Весняний економічний прогноз Європейської комісії для України, який був опублікований минулого тижня, запропонував більш оптимістичні оцінки перспектив країни, ніж можна було очікувати, враховуючи руйнівний вплив повномасштабного вторгнення Росії. Незважаючи на скорочення майже на 30% у 2022 році, українська економіка, за словами Комісії, «продемонструвала надзвичайну стійкість» в умовах безпрецедентного стресу, при цьому стабілізація цього року потенційно прокладає шлях до відновлення у 2024 році, залежно від контексту безпеки.
Крім того, у звіті чітко зазначено, що доля України значною мірою залишається в її власних руках. Навіть перед лицем російської агресії, яка триває, країна може розпочати реконструкцію та просунутися до мети членства в ЄС за умови, що вона, нарешті, захоче протистояти проблемам внутрішніх реформ та управління, які стримували Україну з часів незалежності.
Прогноз Комісії визначає низку конкретних цілей реформ, включаючи зменшення значно зрослої ролі держави в економіці, вирішення ендемічної проблеми корупції, підвищення ефективності судової системи та посилення захисту прав власності. Кожен, хто має досвід попередніх реформ в Україні, знає, що ці проблеми глибоко взаємопов’язані. Організоване незаконне привласнення державних ресурсів для приватної вигоди є продуктом держави, яка водночас є надто всеохоплюючою у своєму осязі, але надто слабкою інституційно, щоб ефективно здійснювати свої повноваження регулятивного та судового нагляду в інтересах держави. Успішна програма реформ була б такою, яка дозволила б державі робити менше, але робити це краще.
Щоб залучити величезні обсяги інвестицій, особливо приватного капіталу, необхідні для початку реконструкції та підняття економіки на ноги, Україні потрібно буде відмовитися від заходів військової економіки до стратегії зростання приватного сектора. Численні надзвичайні націоналізації , що відбулися минулого року, були зрозумілі в той час, коли виробництво зброї та енергопостачання були найактуальнішими пріоритетами. Але в битвах, які попереду, виживання України визначатиметься як її економічною силою, так і її військовою доблестю.
Роль держави була завищеною ще до вторгнення Росії: понад 3500 державних підприємств виробляли одну десяту виробництва в Україні та близько 18% зайнятості. Вимоги військової мобілізації створили державний сектор, який зараз набагато більший, ніж у будь-якій державі-члені ЄС. Лише в банківському секторі частка держави сягнула майже 60%, пригнічуючи конкуренцію аж до того, що Міністерство фінансів було змушене визнати відсутність функціонуючого ринку фінансових послуг.
Хоча довоєнна мета скорочення частки держави до менш ніж чверті залишається, український парламент зараз обговорює проект закону, який має дозволити націоналізацію ще більшої кількості банків. Закон покликаний розглядати єдиний випадок – пропоновану націоналізацію банку «Сенс». Однак він розроблений настільки широко, що критики побоюються, що це дасть державі дискреційні повноваження заволодіти майже будь-яким банком, який вона захоче. Йдеться не лише про ті банки, які потрапили під офіційні санкції держави, а й про ті банки, які внесені до «списку ганьби» бізнесів, які продовжують торгувати з Росією.
Хоча цілком зрозуміло, що Україна хоче покарати підприємства, які не розірвали своїх зв’язків з Росією, задоволення від арешту їхніх активів може коштувати дорого, якщо довіра ринку буде підірвана через послаблення прав власності. Деякі правознавці також поставили під сумнів, чи відповідають ці повноваження українській Конституції, і стверджували, що тільки Національний банк України має право погоджувати націоналізацію банку у випадках неплатоспроможності. На думку правових спостерігачів, націоналізацію, проведену урядом з політичних міркувань, імовірно, буде успішно оскаржено в суді.
Додатковим міркуванням є те, що будь-яке посилення державного контролю над економікою може посилити занепокоєння щодо корупції, яка залишається однією з головних перешкод на шляху до вступу до ЄС. Кордони між політичною та економічною владою, які надто часто залишаються розмитими у характерному для пострадянського стилю, потребують набагато чіткішого окреслення. Як показали численні скандали , контрольовані державою банки та підприємства створюють величезні можливості для самозбагачення та зловживання владою тими, хто контролює їх нібито від імені нації, включаючи відкати, кумівство, надмірні зарплати та фаворитизм під час укладання державних контрактів. .
Замість того, щоб розглядати нові заходи для розширення впливу держави на економіку, український уряд має думати про те, як держава може позбутися активів, які вона вже придбала, у спосіб, який є справедливим, прозорим і, швидше за все, сприятиме економічному зростанню. Україна дуже потребує.
Якщо одним із небагатьох позитивних наслідків війни було прискорення деолігархізації України, то одним із нових ризиків після неї буде небезпека реолігархізації через приватизацію, яка є непрозорою та затьмареною фаворитизмом. Президент України Володимир Зеленський має протистояти спокусі використати патронат для створення лояльного до нього бізнес-класу. Це призведе до того, що Україна буде виглядати не так, як майбутній член ЄС, а більше як мініатюрна версія путінського капіталізму. За такого результату перемоги не було б.
Девід Кларк був спеціальним радником з питань Європи у Міністерстві закордонних справ Великобританії у 1997-2001 роках, а зараз працює незалежним аналітиком, який спеціалізується на зовнішній політиці та європейських справах.
За матеріалами Аtlantic Сouncil
Переклад зробив канал Космос Політики
