Усі мої бажання

Усім моїм читачам відомо, що я працюю клінером. Але не всі мої клієнти знають, що я письменник... Сьогодні йтиметься про одну з моїх клієнток. Точніше, колишніх клієнток.

Я зайнятий у сервісі прибирання, бо всі гроші, отримані з письменницьких гонорарів, віддаю в започаткований мною фонд із підтримки молодих авторів «Я тебе люблю». Мені не хочеться, щоби сучасна талановита українська юнь торувала свій шлях у мистецтві самотужки й навмання, як це колись робив я.

У вільний від роздумів над долею людства час мені доводиться мити квартири того ж самого людства.

По середах я мав замовлення в приватному триповерховому будинку. Там живе директор фабрики з дружиною і маленькою дитиною.

Одного вівторка, як у мене заведено, я написав у месенджері Парасці(ім'я вигадане): «Параско, я завтра приходжу, все в силі?». На що вона відповіла: «У нас завтра не вийде, вибачте». Я зрозумів, що малося на увазі. Так і відповів: «Я вас зрозумів. Добре». Не знайшла Параска сил прямо сказати, що більше не потребує моїх послуг, побоялася святого клінерського гніву...

Справа в тому, що нас застукав її чоловік. Нас — у сенсі мене і їхній бруд. Господаря ніколи не було вдома, коли я там працював, а якось, перенесши прибирання на інший день, я мав щастя побачити його в халаті й м'яких капцях. 

У тому «замку» я завжди був із напарницею. Бо самотужки в тих палатах навести порядок нереально. І от до нас із колегою підходить цей пан, тримаючи руки за спиною, і питає: «Хто прибирав у спальні з паркетом?»(Спалень у такому будинку, зрозуміло, декілька.) Я кажу: «Я. Щось не так?». Він витягає руки з-за спини й показує мені пил на одній із них — «Ось, знайшов під телевізором». І починає сміятися, як мала дитина. Дитина, що нашкодила, і з азартом розповідає про це своїм друзям-бешкетникам.

Ну, а його дружині було не до сміху. Бо це вона опинилася винною у відсутності ідеальної чистоти — замовила непрофесійних клінерів. Але прикол у тому, що навіть коли б у тебе працював сам містер Проппер при бажанні завжди можна щось знайти — там, де прибиралось, чи там, де не прибиралось. 

Я чув, як він розмовляє з дружиною. Не з приводу цієї знайденої пилюки, з іншого. Бідна Параска. Ми прислуга, але я і напарниця попрацюємо й підем. А вона присуга, яка піти не може. Може, але не піде. Тоді й не бідна...

Ну, і до чого твої мармурові сходи, дорогі статуетки, єдине призначення яких збирати порохи, пане директор? Це все до пизди, коли в родині немає щастя і поваги одне до одного. Увесь твій палац — пил. 

Параска потім писала мені: «Будь ласка, наступного разу приберіть добре, щоби чоловік не тикав мене обличчям у бруд».

Якби вона не відмовила мені в роботі, я би сам пішов звідти. Дуже там брудна атмосфера... Жоден клінер не впорається. На її запитання стосовно причини уходу я би зазначив: «Мене не влаштовує рівень любові в цьому домі».

На моєму першому прибиранні в них вона мені сказала:

— Єдине прохання...

— Так?

— Приберіть добре!

Я розсміявся. Усередині себе. Єдине прохання... Так можна сказати, коли хочеш, наприклад, щоби кухню відмили до блиску, а все інше — вже як буде. А сказати так про весь будинок — це те саме, що відповісти джинові на його питання «Яке твоє єдине бажання?» — «Моє єдине бажання — щоби ти здійснив усі мої бажання».

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Філософія життя
Філософія життя@deni_look_in

Філософія життя Дениса Лукіна

400Прочитань
5Автори
26Читачі
Підтримати
На Друкарні з 19 квітня

Більше від автора

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається