У безмежнім просторі історій
Ми потроху втрачаєм себе.
І хай це не лякає тебе.
Це усе полягає у тому,
Що шукаючи втіху в чужому
Ми втрачаємо віру в своє.
Підростаючи ми усе далі
Забуваєм про власні печалі,
Пізнаємо навколо нове,
Що насправді нам зовсім чуже.
Переймаємо ми чужі мрії,
Переймаєм ідеали й надії.
Чуже бачення світу навкруг
Нам стає таке рідне, як друг.
І самі не знаючи того
Заміняємо свого на "чужого".
Трохи дивний вірш, навіяний роздумами про те як на нас вливають різні погляди на світ. Деякі ідеї роблять нас ліпшими, деякі навпаки — труять нашу свідомість. Чекатиму відгуків, дякую за увагу!
