Укррайт для новачків

Зміст

Відкривати для себе шлях творчості і мистецтва – це стикатися з запитаннями, відповіді на які знайти нелегко. Люди, які тільки-но починають подорож у письменництво, можуть відчувати страх перед труднощами і незрозумілостями, особливо тоді, коли поряд немає досвіченої людини з порадою.

У цій статті зібрані відповіді на ті запитання, які виникають у кожного, коли вони ступають на стежку письменництва. Люди, які знайшли формули вирішення цих задач, готові поділитися ними з тими, хто ще в пошуку своїх.

0. Для початку, розкажіть про себе: як вас звати і чим займаєтеся в укррайті. За якими роботами вас зазвичай впізнають, які найяскравіше описують вас як автора/авторку?

  • Паула Рамарі:

Мене звати Паула Рамарі, я не п’ю вже цілий рік (пауза для оплесків) і цей же рік пишу українською (можливо, це пов’язано, але це не точно). Пишу оригінальні роботи та фанфіки, хоча більшість фанфіків — це AU, які не мають майже нічого спільного з каноном. 

Не знаю, чи мене дійсно впізнають, але якщо так, то, гадаю, за роботою «Тіні на асфальті» — це перший орідж, який я написала українською і його непогано прийняли в укррайті.

  • Livasasid:

 Привіт! Я Livasasid, або ж просто Лілія. Авторка фанфіків та оригінальних історій, адміністраторка тґ-каналу Критик_ОР, всеїдна читачка та поглиначка райтерського контенту. 

Зазвичай мене впізнають за роботою "Мартіні з солоним огірком". Сподіваюся, що тимчасово. Не хочеться бути "акторкою однієї ролі".

  • Блакитна наливочка: 

Привіт, я Блакитна наливочка, або ж просто Наталя, але зазвичай мене звуть "ЯК ТИ СТІЛЬКИ ПИШЕШ?!" Як вже зрозуміло, в укррайті я відома тим, що пишу багато і регулярно, ну й тим, що веду Письменницький дискусійний клуб "Пудик". Можливо ви чули про такі мої роботи, як "Покинутий шпиталь Святої Марії", "Білий вовк та восьминіг”, "Інше місто", "Дурна маленька штучка, що зветься життям", "Історія драматичного театру: від греків до сучасності".

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Привіт, мене звати бог кукурудзи Ах-Мун і я пишу)) Інколи беру участь у різних челенджах, але рідко, бо мало що відгукується. Пишу епізоди зі своєї книги і зараз фанфіки по Call of Duty. Не думаю, що у мене настільки багато читачів, щоб мене прям впізнавали, але моя фішка це екшн та описи бойових дій. Я люблю зброю, тому у мене все чітко, правильно і згідно з ТТХ.


1.Що для вас є письменництво? Покликання, хобі, професія. Як це відображається на процесі написання? Чи впливає на текст ставлення письменника до своєї діяльності, його почуття і погляди на життя, чи письменництво це про розповідь вигаданої цікавої історії?

  • Паула Рамарі: 

Для мене письменництво — це, перш за все, хобі. В свої далекі двадцять рочків я чесно намагалася пробитися у видавництва, писала синопсиси, анотації, спамила головним редакторам своїм романом, писала оповідання для журналів, але не вигоріло. Тому в результаті прийшла до думки, що най письменництво буде приємним хобі, аніж нездійсненою професійною мрією.

Як це відображається на процесі написання? Та ніяк, чесно кажучи. Мої підходи до написання творів однакові незалежно від мети написання.

Щодо впливу почуттів та поглядів на життя… Вельми складне питання. Під час написання частенько доводиться виписувати персонажів, які мені, як людині, абсолютно огидні, однак вони потрібні для повноти історії. Коли пишеш з точки зору цих персонажів, доводиться транслювати думки, які я б в реальному житті ніколи не підтримала. Однак це стосується лише окремих героїв та ситуацій. Оскільки якщо ми кажемо про загальну ідею твору, то автор та його бачення світу, безперечно, закладають фундамент для фінального висновку. Скажімо, навряд автор, який вважає, що любов врятує світ, буде просувати в своїх творах ідею глибокої ненависті (дуже грубо, але, сподіваюся, думка зрозуміла). 

  • Блакитна наливочка:

І хотіла б я сказати, що письменництво для мене ― це гобі, але збрешу. Ближче до третьої, найулюбленішої, але неоплачуваної роботи (поки). А щодо впливу, тут вже залежить від письменника, чи письменниці, все доволі індивідуально. Хтось вигадує персонажів і світи, щоб втекти від реальності, хтось, щоб навпаки, розказати про реальність, а хтось, щоб подарувати читачам трошки кращу реальність, аніж вона є насправді. От я, особисто, з останніх.

  • Livasasid:

Письменництво — це моє захоплення, аж ніяк не професійна діяльність. Тому намагаюся отримувати від нього максимум задоволення, інакше це перетвориться на рутину.

Через історії я ділюся з читачами власними думками, досвідом, болем, надіями. Звісно, далеко не все, написане мною, відображає мій внутрішній світ. Інколи це просто сюжет, без глибокого особистого підґрунтя. 

  • Бог кукурудзи Ах-Мун.

Скоріш за все таки хоббі.  Зазвичай з реалу я можу взяти якісь історичні події, або дати герою свої улюблені цигарки, каву, музику і таке інше. Щодо поглядів на життя, то це питання складніше, бо будь який автор пише зі своєї суб’єктивної точки зору, тому по дефолту вкладає в героїв систему своїх цінностей та вподобань тим чи іншим способом.


2. Чи могли б ви поділитися тим, як ставитеся до своєї творчості? Чи любите ви свої твори і чи було так завжди? Що змінилося у ваших взаєминах з власними текстами і як це сталося?

  • Паула Рамарі: 

Критично. Дуже критично. Це моя проблема і моя біда, бо як би я не працювала над текстом і скільки б не докладала зусиль до написання/редагування, мене ніколи не полишає думка, що можна зробити краще. Тому я рідко перечитую власні роботи. Мені кортить все виправити, чи взагалі, стерти до бісової матері. До речі, це основна причина, чому на моїх профілях ніколи не було більше двадцятки робіт — попередні я видаляла як тільки мені починало здаватися, що вони занизької якості. 

  • Блакитна наливочка:

Зараз я свої роботи просто обожнюю, але так було далеко не завжди. Коли я лише починала писати, то кілька років не могла перечитувати написане, бо мені не подобалось, от взагалі. Тоді мені пощастило знайти бету, яка просто й доступно пояснювала, що не так з текстом, правила і робила його дійсно непоганим. Я слухала її пояснення, правила, не перечитувала (лол) і з новими знаннями йшла писати далі. В якийсь момент я змогла перечитати написане без відчуття крінжу й відтоді писати стало значно веселіше.

  • Livasasid:

Я люблю свої твори! Мабуть, ніхто їх так не любить, як я сама. Та це прийшло з часом. Спочатку я дуже комплексувала, що мої роботи неідеальні, тому намагалася виправдатися, попередити читачів самопринижуючим "написала якусь хрінь, не раджу читати". А потім зрозуміла, що й сама ніколи не зверну увагу на подібні історії. Якщо автор їх не цінує, то й іншим воно не треба. Почала працювати над собою, над адекватним сприйняттям результатів та зусиль. Спершу було доволі незручно та соромно рекомендувати свої дітища, як щось варте чужого часу, хвалити їх, рекламувати. Але впевненість — це теж своєрідна навичка. 100 разів повтори, що ти крута авторка, то й сама в це повіриш і інших змусиш. Тож, я знаю, що мені є куди рости, але я не зроблю крок назад, звівши нінащо всю працю на певному етапі свого розвитку. Творчість — це частинка мене, а себе я люблю та ціную. 

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Я не можу сказати, що мені подобається прямо все, що я пишу. Є якісь улюблені речі, є такі, які я вважаю проходняком, є взагалі те що не подобається. Але тут потрібно розуміти, що ніхто не може постійно писати шедеври. У будь якого, навіть самого знаменитого автора є більш вдалі твори, є менш вдалі. Це нормально і не повинно змушувати письменників не любити свою творчість і кидати писати. Думаю, у мене завжди було приблизно таке ставлення до своїх текстів з короткостроковими періодами ненависті до них. Хоча зараз, звісно, перечитувати те що я писав 10-15 років тому - це трохи смішно та крінжово))


3. Чи вважаєте ви, що маєте особистий стиль? Якщо так, то яким чином ви його знайшли і чи були труднощі на цьому шляху? Можливо ви відчували, що копіюєте когось, або ж що ваш стиль не буде прийнятий читачами і його треба змінювати під «стандарти» і «моду»? Як впоралися з цим?

  • Паула Рамарі: 

М… Навіть не знаю. Ну, у мене є певні «фішки», наприклад я дуже люблю повторюваність дієслів для посилення емоційності сцени, або переходжу з минулого часу у теперішній, коли хочу зробити ретардацію, але не знаю наскільки читачі змогли б впізнати мій текст, не знаючи автора. Цілеспрямовано я стиль ніколи не змінювала. Інколи його доводиться адаптувати в залежності від таймлайну, тобто у роботах про середньовіччя, наприклад, я вживаю архаїзми, додаю метафор, стилізую мову персонажів (герцогський син та мельник будуть розмовляти зовсім по-різному). 

  • Блакитна наливочка:

Мабуть, якийсь стиль є, але визначить це краще людина відповідного профілю, а не я. Єдине, що знаю: мені подобається, як звучать мої тексти. І так, звісно на певних етапах розвитку я когось копіювала: Кінга, Роулінг, Макса Фрая, намагалась використовувати прийоми копірайтингу в текстах. Щодо "неприйняття", страху особливо не було, бо люди або читатимуть, або ні. Я, як вміла, писала так, аби читали й збільшити аудиторію читачів мені допомогла скоріш зміна сенсів у творах, а не стилю.

  • Livasasid:

Стиль — це для мене якийсь ефемерний звір, якого я так і не змогла спіймати за хвоста. Мені важко дати чітке визначення цьому поняттю, хоч у чужих роботах я й можу його прослідкувати. Але не у себе.

Я пишу просто та зрозуміло. Як кажуть читачі, наче на кухні за пляшечкою винця розповідаю про спільних знайомих. І мені подобається така характеристика. 

Звісно, інколи турбує, що в моїх текстах мало, наприклад, описів, але багато сленгу чи нецензурщини. Та повернемося до питання вище — я пишу для власного задоволення, а творчість дуже багатогранна, маю право. Я хочу, щоб в моїх роботах читачі впізнавали себе, своє оточення, знайомі ситуації, спільний досвід. Тож, мабуть, мій стиль — це реалізм та правдивість. 

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Так, я впевнений, що маю. В дитинстві років до 16 я дуже багато читав і мав гарну пам'ять на тексти. Тож, думаю, я так чи інакше запам’ятовував стилі всіх авторів, яких читав, і поступово з їх елементів створив щось своє. Писав я завжди досить багато, тож час на відточку власного стиля у мене був. Стосовно копіювання – я не знаю, може якісь елементи і є, та інтелігентна людина, яка досі читає багато книг, може навіть впізнає щось таке в моїх текстах, але навмисно я, звісно, нікого не копіюю.

Наприклад, вперше я побачив описи сцен зі зброєю в тексті в книгах Стівена Хантера про снайпера Боба Лі Свегера. Тоді я зрозумів що це може бути і якісно, і красиво, і водночас не нудно, та почав пробувати використовувати той прийом з книг у своєму стилі, ну і виходить наче непогано))


4. Де брати ідеї для написання творів і як зрозуміти, чи вдала вона? Що робити, якщо здається, що ця ідея вже десь була, що вона не оригінальна? Як ви ставитеся до запозичення ідей і натхнення іншими творами?

  • Паула Рамарі: 

Де брати ідеї? Гадки не маю, чесно. Вони просто виникають на пустому місці, як будь-які інші думки, що постійно вирують в голові. Щоб оцінити, наскільки ідея вдала, я роблю просто: відкладаю її на потім, чекаю пару місяців і, якщо вона нікуди не зникла, значить, треба писати.

Питання про оригінальність вельми неоднозначне, бо, давайте по-чесному: абсолютно нових, інноваційних ідей немає і не було вже давно. Це не тільки літератури стосується, а й кінематографу, ігор, коміксів, та чого завгодно. Люди століттями писали/співали/розповідали про любов, дружбу, зраду, складність вибору, нерівність, прогрес — то все загальнолюдські проблеми, які не змінюються вже бозна скільки. Новою може бути не ідея, а виконання. Певне фантастичне припущення, або цікавий поворот сюжету, який ще ніде не зустрічався тощо. А ідеї… По суті, вони однакові. Ми ж всі живемо в одному світі й нас здебільшого турбують схожі питання, про які ми й пишемо.    

  • Блакитна наливочка:

Ви ніяк не зрозумієте наскільки вдала ідея, поки не реалізуєте її. Поганих ідей не існує, оригінальних теж. Найкращі твори, які мені траплялись були колажами з того, що вже десь колись було в певній послідовності, з певними акцентами й під певним кутом зору. Оригінальним ваш твір робить реалізація, а не ідея. Якщо вам здається, що ви придумали щось таке, чого ніхто ніколи ще не писав, це значить ви ще просто не зустрічали таку саму ідею, а не те що вона не існує.

Тому читайте інших, але не оглядайтесь на них. Беріть в інших те, що подобається, копіюйте деталі й використовуйте їх у побудові власного шедевру. Відкиньте страх написати щось неоригінальне й творіть в задоволення для себе в першу чергу, а тоді вже для читача. Писати без страху значно легше, повірте мені. 

  • Livasasid:

 Ідеї з'являються абсолютно спонтанно. Підслухана розмова на вулиці, сцена з фільму, пісня, що луна з радіоприймача в маршрутці, рандомний твіт чи дивне повідомлення в дірект. А от чи вдала вона, визначаю по внутрішньому радару: обрала б я сама таку історію серед сотень інших опублікованих.

Так чи інакше, вже все колись було сказано, написано, намальовано. Оригінальність — то доволі відносне поняття, а от індивідуальність виконання — то інша справа. Саме автор робить давно заїжджену тему унікальною. 

Нормально ставлюся до запозичення, якщо це не плагіат. А плагіатом може бути лише повне копіювання матеріалу. Але, якщо відомий автор конкретної ідеї, то краще спершу взяти дозвіл.

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Ідеї можуть з’явитися будь з чого. Наприклад, колись в молодості прінт і напис на футболці, яку я побачив в магазині, надихнули мене на написання книги обсягом в 500к+ слів)) Щодо оригінальних ідей, то я вважаю, що в наш час їх вже просто не існує. Всі ідеї так чи інакше вже були описані в текстах, в піснях або в фільмах. Тож якщо автор взяв якусь з ідей, яка його надихнула, і розкрив її по-своєму – це добре. Але якщо автор взяв інший твір і тупо скопіював всі сюжетні повороти, змінивши лише імена героїв – це вже погано. Насправді грань між цими двома підходами дуже тонка, тому я краще не буду в це заглиблюватись.


5. Натхнення чи самодисципліна? Чи існує натхнення і яке воно, на вашу думку? Чи можливо побудувати свою творчість виключно на ньому і що робити, коли натхнення немає взагалі? Є якісь способи його викликати і чи взагалі варто змушувати себе писати, коли немає бажання?

  • Паула Рамарі: 

Залежить від жанру. Якщо автор пише вірш, або коротке оповідання, то цілком можна виїхати виключно на натхненні — бажанні от прямо зараз відкрити ноутбук та негайно написати те, що горить-палає і ти ніяк не можеш цього позбутися. На противагу романи потребують дисципліни та постійної, планомірної роботи. Великі обсяги дуже складно написати, чекаючи на натхнення (хоча деяким вдається), тож я всіма руками «за» самодисципліну. Принаймні, я пишу незалежно від натхнення: ставлю собі план на кількість слів, які треба написати, сідаю і пишу. Якось так.  

  • Блакитна наливочка:

Натхнення ― це круте, приємне відчуття, наче ви готові звернути гори, але воно проходить і ви залишаєтесь сам на сам з чернеткою, яка, будемо чесні, сильно не дотягує до ідеального уявлення про майбутній рукопис. Це боляче б'є по самолюбству й відганяє музу на невизначений час.

Тому без самодисципліни нікуди. 

Ще рік тому, я б могла вам сказати, що написати об'ємну роботу на одному натхненні неможливо, але от є я і є роман, написаний на одному подиху за півтора місця під час блекаутів. Це підтвердження того, що натхнення викликати можливо. Як саме, поки сама розбираюсь, не питайте. Але писати на самому лише натхненні не варто, бо в натхненні автор сліпий. Тож моя рекомендація така: знайдіть баланс. Змушувати писати себе не прикольно, сліпо строчити ― теж. Але якщо чергувати цю діяльність виходить те, що треба.

  • Livasasid:

Натхнення — то примхлива річ. На ньому довго не протриматися. Але й примус зі мною не працює, бо тоді я втрачаю відчуття польоту від творчості.

Самодисципліна вкрай необхідна для продуктивності та результативності, а ось натхнення може прийти й в процесі. Все залежить від того, що автор хоче отримати: задоволення та вивільнення емоцій чи творчий ріст та комерційну вигоду. Хоч це все дуже індивідуально. Хтось вміє поєднувати.

Я не професійна письменниця і не працюю на кар'єрну перспективу, у мене немає дедлайнів та обмежень. Тому можу дозволити приємність не змушувати себе, не вганяти в часові й кількісні рамки. Я пишу, коли не можу не. Інакше я не вірю в написане собою ж. 

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Звісно ж, натхнення існує, але я вважаю, що якщо покладатися лише на нього, то далеко уїхати не вдасться. Самодисципліна грає не менш, а то і більш важливу роль у творчості. Наприклад, колись, покладаючись на натхнення, я писав 30 глав чотири місяці. Зараз, покладаючись на самодисципліну, я за 55 днів написав 55 глав) Я пишу поза залежністю від натхнення, і звісно, не завжди виходить так, щоб мені подобалося, але, як я вже казав у відповіді на друге питання – неможливо постійно писати шедеври.

Свої методі нікому радити не буду, так же як і свої звичні джерела натхнення, але вважаю, що мій підхід має право на існування)


6. Який спосіб написання є більш зручним для вас: планувати сюжет одразу чи віддатися написанню? І як ви думаєте, який з них є більш оптимальним? Можливо є якісь певні схеми сюжету чи лайфгаки, які допомагають в написанні?

  • Паула Рамарі: 

Знову ж таки, залежить від жанру. Коли пишеш роман й сподіваєшся, що якось воно десь вирішиться само по собі, велика ймовірність зайти в глухий кут. Плюс у мене майже всі роботи містять елементи детективу, тож планування є не забаганкою, а необхідністю. Мені здається, що планування є більш оптимальним — воно допомагає систематизувати сюжет й дає розуміння, куди рухатися далі. Особливих лайфгаків я не маю, однак перед початком написання я чітко визначаю зав’язку, основні сюжетні віхи та фінал. Ці моменти можна занотувати, й іноді я так і роблю, іноді — тримаю все в голові. По-різному буває.   

  • Блакитна наливочка:

Зізнаюсь, в цьому плані я довго шукала для себе оптимальний формат роботи. Були й сплановані до деталей твори, були й написані спрожогу. Зараз я стараюсь працювати наступним чином: планую детально ключові повороти сюжету і його структуру за схемою експозиції, а от планування сцен відкладаю на час перед написанням кожного розділу. Тобто коли я сідаю писати, я точно знаю, що буде в цьому розділі і в загальних рисах знаю чим закінчиться вся історія загалом, однак все інше ― не визначене й може змінюватись по ходу написання.

Мій основний лайфгах ― це визначення, яка сцена буде кульмінаційною, що буде зав'язкою, що буде розв'язкою. Можна те саме робити не за експозицією, а за колом історії, чи триактною структурою, як вам більше подобається. Головне ― запишіть десь результат. Тоді ви зможете повернутися до написання через деякий час і не втратити суть історії.

  • Livasasid:

Починаю роботу спонтанно. Зазвичай продумую лише початок та кінець. Все інше приходить в процесі. Не розписую окремо план, схеми, характеристики гг, окремі сцени чи діалоги. 

Але вже у великих роботах важко утримати все в голові, тому тезисно прописую окремі розділи, аби бачити загальну картину та не забути ключові моменти й ниточки, які треба поєднати. 

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Що б я не писав, я спочатку вивчаю (якщо це фанфік) або пропрацьовую (якщо це орідж) героїв. Мені потрібно їх зрозуміти і відчути, після чого я ставлю їх в певні сюжетні ситуації та просто спостерігаю за тим, як вони з них виходять, ну і походу описую це текстом. Максимум, що я можу спланувати – це зав’язку та фінал. І то, герої не завжди виходять на той фінал, який я планував. Не кажу, що такий метод написання правильний, але він принаймні цікавий, тож мене влаштовує)


7. Чи були у вас періоди, коли ви не могли/не хотіли писати, творчі кризи і райтблоки? Наскільки вони були довгі і що допомогло вам з них вийти, що стало причиною вашого бажання повернутися до письма? Можливо у вас є якісь поради для людей, які зараз знаходяться у цьому стані?

  • Паула Рамарі: 

Чесно кажучи, я з тих людей, які пишуть, бо не можуть не писати. Навіть коли я цілеспрямовано намагалася цю справу покинути, у мене нічого не вийшло.

Однак, творча криза у мене була. Після народження дитини я два роки думала про те, як вкоротити собі віку, тож, зрозуміло, мені було не до письма. Хоча, заради справедливості, я тоді забила й на інші повсякденні справи. Як я виходила з цього конкретного стану — то окрема історія, мало пов’язана з творчими моментами.

  • Блакитна наливочка:

Були, звісно. Найдовша перерва, мабуть, півроку йшла. Я не те щоб не писала зовсім, але бралась за це добре, як раз на місяць й нічого не закінчувала, бо не звучало. Мені допомогло взятися за писанину нормально усвідомлення кількох речей:

Якщо я не напишу це, то історія ніколи не побачить світу, а вона на таке не заслуговує. 

Якщо людям подобалось, як я писала до блоку, чому їм має не подобатись як я писатиму після? Складати слова в речення я ж не розучилась.

З першого разу ідеально все одно не вийде, треба буде редагувати, переписувати якісь сцени, переусвідомлювати їх. Це довгий процес і його кінець з кожним днем віддаляється на день, бо я досі не почала. А я хочу прочитати цю історію, тож досить відкладати.

Якщо ви зараз в райтблоці, знайдіть для себе просту, зрозумілу причину, чому вам треба це написати. Бо ви хочете прочитати таку історію? Бо хочете книжку власного авторства на поличці? Бо хочете серіал від Netflix по своєму сюжету? Знайдіть в собі бажання сісти за клавіатуру й тримайте це бажання в голові. З бажання все починається. 

  • Livasasid:

Ось якраз зараз я і знаходжуся у стані райтблоку. Немає у мене секретиків чи порад. Мене мають переповнювати емоції та думки, щоб я взялася за написання. Тож зараз я накопичую в собі ресурси, аби потім прорвало ту словесну греблю. Коли в голові та на серці порожньо, то й аркуш паперу залишатиметься незаймано білим. 

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Звісно, були. Раніше я особливо ніде не публікував свою творчість, тому за відсутністю фідбеку ці творчі кризи могли тривати і по кілька років. Але все одно потім з’являлася якась ідея і я знов починав писати. Порада тут може бути лише одна – писати. Навіть якщо це буде кілька абзаців в день, все одно потрібно це робити, і рано чи пізно натхнення повернеться.


8. Як ви редагуєте текст: під час написання чи вже після? У який спосіб ви це робите, може використовуєте якісь програми? Чи є у вас якісь поради щодо редагування своїх творів?

  • Паула Рамарі: 

До, під час і після Х))) 

Я реально фанат редагування: ненавиджу його всіма фібрами душі, проклинаю, але постійно редагую у надії, що власний текст мені нарешті сподобається. Але з нормальних порад можу дати одну: вичитуйте текст вголос. Як показує практика, коли читаєш вголос, можна помітити багато помилок, які не сприйняв візуально. Корисна тема, рекомендую.

З програм використовую LanguageTool — зручна штука, відмічає помилки та дає варіанти їх виправлення.

  • Блакитна наливочка:

Редактура ТІЛЬКИ після написання чернетки. Максимум можу повернутися проставити коми в минулому реченні, але не більше. І нікому не рекомендую писати й редагувати паралельно, це вас гальмуватиме. Коли пишете, тримайте в голові те, що збираєтесь написати, а не те що вже написали. Абсолютно нормально робити хибодруки в процесі, виправте потім, головне завершіть сцену, абзац, та хоч діалог. Дійдіть до визначеної точки, а вже тоді повертайтесь й редагуйте.

Коли писати не пре, спробуйте вичитати попередній шматок твору й після цього сісти писати далі. Мені це допомагає, відчувається, як розминка.

А ще, обов'язково читайте вголос. Ви будете в шоці з того, наскільки краще стане ваш текст, якщо ви будете його правити так, аби зручно було читати вголос.

Щодо програм, якщо ви не прагнете витрачати години на сторінку тексту ― це LanguageTool. Підсвічує хибодруки, править стилістику, вловлює відмінювання. Фанфакт: ДНК-нації, r2u.org і багато інших веб-перевіряльників працюють на рушії LanguageTool, тож якщо ви перевірили текст з ним в гугл-доксі, то інші програми вам вже нічого нового не покажуть. 

r2u.org.ua і DeepL ― якщо забули як слово буде українською. Перший сервіс ― це архів словників, другий ― перекладач (працює краще за Гугл).

Наостанок, якщо ви дуже-дуже хочете перестрахуватися, OnlineCorrector. Так собі додаток, але працює інакше від LanguageTool, тож може щось і знайдете з ним. Він підсвічує місця, де потенційно можливі помилки та дає лінк на правила.

  • Livasasid:

Це мій біль. Редагую в процесі, хоч знаю, що цього не можна робити, редагую після написання і редагую вже після публікації. Завжди кортить щось змінити, виправити, доповнити. 

Користуючись LanguageTool. Це хороша програма-коректор, але не панацея від усіх косяків. Читаю текст, перечитую і бажано в голос, даю собі час перепочити кілька днів і знову вичитую. 

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Зазвичай після. Я вичитую вголос, бо так легше помітити помилки, і все одно при вичитці власних текстів я постійно щось пропускаю. В ідеалі краще, щоб це робив хтось інший, але якщо такої людини нема, то вичитувати вголос – це непоганий варіант.


9. Яку роль у творчості грає фідбек? Чи варто орієнтуватися на нього, чекати і просити? Як розкручувати свої тексти і що робити, аби читачі залишали відгуки і були активними?

  • Паула Рамарі: 

Чого гріха таїти: фідбек я люблю. Свого часу, коли я тільки починала викладати роботи в інтернети (а це було років п'ятнадцять тому), фідбеку я майже не бачила (хіба що зовсім трошечки), однак я була юна, сповнена ентузіазму, енергії та надії на краще майбутнє, тож на фідбек мені було пофіг. В плані, я писала як скажена, незалежно від фідбеку. Писала, коли отримувала коментарі формату «аффтар випєй йаду», писала коли до мене завітали анони з ІМХО (це така група, яка цілеспрямовано шукала тексти й публічно їх засирала), тож писала я не «завдяки», а «всупереч». Пізніше, коли я тинялася по видавництвах, фідбеку не було взагалі, бо головні редактори — люди небагатослівні й більшість рукописів просто ігноруються. 

Коротше, фідбек я реально почала отримувати в бажаних обсягах… Ну, років п’ять тому. І, поклавши руку на серце, зізнаюся: я цього потребувала. Бо дуже довго я писала без якоїсь віддачі і фідбек мене сильно надихнув.

Вибачте за довгу прелюдію, то я вела до того, що ставлення до фідбеку — річ дуже індивідуальна, ба більше, ставлення може змінюватись в залежності від ситуації. Я, звичайно, можу сказати, мовляв, «писати треба не заради фідбеку, а для себе!», однак кожному своє. Якщо автору фідбек конче потрібен, то варто на нього чекати, його просити та на нього орієнтуватись. Якщо автор спокійно пише без чужих коментарів, — прекрасно, най пише на здоров’я.

Тепер до надскладного: як розкручувати свої тексти. Соціальні платформи. Робіть колажі, кидайте цікави цитати, робіть/замовляйте ілюстрації, і, що найголовніше — приймайте участь в івентах, які створюються активними людоньками (ланцюжок на твіттері, Критик_Ор в телеграмі, фандомні групи, івенти на кшталт #червопису тощо).

  • Блакитна наливочка:

Величезну. Автор до свого тексту сліпий, ми не бачимо персонажів так, як бачить читач, не сприймаємо світ так, як читач, бо ми вже все про нього знаємо й розповідаємо про нього саме так. Читацький фідбек вказує на помилки й освітлює шлях для самовдосконалення. 

Тому беріть свій текст і бігайте з ним по соцмережам, шукайте читачів і вимагайте відгуків. Обов'язково обмінюйтесь відгуками з іншими авторами, бо професійний погляд зі сторони теж важливий.

