліфт, який гарантував владу - армія. Лише завдяки військовій кар’єрі в цій країні можна було щось змінити. Як бачимо, й досі військові відіграють важливу роль в цій країні. Буддизм мав надзвичайно важливе значення для єдності країни. А ревниве сповідування вчення спричинило до високого авторитету астрологів та нумерологів в суспільстві.
Наприклад, у 1970 році, в Бірмі було змінено рух з лівостороннього на правосторонній. Однією з найімовірніших причин була порада астролога, що така дія б покращила економічний стан в країні, а також країна стала б більш “правою”. У 1987 році Не Він настільки “васхітілся” порадою свого астролога, що увів у обіг купюри номіналом в 45 та 90 к’ят. Чому саме ці числа? Бо в буддизмі 9 - це щасливе число. Це, звісно, не врятувало Не Віна від народного бунту. Ізоляціонізм, корупція, однопартійна система та провал соціалізму (ха яка класика) - спричинили у 1988 році народне повстання, яке мало на меті покласти край цій лівій тиранії. Тоді вийшли на вулиці студенти, монахи, інтелігенція, християни та мусульмани, старші люди. Вони змогли скинути Не Віна, а також добилися утворення багатопартійної демократії.
Здавалося, що Бірма скинула червону тиранію та стане на шлях побудови демократії (як це робили країни колишнього соцтабору). Але 18 вересня 1989 року військові здійснили путч, який встановив військову хунту. Лідерку національної демократичної ліги, дочку Аун Сана, Аун Сан Су Чжі відправили під домашній арешт. Військові замінили соціалізм на націоналізм. Наприклад, граючи на нотках антиколоніалізму, хунта змінила назву з Бірми на М’янму, тобто країну могутніх воїнів. Бірма - це британська назва, яка походить від назви найбільшого етному Бама.
У 1992 році на зміну старому лідеру хунти приходить генерал Тан Шве. Цікавий факт, що астрологи нашіптували дружині генерала, що він стане правителем М’янми (за їхніми астрологічними прогнозами). Тому дружина і її особистий астролог стали важливими радниками генерала Шве. Статуя нефритового Будди, яку встановили в 1999 році в головній пагоді країни в Янгоні, мала лице диктатора за порадою віщунів.
Зараз столицею М’янми є місто Найп'їдо (обитель королів). Чому М’янма, країна, яка має глибокі економічні проблеми, дозволила собі побудувати нову столицю, яку оцінюють в 4 млрд доларів? Хунта офіційно заявила, що Янгон уже не підходить на роль столиці через забрудненість та переповненість міста. Відповідь знову ж таки лежить й в забобонах генералів. По-перше, вони вважали, що Янгон буде вразливий для ударів авіації через близькість до моря, по-друге Тан Шве отримав пророцтво, шо лише перенесення столиці може врятувати його від катастрофи. Доказом другого фактору є те, що церемонія перенесення столиці була проведена о 6.36 ранку 11 листопада 2005 року в складі 11 міністрест під вартою 11 батальйонів. Творці нової столиці Тан Шве були натхнені сталінським ампіром з додаванням місцевих елементів. Щодо практичного боку архітектури, місто проєктувалося з потужними бомбосховищами на випадок війни.
Вважається, що саме під впливом астрологів Тан Шве почав процедуру передачі влади. Інші джерела вказують, що генерал розумів, що для збереження влади слід трохи відкрити країну, особливо після наслідків шторму в 2008 р. У 2010 випустили головну опозиціонерку країни Аун Сан Су Чжі. Наступного року генерал передав владу своїм колегам, а у 2015 році були проведені перші вибори, які виграли продемократичні сили. Хоча влада де-факто залишалася в руках воєнних, вона почала слабнути. Це стало очевидно після виборів 2020 року, коли партія військових взяла лише 7% голосів, а демократичні сили 83%. Військові намагалися легально скасувати результати виборів, а коли це не вдалося, вони за кілька годин до інавгурації нового парламенту просто здійснили переворот в 2021 році.
Зараз в М’янмі йде громадянська війна. І поки, як бачимо, про-демократичні повстанці доволі ефективно захоплюють важливі міста країни. Зрозуміло, що військовим без підтримки КНР буде важко втриматися при владі.
Наостанок треба також пояснити й сепаратиський фактор в цій країні. Як згадано вище М’янма є дуже багатонаціональною країною і деякі етноси бажають від’єднатися та створити власну державу. До наймогутніших рухів можна віднести каренів та шанів, а також ісламістський рух Аркхайну. Повстанці Шан для фінансування свого руху використовують наркотики. М’янма донедавна була другою країною в світі по вирощуванні опійного маку. Штат Шан продовжує залишатися епіцентром у золотому трикутнику виробництва героїну та метамфетаміну. Хунта після 2021 року теж використовує своїх проксі повстанців для торгівлі героїном. Націоналізм військових сприяв також ненависті до християн з провінції Качин. Карен вважаються потенційними зрадниками, оскільки вони тяжіють до Таїланду та бажають більше з ним співпрацювати.
Але найвідомішим повстанським рухом є рохіджан. Проблема тут полягає в тому, що, коли Бірму приєднали до Британської Індії, то британці для адміністрації використовували бенгальців-мусульман, які почали переселятися в територію відому як Аракан. Фактично, місцеві більше ніж британців ненавиділи мусульман, оскільки за часів Британії саме вони складали значну частину еліти. Повстанці рохінджа воюють проти місцевих урядових сил та інших повстанських груп на півночі штату Ракхайн з 1948 року, а постійне релігійне насильство між переважно мусульманськими рохінджами та буддистськими рахінами розпалює конфлікт.
Після здобуття М'янмою незалежності моджахеди рохінджа воювали проти урядових сил, намагаючись відокремитися та приєднати регіони, населені рохінджа, до Східного Пакистану. Між 1949 і 1954 роками бірманські військові розпочали кілька операцій, щоб відновити контроль над регіоном. До кінця 1950-х років моджахеди втратили більшу частину свого імпульсу та підтримки, і більшість їхніх бійців здалися до 1961 року, але для буддистів мусульмани стали синонімом до слова пригнічення. Тому не дивно, що ісламська меншина стала однією з найбільш ненависних в країні. Це спричинило у відповідь ріст популярності ісламських фундаменталістів. Найбільша ж криза між мусульманами та буддистами сталася в 2016-2017 роках, коли конфлікт знову розгорівся. Тоді близько 700 000 рохіджан втекли до Бангладешу через репресії, які проводили бірманці.
М’янма, в цілому, країна яка стала жертвою процесів, які створили явище міцної військової диктатури. При цьому поразка хунти в боротьбі з повстанцями буде ще однією поразкою осі зла - ерефії та китаю. Але важко казати, що в цій країні очікується мир
