01.04.2023
Я не знаю, чи побачиш ти колись цей лист. Можливо, він просто залишиться десь у моїй поштовій скриньці, непрочитаний, як і моє серце, коли я кричала до тебе мовчанням. Але я пишу — бо інакше цей біль не перестає гудіти у грудях.
Я кохала тебе.
Боже, як же сильно я кохала.
Я була в тобі, у кожному твоєму слові, дотику, погляді.
Я обіймала тебе навіть тоді, коли тебе не було поруч — своїми думками, снами, надіями.
Ти був моїм сонцем, навіть коли випалював до болю.
15.06.2023
Ти зникав. І повертався. Зникав знову.
Я не питала "чому?" — я приймала тебе назад, навіть не витираючи сліз.
Я плутала кохання з терпінням.
Я думала, що якщо віддам більше, то врешті ти залишишся.
Але чим більше я давала, тим менше мене ставало.
Пам’ятаєш, як ти казав: "У тебе такі очі — в них хочеться жити"?
А потім сам зробив усе, аби там залишились руїни.
08.09.2023
Я кричала в подушку. Тихо, щоб не злякати сусідів.
Я писала тобі повідомлення і не надсилала їх.
Я стояла під дверима твоєї байдужості, сподіваючись, що хоч хтось визирне.
Ти не приходив.
30.12.2023
Я втомилась бути сильною.
Знаєш, коли жінка говорить, що їй боляче — це ще добре.
Коли вона мовчить — це страшніше.
Коли вона йде — це назавжди.
Я не йшла відразу. Я давала шанс. Потім другий. Потім двадцятий.
Ти не помітив.
Бо звик, що я завжди поруч.
Але знаєш, поруч бути важче, ніж піти.
14.02.2024
Я навчилася сміятися без тебе.
Пити каву без очікування.
Одягати червону сукню не для тебе, а для себе.
Дивитись у дзеркало і вперше за довгий час — бачити себе, а не уламки твого відображення.
Сьогодні
Ти більше не герой моїх віршів.
Не привид моїх вечорів.
Не біль мого серця.
Це не лист помсти. Це лист прощання.
Я прощаю тебе.
І прощаю себе — за те, що довго трималася за того, хто не тримав мене.
Тепер я вільна.
І ти — більше не той, кого я чекаю.
"Деколи, щоб врятувати себе, потрібно відпустити того, кого кохаєш найбільше."