А щодо розкрутки… Знаєте, я пишу далеко не перший рік і завжди, хай йому грець, завжди найважче ― це змусити когось прочитати свою роботу. Не недооцінюйте піар, не чекайте на відгуки так, наче вони самій прийдуть. Ходіть за друзями, ходіть за знайомими і нагадуйте, нагадуйте, нагадуйте, що вони обіцяли прочитати й дати відгук. Не бійтесь бути надто наполегливими, не бійтесь залишити під кожним розділом прохання залишити відгук, не бійтесь взаємодіяти з читачами, як з друзями. Люди люблять говорити про свої враження, і їм це приємніше робити, коли вони відчувають, що їх слухають, тож відповідайте на коментарі й відповідайте розлого.

  • Livasasid:

Для мене фідбек вкрай важливий. Я не люблю працювати в порожнечу та ділитися своїми думками зі стіною й тишею. Відгуки мене надихають та мотивують, а ще допомагають зрозуміти, якими очима інші бачать моїх героїв та історію в цілому. Я не підлаштовуюся під чужі очікування, але я підмічаю моменти, на які слід звернути увагу. 

Я дуже погана в саморекламі та піарі. Хоч зараз для цього в укррайті існує безліч проєктів. Я навіть створила один із них — Критик_ОР. Та ось сама ніяк морально не наважуся використати всі можливості розкрутки. 

Якось воно саме, чесно. Я просто час від часу у твіттері розповідаю про процес написання, ділюся смішнявками, анонсую вихід оновлень. В моєму випадку авдиторія все робить сама, такий собі маркетинг з уст в уста.

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Це штука дуже суб’єктивна, комусь фідбек потрібен, комусь ні. Особисто мені – потрібен, без нього я зазвичай швидко втрачаю цікавість до письма і кидаю тексти недописаними. Я вважаю, що творчість та фідбек до неї – це своєрідний обмін енергією. Автор витрачає немало сил та емоцій, пишучи текст, і відновлює їх, отримуючи відгуки. Як розкручувати – я не знаю, тому я просто час від часу нию з цього приводу і потім ненавиджу себе за це)) Не можу сказати, що у мене прямо взагалі немає фідбеку та постійних читачів, але мені все мало. Часи, коли я принижував свою творчість, давно минули, і тепер я вважаю, що мої тексти і всякі жертви, на які я йду, щоб писати зі стабільною швидкістю, варті більшої кількості кудосів та коментів))


10. На вашу думку, чи потрібна критика творчості і як вона має виглядати? Як реагувати на непрохану критику і яким чином відрізняти її від безпідставних образ? Якщо хочеться почути конструктивну критику, до кого краще звернутися?

  • Паула Рамарі: 

Моє відношення до критики, як, власне, і до фідбеку, неодноразово змінювалося і трансформувалося: спочатку я слухала всіх анонів в інтернетах, намагаючись з потоку лайки віднайти щось корисне; потім відвідувала літературні лекції та записувала мільйон порад як зробити краще; після — пхала тексти в обличчя своєму хлопцю, вимагаючи їх критикувати… Коротше, в результаті я прийшла до такої схеми: 

1. Визначте, чи готові ви слухати критику та чи потрібна вона вам взагалі. Якщо відповідь «ні», то все, питання закривається.

2. Якщо критика вам потрібна, просіть про неї людей, яким ви довіряєте, які мають відповідну освіту (дуже бажано) і чиї літературні смаки вам близькі (це важливо, бо якщо критик любить описи в стилі Віктора Гюго, то короткі рублені речення він навряд оцінить).

3. Якщо ви знайшли свого ідеального критика, все одно не забувайте критику фільтрувати. Всі ми люди, всі помиляємось і можемо не погоджуватись один з одним. 

Як реагувати на непрохану критику? Посилайте нафіг. Серйозно, якщо вам ця критика сто років не потрібна й ви все одно не будете її читати, то не треба псувати собі нерви. Послали й забули.

Що робити якщо хочеться почути конструктивну критику я, в принципі, вже написала, однак, якщо у вашому колі спілкування немає філологів, які хочуть читати ваші тексти, думаю, можна звернутися до авторів-фікрайтерів, які вам подобаються. Гадаю, це непоганий варіант.   

  • Блакитна наливочка:

Необхідність критики залежить від того, чи хоче творець щось міняти, чи ні. Якщо бажання змінити щось в тексті немає, то й критика не потрібна.

Але якщо є бажання щось міняти, перш за все, визначте кілька речей: що саме ви хотіли написати, що ви написали й в яких шматках тексту ви сумніваєтесь. Бо коментатор може мати абсолютно відмінні від вашого очікування до тексту, який ви написали. Якщо його і ваші очікування не сходяться, критика від такого коментатора вам корисною не буде (за виключенням випадку, коли проблема в описі, чи тегах до роботи, а не в ній самій). За конструктивною критикою звертайтесь до людей, чию думку поважаєте, і які поважають ваші почуття. Бажано, аби ви вважали, що ці люди пишуть краще за вас в обраному вами напрямку, жанрі або по стилю, або ж мали професійну освіту.

Щодо безпідставних образ, сказати важко. Я схильна думати, що якщо коментатор не криє матом, а все ж розбирає по поличках якісь моменти, то він все ж щирий. Бо мучитися читати весь твір, щоб розказати автору на прикладах, як те погано ― це чисте збочення. 

  • Livasasid:

 Одвічне питання критики. Я не люблю її, я не сприймаю її від випадкових людей з інтернету, лише від довірених.

Особисто для мене критика сама по собі не несе жодної користі. Мене окриляє добре слово, похвала. Почухайте мене за вушком і я буду старатися самовдосконалитися вдвічі наполегливіше. Якщо я захочу дізнатися про свої недоліки, отримати допомогу чи чомусь навчитися, то я звернуся до професіоналів, ще й заплачу за це. Більшість "порад" в коментарях дають некомпетентні особи, що лише шкодять та змушують сумніватися в собі.

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Непрохана критика непотрібна нікому в принципі, як і непрохані поради і повчання як жити. Особисто я завжди вдячний, коли мені вказують на одруки або інші граматичні та орфографічні помилки, але я знаю, що є автори які і цього не люблять. Неприйнятною вважаю критику сюжету або героїв, бо в принципі те що ми тут робимо – абсолютно безкоштовно і добровільно, тож якщо щось не подобається, можна просто не читати.

Тим не менш, я вважаю, що конструктивна толкова критика та поради потрібні авторам-початківцям. Письменництво це така ж діяльність як і всі інші, і коли ми тільки починаємося ним займатися, то робимо багато помилок. Це нормально, і саме це й може допомогти виправити більш досвідчений автор з великим письменницьким стажем.


11. На останок, чи не могли б ви дати пораду для новачків, яку б хотіли почути у свій час на початку творчості.

  • Паула Рамарі: 

Багато читайте, багато пишіть й поменше сушіть собі голову. В принципі, все.

А! І надважлива порада: завжди фільтруйте поради. Мої в першу чергу, бо я стара жінка й вже починаю бухтіти на молодь))

  • Блакитна наливочка:

Порада номер 1. Дозвольте собі косячити. Ви не напишете з першого разу ідеально, а поки будете налаштовуватися на "ідеально", хтось напише десять посередніх робіт й завоює вашу аудиторію. 

Порада номер 2. Знайдіть те, що в цій діяльності вас запалює. Знайшли? Напишіть на аркушику і приклейте над робочим місцем. Думайте про це щоразу, як сідаєте писати. Конкретна, досяжна ціль дуже мотивує до роботи.

Порада номер 3. Відкиньте страх і насолоджуйтесь процесом. Творчість ― це весело, писати ― це захопливо, створювати історії ― неймовірно. Відкиньте страхи й відчуйте, що робите щось круте. 

  • Livasasid:

Дозвольте собі бути неідеальними. Ніхто не має права знецінювати ваші досягнення.
Пишайтеся власними результатами, любіть те, що робите.
Якщо історія вас не чіпляє – кидайте її та рухайтеся далі. 
І головне — можете рівнятися на когось, але ніколи не порівнюйте себе з іншими.
Ви вже унікальні.

  • Бог кукурудзи Ах-Мун:

Поради це не моє, але головне – це продовжувати писати, якщо ця справа вам до вподоби, і не соромитися публікувати свої тексти. Читацька аудиторія набирається повільно, тож чим раніше ви почнете, тим більше шансів, що в той час, коли ви почнете писати шедеври, у вас буде вже багато вдячних читачів.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
РайтІнсайт
РайтІнсайт@write_insite

168Прочитань
0Автори
5Читачі
На Друкарні з 24 липня

Вам також сподобається

  • думка

    інколи таке приходить в голову, коли кавова гуща скрипить між зубами

    Теми цього довгочиту:

    Вірші
  • Легендарна літературна група 1920-х років ВАПЛІТЕ

    Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання, засноване в Харкові. Проіснувало з 1926 до 1928 року та посіло значне місце в рамках українського літературного процесу в Радянській Україні. ВАПЛІТЕ вважають центром Українського відродження 20-х років.

    Теми цього довгочиту:

    Українська Література
  • Я і література

    Плин часу все сильніше шепоче, що треба поспішати, що треба братися й робити — через «не можу», відкидати всі численні «але»! Бо немає впевненості, що буде завтра. Економічне й політичне тло епохи тільки посилює цю невпевненість.

    Теми цього довгочиту:

    Письменництво

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • думка

    інколи таке приходить в голову, коли кавова гуща скрипить між зубами

    Теми цього довгочиту:

    Вірші
  • Легендарна літературна група 1920-х років ВАПЛІТЕ

    Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання, засноване в Харкові. Проіснувало з 1926 до 1928 року та посіло значне місце в рамках українського літературного процесу в Радянській Україні. ВАПЛІТЕ вважають центром Українського відродження 20-х років.

    Теми цього довгочиту:

    Українська Література
  • Я і література

    Плин часу все сильніше шепоче, що треба поспішати, що треба братися й робити — через «не можу», відкидати всі численні «але»! Бо немає впевненості, що буде завтра. Економічне й політичне тло епохи тільки посилює цю невпевненість.

    Теми цього довгочиту:

    Письменництво